СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
5 лютого 2007 року | Справа № 2-14/12435-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Прокопанич Г.К.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Мельник Валентини Данилівни, довіреність №01/140 від 23.03.2006, відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Славне";
відповідача: Белогуб Галини Борисівни, довіреність №002-Д від 04.01.2007, відкритого акціонерного товариства "Крименерго";
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Славне" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Курапова З.І.) від 16 листопада 2006 року у справі № 2-14/12435-2006,
за позовом відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Славне" (вул. Леніна, 14, Славне, Роздольненський р-н, 96230)
до відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6, Сімферополь, 95034)
про визнання недійсною додаткової угоди до договору,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2006 року у справі №2-14/12435-2006 (суддя Курапова З.І.) відмовлено у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Славне" до відкритого акціонерного товариства "Крименерго" про визнання недійсною додаткової угоди до договору.
Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду.
Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення було невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач вказує на те, що додаткова угода про розстрочку виплати позивачем заборгованості підписана сторонами на підставі акту звірки взаємних розрахунків станом на 14.06.2004, при укладенні додаткової угоди не допущено будь-яких порушень законодавства, перебіг строку позовної давності відповідно до статті 264 Господарського кодексу України переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2007 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Гонтаря В.І., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддю Прокопанич Г.К.
За клопотанням представників сторін, судочинство здійснювалось на російській мові.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши матеріали справи, встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсної додаткової угоди від 22 грудня 2005 до договору від 06.06.1996 №28. (а. с. 2-3).
Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що додаткова угода укладена в порушення вимог чинного законодавства та договору, на заборгованість за перевищення договірної величини в сумі 202587,00грн. відповідач був зобов'язаний у відповідності до Закону "Про електроенергетику" і додатку №1 до договору пред'являти своєчасно рахунки, які позивач не отримав, заборгованість виникла у період листопада 2000 по березень 2001 і на момент укладання додаткової угоди строк на її стягнення сплив, у договорі не була узгоджена договірна величина, від якої відповідачем нарахована санкція, строк позовної давності на стягнення пені також сплив, у додаткову угоду необґрунтовано включені суми 44758,08грн. і 19473,74грн., які стягнуті рішеннями господарського суду Автономної Республіки Крим, у зв'язку з чим позивач на підставі статті 83 Господарського кодексу України, статті 258 Цивільного кодексу України просив визнати недійсною додаткову угоду до договору в частині стягнення 44758,08грн. заборгованості, 202587,00грн. за перевищення договірної величини та 29103,04грн. пені, всього на суму 276448,12 грн.
Крім того, заявою №01\291 від 01.09.2006 позивач пояснив, що акт звірки від 28.10.2005 на суму 409666,24грн. відповідач визнав тільки у сумі 109699,05грн., про що вчинено запис у акті, однак директор позивача був вимушений підписати додаткову угоду, у зв'язку з тиском загибелі скотини та порчі систем життєзабезпечення господарства, тому що відповідач у грудні 2005 відключив електроенергію. Директор позивача помилково розрахувала, що угода, яка підписана з простроченої заборгованістю по строку позовної давності не має правових наслідків і у подальшому буде оскаржена, у зв'язку з чим позивач на підставі статті 83 Господарського кодексу України, статті 229, 233 Цивільного кодексу України просив визнати недійсною додаткову угоду №ЗМ202 від 22.12.2005 у частині стягнення 45524,53грн. заборгованості, 202587,00грн. за перевищення договірної величини та 29103,04грн. пені, всього на суму 276448,12грн.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, рішення суду було мотивовано тим, що було звернуто увагу на те, що судом розглядається спір про визнання додаткової угоди недійсною, а не правомірність нарахування заборгованості, при таких обставинах, позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №3/1202 від 22 грудня 2005 до договору №28 від 06. 06.1996 задоволенню не підлягають.
Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.1996 ГАЕК "Крименерго" (енергопостачальна організація) та племзавод "Славне" (абонент) уклали договір №28 на користування електричною енергією. (а. с.17-19).
Даним договором передбачені умови поставки електроенергії енергопостачальної організацією і оплати абонентом електричної енергії.
Пунктом 1.1. договору сторони зобов'язались керуватися цим договором, рішеннями Уряду, Правилами користування електричною енергією та іншими документами, які регламентують питання користування електричною енергією.
В пункті 3.2.1. договору передбачено зобов'язання абонента щомісячно оплачувати споживану електроенергію у такому порядку: 1-й платіж - 1 числа в об'ємі 60 % планового місячного споживання електроенергії, 2-й платіж - до 15 числа у розмірі 30 % і остаточний розрахунок по показанням приборів обліку, а також інші платежі, які передбачені Правилами користування електричною енергією та договором 25 числа поточного місяця.
Сторонами пунктом 2.2.4. договору передбачено право енергопостачальної організації припиняти відпуск електричної енергії повністю або частково у випадку несплати платіжного документа за електроенергію у встановлені строки.
В пункті 6 договору передбачено, що він укладений до 31 грудня 2000, вступає в силу з моменту його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо не поступить заява жодної сторони про його припиненні або перегляду.
Також, пунктом 6 угоди від 10.02.2003 про доповнення та зміну договору №28 від 06.06.1996. передбачено, що за підсумками розрахункового періоду граничні договірні величини споживання електричної енергії коригуються Постачальником до рівня фактично сплаченої за розрахунковий період величини споживання електроенергії, у випадку коригування Споживачем граничної величини споживання електроенергії одночасно здійснюється коригування граничної величини споживання електронапруги, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії споживач сплачує постачальнику п'ятикратну вартість різниці фактично споживаної та скорегованої величини споживання.
Сторони 22 грудня 2005 уклали додаткову угоду №3/1202 до договору №28 від 06.06.1996 про реструктуризацію та погашенню заборгованості Споживача, яка склалася станом на 21.12.2005. (а. с. 20). Зазначеною додатковою угодою сторони зазначили розмір заборгованості позивача у сумі 421988,27грн., у тому числі 189811,39грн. заборгованість за активну електроенергію, 202587,00грн. за перевищення договірної величини, 486,84грн. заборгованість за реактивну електроенергію та 29103,04грн. пені. Споживач зобов'язався сплачувати вказані у додаткової угоді №3/1202 від 22.12.2005 суми у розстрочку щомісячно, починаючи з грудня 2005 року по жовтень 2009 року.
Згідно з пунктами 7.7., 7.8. Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ 31.07.1996 №28 в редакції Постанови від 17.10.2005 №910, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.11.2005 №1399/11679, початок та тривалість розрахункового періоду для розрахунку плати за спожиту електричну енергію, терміни здійснення плати проміжних платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі. Остаточний розрахунок за електричну енергію здійснюється споживачем відповідно до показників розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором.
Сторонами пунктом 5.3. Правил встановлено, що за результатами розрахункового періоду договірна величина споживання електричної енергії корегується до рівня фактично оплаченої за цей період.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2002 №475 був затверджений Порядок постачання електричної енергії споживачам. Цей порядок передбачає регулювання постачання електричної енергії шляхом встановлення граничних величин споживання та встановлює, що граничні величини її споживання і потужності доводяться споживачем як договірні величини в терміни, обумовлені договорами.
Згідно з пунктом 11 Порядку за підсумками місяця, гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується за рівнем фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання, Споживачі у випадку перевищення встановлених, як договірні граничні величини споживання електричної енергії і потужності несуть відповідальність згідно статті 26 Закону України "Про електроенергетику".
Отже, доводи позивача, що договірні величини електроспоживання у договорі не передбачені, тому відповідач не міг нараховувати п'ятикратну вартість за перевищення договірної величини, не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, тому що договором і Правилами користування електричною енергією передбачено, що договірна величина споживання електроенергії коригується до рівня фактично оплаченої за розрахунковий період.
Також, судова колегія не може прийняти до уваги доводи позивача про сплив строку позовної давності на стягнення частини заборгованості та пені на час укладення додаткової угоди, тому що відповідно до статті 264 Господарського кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, яке свідчить про визнання їм свого боргу або іншого зобов'язання. Визнання позивачем свого боргу за весь період несплати електроенергії, у тому числі за строками позовної давності, а також прийняття зобов'язань по сплаті пені, є правом боржника.
Крім того, посилання позивача на статтю 83 Господарського кодексу України та статтю 258 Цивільного кодексу України, як на підставу визнання додаткової угоди недійсною, на думку судової колегії також є необґрунтованими, тому що стаття 258 Цивільного кодексу України не містить вказання на можливість визнання угоди недійсною у випадку зобов'язання боржника сплатити борг з простроченим строком позовної давності. Що стосується статті 83 Господарського кодексу України, то ця норма передбачає державну реєстрацію господарського товариства. Якщо позивач мав на увазі статтю 83 Господарського процесуального кодексу України, то відповідно до цієї статті господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача, що у додаткову угоду про розстрочку платежів необґрунтовано включено суму 25284,34грн., яку стягнуто рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.1003 у справі №2-9/7189-2003 і 10473,74грн., яку стягнуто рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.01.2005 у справі № 2-24\1731-2005, також не можуть бути прийняти до уваги, тому що сторонам не залишено права після винесення рішення суду досягнути згоди про виконання рішення суду у розстрочку.
Позивач у заяві №01/291 від 01.09.2006 просив визнати додаткову угоду недійсною на підставі статей 229, 233 Цивільного кодексу України.
Статтею 229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, визнання позивачем свого боргу не може бути визнано помилкою.
Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача, що у додаткової угоді №2/1202 до договору (а. с. 21) заборгованість станом на 14.06.2004 зазначена відповідачем у сумі 207561,33грн. і це свідчить про те, що відповідач визнавав відсутність боргу за перевищення договірної величини, не можуть бути прийняті до уваги, тому що у цій додаткової угоді, як вказано у самій угоді, до графіку включено лише частину заборгованості (активна електроенергія, реактивна електроенергія, пеня).
Згідно з статтею 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Під тяжкими обставинами розуміють тяжке матеріальне становище особи, що може визначаться у відсутності коштів, необхідних для нормального існування людини, наприклад, для придбання предметів першої необхідності (продуктів харчування, ліки та тощо). Це може бути обумовлено не тільки станом самої фізичної особи, але і положенням його близьких (наприклад, хвороба жінки, батьків, дітей та тощо).
Отже, на практиці правочин вчинений під впливом тяжкої обставини може бути визнаний недійсним, якщо стороною договору є фізична особа.
Також, для визнання правочину недійсним, як укладеному під тяжкими обставинами, необхідно встановити невигідність правочину для сторони, яка діяла під впливом вказаних обставин, невигідність повинна бути явною.
Таким чином, для з'ясування питання чи вчинено цю угоду під впливом помилки або тяжкої обставини, слід виходити з того, якій стороні правочину вигідна сплата не всієї суми одразу, а щомісячними платежами.
Суд першої інстанції зазначив, що безумовно, розстрочка платежу продовж тривалого строку на період з 2005 року по 2009 рік насамперед вигідна позивачу. При цьому, суд зазначає, що додаткова угода від 22. 12.2005 не створює для позивача обов'язку сплатити відкритому акціонерному товариству "Крименерго" зазначену у додаткової угоді суму, а передбачає право сплатити борг у розстрочку. Правовою підставою для сплати зазначеної суми є зобов'язання, передбачені у договорі, тобто правовою підставою оплати споживаної електроенергії є договір і Правила користування електричною енергією. Спірною додатковою угодою встановлюється лише порядок сплати суми боргу.
Підставами недійсності правочину статтею 215 Цивільного кодексу України визначено недодержання в момент чинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач взагалі не згодний з зазначеною у додаткової угоди частиною суми заборгованості 276448,12грн., однак, жодного доказу яким нормам закону суперечить сама додаткова угода позивач не надав.
Крім того, на думку судової колегії, суд першої інстанції обґрунтовано вважає за необхідне звернути увагу на те, що судом розглядається спір про визнання додаткової угоди недійсною, а не правомірність нарахування заборгованості, таким чином, при зазначених обставинах, позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №3/1202 від 22 грудня 2005 до договору № 28 від 06. 06.1996 задоволенню не підлягають.
Отже, судова колегія не може прийняти до уваги посилання позивача, які було викладено в апеляційній скарзі, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та спростовуються доказами наданими в матеріалах справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2006 року у справі № 2-14/12435-2006 залишити без змін.
2.Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Славне" залишити без задоволення.
Головуючий суддя О.А. Щепанська
Судді Г.К. Прокопанич
В.М. Плут