Суддя-доповідач Василенко Л.А.
Головуючий І інстанції суддя Карасьова Н.П.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
Іменем України
10 березня 2009 року Справа № 2а-63/08/1201
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Василенко Л.А.,
суддів: Ханової Р.Ф., Старосуда М.І.,
при секретареві Козловій О.М.,
розглянула апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області та ОСОБА_1 на постанову Алчевського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 р. у справі № 2а-63/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, стягнення одноразової компенсації у зв'язку з встановленням групи інвалідності та зі зміною групи інвалідності, і
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо виплати йому одноразових компенсацій як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС: у зв'язку з встановленням йому 3 групи інвалідності; у зв'язку з переходом на 2 групу інвалідності; щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, передбачених ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; стягнути з відповідача недотримані суми допомоги на оздоровлення за 1997-2008 роки та компенсаційні виплати у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності та переходом з 3 на 2 групу інвалідності в сумі 31866,7 грн. та 7105,2 грн. відповідно; зобов'язати відповідача в подальшому виплачувати йому щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі не меншому ніж 5 мінімальних заробітних плат.
Постановою Алчевського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 р. позов задоволений частково: визнана протиправною бездіяльність відповідача за період 2000-2007років щодо виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при встановленні 3 групи інвалідності та зміною групи інвалідності з 3 на 2; стягнуто 14941,1 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, просив постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Позивачем також подана апеляційна скарга, в якій він просить судове рішення першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та задовольнити ці вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належним чином.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач має статус учасника ЧАЕС 2 категорії з 02.06.1997 р., з 29.03.2000р. він визнаний інвалідом 3 групи, а з 07.11.2005р. - інвалідом 2 групи. У 1996-2002 р.р. позивач працював на ВАТ «АМК» та отримував щорічну допомогу на оздоровлення у 1996-1998р.р., у квітні 2000р. йому була виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку зі встановленням 3 групи інвалідності. 22.10.2002р. позивач звернувся с заявою до відповідача про виплату йому компенсації як учаснику ЧАЕС. Позивачеві призначена допомога на оздоровлення за 2002-2005 р.р. в розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 2006-2007 роках виплати не призначалися, за 2008 р. допомога на оздоровлення призначена в розмірі 120,0 грн., але не виплачена. Одноразова компенсація у зв'язку зі зміною групи інвалідності призначена та виплачена в розмірі 94,8 грн.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційних скарг і дійшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нової з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до 28.03.200р. був віднесений до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 29.03.2000р. позивачеві встановлена 3 група інвалідності та 1 категорія, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1 (а.с.7) та довідкою МСЕК (а.с. 8,9), з 07.11.2005р. має 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК (а. с. 10).
Позивач користується правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і згідно до ст.48 цього Закону йому повинна виплачуватися щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат як інваліду 2 групи та 4 мінімальних заробітних плат, як інваліду 3 групи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Порядок надання щорічної допомоги регулюється статтею 48 зазначеного Закону, якою передбачена виплата особам, віднесеним до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам 2 групи, допомоги у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а інваліду 3 групи - 4 мінімальних заробітних плат.
При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 836), якою розмір такої допомоги встановлений в 21,5 грн., з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 562), якою розмір такої допомоги встановлений в 90,0 грн.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеними Постановами № 836 та № 562 всупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, і для інвалідів 3 групи - 21,5 грн. та з 2005 року - 90,0 грн, а інвалідам 2 групи в розмірі 120,0 грн.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002, 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки, а не Постанови № 836 та № 562.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення недотриманої суми на оздоровлення за 2002-2005, 2007 роки.
Проте, суд першої інстанції порушив норми матеріального права щодо стягнення з відповідача щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2000-2001 роки. Ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи з жовтня 2003 року, відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 04.03.2002 року №256 (із змінами та доповненнями), а також згідно Закону України № 2638-ІІІ від 11.07.2001року. Отже, позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій та виплати заборгованості щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2001 роки задоволенню не підлягають.
При цьому колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2002 рік задоволенню підлягають, оскільки безпосередньо відповідачем призначена та здійснена виплата зазначеної допомоги наприкінці 2002 року, що не заперечувалося та підтверджено довідкою (а.с. 67).
Судом першої інстанції порушені норми матеріального права в частині задоволення позовних вимог за 2006р., оскільки дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 спеціального Закону зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно з п.37 ст.77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний неконституційним. Таким чином, позивачеві повинна була бути призначена допомога на оздоровлення за 2006 рік, як інваліду 2 групи у відповідності до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» та Постанови № 562, якою розмір зазначеної допомоги встановлений в твердій грошовій сумі - 120,0 грн.
Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про правомірність його бездіяльності щодо нарахування виплати допомоги на оздоровлення позивачеві за 2006 та 2007 роки у зв'язку з відсутністю заяви від позивача про нарахування йому цієї допомоги з наступних підстав.
Наказам Міністерства праці та соціальної політики України № 1 від 04.01.2000 року затверджений Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким передбачалося щорічне подання заяви для отримання зазначеної допомоги.
На підставі наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 473 від 12.12.2006р. вказаний наказ втратив чинність та для отримання допомоги подається єдина заява.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі та в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Законом № 796, який надає позивачеві право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення не передбачено необхідність подання такої заяви, тому колегія суддів вважає, що відповідач повинний виплачувати допомогу щорічно після взяття позивача на облік без подання будь-яких додаткових заяв.
Колегія суддів вважає хибним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог за 2008 рік, оскільки відповідачем призначено позивачеві виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 120,0 грн. розпорядженням від 02.09.2008р. (а.с.72), дії відповідача з цього приводу є неправомірними з наведених вище підстав ( виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2008 роки, а не Постанови № 562).
Згідно ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, тому доводи апеляційної скарги позивача щодо невірного перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи дані про дати перерахування позивачеві виплат за 2002, 2003, 2004, 2005 роки, які були виплачені за вказані роки (а.с.67-72), що не оспорювалося сторонами, суд апеляційної інстанції при перевірці розрахунку заборгованості по виплатах враховує розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законодавцем на момент виплат.
Оскільки виплати за 2007 та 2008 рік до теперішнього часу не проведені і суду апеляційної інстанції не надані докази про їх виплату, то у розрахунку заборгованості колегія суддів враховує розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на день постановлення цього рішення.
У грудні 2002 року (розпорядження від 03.12.2002р.) позивачеві перерахована допомога на оздоровлення за 2002 рік, розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати складав 165,0 грн. Позивач в цей час мав статус інваліда 3 групи та мав право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, але виплачено позивачеві було лише 21,5 грн. Таким чином, розмір не донарахованої та невиплаченої позивачеві допомоги за 2002 рік складає 165 грн. Х 4 - 21,5 грн. = 638,5 грн.
У лютому 2004 року (розпорядження від 09.02.2004р.) позивачеві перерахована допомога на оздоровлення за 2003 рік, розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати складав 205,0 грн. Позивач в цей час мав статус інваліда 3 групи та мав право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, але виплачено позивачеві було лише 21,5 грн. Таким чином, розмір не донарахованої та невиплаченої позивачеві допомоги за 2002 рік складає 205 грн. Х 4 - 21,5 грн. = 798,5 грн.
У січні 2005 року (розпорядження від 24.01.2005р.) позивачеві перерахована допомога на оздоровлення за 2004 рік, розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив 262,0 грн. Позивач в цей час мав статус інваліда 3 групи та мав право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, але виплачено позивачеві було лише 21,5 грн. Таким чином, розмір не донарахованої та невиплаченої позивачеві допомоги за 2002 рік складає 262 грн. Х 4 - 21,5 грн. = 1026,5 грн.
У вересні 2005 року (розпорядження від 27.09.2005р.) позивачеві перерахована допомога на оздоровлення за 2005 рік, розмір мінімальної заробітної плати на час виплати складав 332,0 грн. Позивач в цей час мав статус інваліда 3 групи та мав право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, але виплачено позивачеві було лише 90,0 грн. Таким чином, розмір не донарахованої та невиплаченої позивачеві допомоги за 2002 рік складає 332 грн. Х 4 - 90 грн. = 1238,0 грн. При цьому колегія суддів звертає увагу, що при розрахунку заборгованості за 2005 рік суд першої інстанції помилково визначив, що позивач має право на отримання допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, тоді як при призначенні допомоги позивач мав ще статус інваліда 3 групи, а 2 група інвалідності йому встановлена тільки 17 листопада 2005 року.
В 2006 році позивачеві взагалі не була призначена допомога на оздоровлення, тоді як вона повинна була бути призначена як інваліду 2 групи в розмірі 120,0 грн. у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тобто сума не нарахованої та невиплаченої допомоги за 2006 рік складає 120,0 грн.
В 2007 році позивачеві також не була призначена допомога на оздоровлення, тоді як відповідач був повинний призначити її позивачеві в розмірі, передбаченому ст. 48 Закону № 796-ХІІ, тобто як інваліду 2 групи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Оскільки на день постановлення судового рішення у цієї справ розмір мінімальної заробітної плати складає 605,0 грн., то позивачеві повинна бути нарахована та виплачена допомога на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 3025,0 грн (605 Х 5).
В 2008 році позивачеві призначена в розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але не виплачена допомога на оздоровлення, тоді як відповідач був повинний призначити її позивачеві в розмірі, передбаченому ст. 48 Закону № 796-ХІІ, тобто як інваліду 2 групи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Оскільки на день постановлення судового рішення у цієї справ розмір мінімальної заробітної плати складає 605,0 грн., то позивачеві повинна бути нарахована та виплачена допомога на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 3025,0 грн (605 Х 5).
Таким чином загальний розмір не донарахованої та несплаченої позивачеві допомоги на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки складає 9871,5 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача щодо застосування у межах спірних відносин річного строку для звернення до суду, оскільки приписами частини 2 статті 99 КАС України, передбачено його застосування у випадку, якщо законом не встановлено інше. А інше передбачене пунктом 3 частини першої статті 268 Цивільного Кодексу України, яким визначено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті та ст.13 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначений обов'язок держави перед громадянами, за заподіяну шкоду здоров'ю внаслідок аварії на ЧАЕС.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права при вирішенні спору в частині стягнення невиплаченої суми допомоги за 2000-2001, 2006-2008 роки, що привело до частково неправильного вирішення справи. Крім того, судом першої інстанції порушені норми матеріального права при розрахунку заборгованості через помилкове застосування норм матеріального права, тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
10.01.2006 р. позивач звернувся до відповідача с заявою про виплату йому одноразової компенсації у зв'язку зі зміною йому 3 групи інвалідності на 2 у відповідності до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідач відмовив позивачеві, посилаючись на правомірність призначеної компенсації в розмірі 94,8 грн., оскільки виплати проведені у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.6).
Порядок надання одноразової компенсації регулюється статтею 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою передбачено, що при встановленні інвалідності вищої групи інваліду виплачується різниця у компенсаціях. Оскільки одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується інвалідам 3 групи в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а інвалідам 2 групи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, тобто різниця між компенсаціями при переході з 3 на 2 групи інвалідності складає 15 мінімальних заробітних плат.
При виплаті компенсації при переході з 3 на 2 групу інвалідності відповідачем виплачено позивачеві компенсацію в сумі 94,8 грн. (а. с. 19). При цьому відповідач керувався розмірами, встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеною Постановою № 836 всупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір компенсації як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час встановлення групи інвалідності) установлено конкретні розміри такої компенсації в твердій грошовій сумі, зокрема, і для інвалідів 3 групи - 189,6 грн., а для інвалідів 2 групи 284,4 грн.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закон України «Про державний бюджет України на 2003 рік» в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, а не Постанова № 836.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення недотриманої суми одноразової компенсації у зв'язку зі зміною позивачеві 3 групи інвалідності на 2.
Колегія суддів вважає необґрунтованим стягнення з відповідача не донарахованої позивачеві одноразової компенсації у зв'язку зі встановленням 3 групи інвалідності та вважає, що постанова суду в цієї частині також підлягає скасуванню з наступних підстав.
Оскільки Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не було визначено ким повинні провадитися компенсаційні виплати, було затверджене Положення про порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям за втрату годувальника. Вказане положення затверджено Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи № 28 від 31.12.1996р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 129/1932 14.04.1997р. п. 3 цього Положення передбачено, що виплата одноразової компенсації працюючим громадянам здійснюється за місцем їх роботи. Позивач на момент встановлення 3 групи інвалідності - 29.03.2000 р. працював у Відкритому акціонерному товаристві «Алчевський металургійний комбінат» та у квітні 2000р. йому виплачено одноразову компенсацію інваліду ЧАЕС в умі 189,6 грн. у відповідності до Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року (а.с. 77).
Згідно п. 20 Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого Постановю Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000р. працюючим громадянам, в тому числі працюючим пенсіонерам, виплата допомоги та компенсації провадиться (за умови подання довідки про їх неодержання) підприємствами та установами в яких вони працюють.
Постановою Кабінету Міністрів № 887 від 01.07.2002 р. внесені зміни до вищезазначеного пункту 20, згідно яких вже непрацюючим та працюючим пенсіонерам виплати провадяться органами праці та соціального захисту населення. Позивач звернувся с заявою до відповідача 22.10.2002 р. Покладення на відповідача обов'язків щодо невірного нарахування та виплати особам компенсації, яка була виплачена іншою організацію не передбачена, тому зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України сума не донарахованої та несплаченої допомоги на оздоровлення за 2002-2008 роки в сумі 9871,5 грн. та одноразова компенсація у зв'язку зі зміною групи інвалідності в сумі 4885,2 грн. в загальній сумі 14756,7 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про необхідність задоволення його вимог про зобов'язати відповідача в подальшому виплачувати йому щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі не менш ніж 5 мінімальних заробітних плат, оскільки Кодексом адміністративного судочинства України передбачено відновлення порушеного права громадянина, а не того, яке може бути порушене в майбутньому.
Постанова в повному обсязі складена 13 березня 2009 року.
Керуючись ст.195, ст.196, ст.198 ч.1 п.3, ст.202 ч.1 п.3, п.4, ст.205 ч.2, ст.207, ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Алчевського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, стягнення одноразової компенсації у зв'язку з встановленням групи інвалідності та зі зміною групи інвалідності скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, стягнення одноразової компенсації у зв'язку з встановленням групи інвалідності та зі зміною групи інвалідності задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки та одноразової компенсації у зв'язку зі зміною позивачеві 3 групи інвалідності на 2 в розмірі, передбаченому ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а у 2006 році щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотримані кошти на оздоровлення за 2002 рік в сумі 638,5 грн., 2003 рік сумі 798,5 грн., за 2004 рік в сумі 1026,5 грн., за 2005 рік в сумі 1238,0 грн., за 2006 рік в сумі 120,0 грн., за 2007 рік в сумі 3025,2 грн., за 2008 рік в сумі 3025, грн., а всього 9871,5 грн.; одноразову компенсацію у зв'язку зі зміною 3 групи інвалідності на 2 групу в сумі 4885,2 грн., всього стягнути 14756,7 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят шість грн. 70 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий:
Судді: