Справа № 22-ц-778/09р.                                       Головуючий 1-ї інстанції - Козирєва Г.М.

Категорія : договірне.                                                              Доповідач  -  Івах А.П.

                                                                    У Х В А Л А

                                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            18 лютого 2009 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської  області в складі :

            головуючого     -     Бобровського В.В.

            суддів                -     Івах А.П., Шевченко Н.Ф.

            при секретарі    -     Андрійко О.В.

            розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, -

                                                           В С Т А Н О В И Л А :

            12 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, посилаючись на те, що 30.06.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, за яким останній зобов'язався довічно утримувати ОСОБА_3, надаючи їй належний догляд та допомогу, але свої обов'язки за договором відповідач не мав наміру виконувати, уклав  цю угоду, на її думку,  лише з метою  заволодіння майном ОСОБА_3, яка померла.

            Представник позивачки ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги ОСОБА_1, просив визнати договір довічного утримання недійсним, оскільки ОСОБА_3мала намір на його укладення не з тією особою та при його укладенні останню відповідачем заведено в оману, а також просив  стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

            Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав,  обгрунтовуючи це тим, що оспорюваний договір було укладено добровільно, за власним бажанням ОСОБА_3, спрямовано на реальне  настання правових наслідків, тобто на довічне утримання, яке він міг забезпечити та реально це виконував як до укладання угоди, разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5, так і після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Її похованням він займався особисто, що підтверджується довідкою Пісочинської селищної ради та актом депутату цієї ради.

            Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2008 року  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання відмовлено.

            В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції  з ухваленням  нового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

            В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

            Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції  в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши  матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

            Розглядом справи встановлено, що 30 червня 2004 року  о 13 год. 40 хв. на дому за місцем мешкання ОСОБА_3 у зв'язку з її похилим віком між останньою та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання за реєстровим №578 (а.с.5) на підставі якого ОСОБА_3передала у власність ОСОБА_2 належні їй на праві приватної власності 4/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за умови, що вона залишається проживати у відчужуваній частині будинку, а ОСОБА_2 бере на себе зобов'язання довічно повністю утримувати останню, надавати їй необхідне харчування, одяг і забезпечувати за нею належний догляд та допомогу.

            Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6, якою при укладенні договору не лише було встановлено  волевиявлення ОСОБА_3, а й перевірено її дієздатність. Договір зареєстровано у законному порядку.

            Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив фактичні обставини у справі, правильно визнав юридичну природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами.

            Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка та її представник не надали належних доказів на їх обгрунтування. При цьому  суд прийняв до уваги, що останні не оспорюють сам факт  волевиявлення ОСОБА_3 на укладання угоди довічного утримання, але вважають, що вона мала намір укласти таку угоду саме з матір'ю відповідача - ОСОБА_5, що ошукавши ОСОБА_3 угоду уклали не з тією особою.

            Судова колегія вважає, що  суд, встановивши конкретні обставини у справі правильно дійшов висновку, що при укладенні договору довічного утримання з боку відповідача введення ОСОБА_3 в оману не було.

            Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

            Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

           Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

            Висновок суду першої інстанції щодо необгрунтованості позовних вимог є таким, що відповідає  вимогам ст.ст.57, 59, 64 ЦПК України, ст.ст. 203, 209, 215, 334, 744-746, 748 ЦК України.

            Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України, пункт 4 якої передбачає, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

            Відповідно до вимог ст.745 ЦК України договір довічного  утримання укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

            Договір довічного утримання, за яким передбачається набувачеві  у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

            Оспорюваний договір укладено з додержанням вимог вказаного закону.

            Враховуючи наведене, правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не вбачається, тому, судова колегія вважає, що суд вирішив справу згідно із законом, ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, таке, що відповідає вимогам ст.213 ЦПК України.

            Суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права, як це передбачено вимогами ст.308 ЦПК України.

            Не може бути скасоване правильне  по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

            Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

            Підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1, скасування чи зміни рішення суду колегія не вбачає.

            Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія, -

                                                               У Х В А Л И Л А :

            Апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити.

            Рішення  Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2008 року залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але на протязі 2-х місяців може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі  скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

            Головуючий : (підпис)

           Судді : (підписи)

            Вірно : суддя :