Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
справа №42/245-06 суддя –Яризько В.О.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя –Олійник В.Ф.
28 листопада 2006 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Твердохліба А.Ф.
при секретарі –Острась Н.М.
за участю представників:
позивача – Данько Л.В.
1-го відповідача –Романенков В.В.
2-го відповідача –Тюріна В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (вх.№ 4149 Х/2-5)
на постанову господарського суду Харківської області від 02.10.2006 р. по адміністративній справі №42/245-06
за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
до 1. Закритого акціонерного товариства “Харвест-інвест”, м. Харків
2.Закритого акціонерного товариства “Концерн “Авек і Ко”, м. Харків
про визнання угоди недійсною,-
в с т а н о в и л а :
У травні 2006 року Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова (далі ДПІ у Київському районі) звернулась в суд з позовом до Закритого акціонерного товариства “Харвест-інвест”, м. Харків (далі ЗАТ“Харвест-інвест” ) та Закритого акціонерного товариства “Концерн “Авек і Ко”, м. Харків (далі ЗАТ “Концерн “Авек і Ко” ) про визнання угоди купівлі-продажу цінних паперів №б/н від 06.02.02р. укладену між відповідачами ЗАТ "Харвест - інвест" та АТ "Концерн "АВЕК і Ко" в частині купівлі-продажу векселя №80351016025063, емітованого ТОВ "ХарОптТорг" на суму 291600,0грн. недійсною на підставі ст.49 ЦК УРСР.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскільки вказаний вексель був отриманий за цивільно-правовою угодою (договір міни від 25.07.01р.) та в подальшому був реалізований за угодою, яка оскаржується (договір купівлі - продажу від 06.02.02р.), то дана операція має ознаки дилерської діяльності, що потребує ліцензуванню на підставі ст.4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", п.57 ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Відповідачі проти позову заперечував повністю, посилаючись на пропущений позивачем строк позовної давності по зверненню до суду з таким позовом, та на те, що продаж 1-відповідачем 2-відповідачу одного векселя носить разовий характер і не є професійною діяльністю 1-відповідача.
Постановою господарського суду Харківської області від 2 жовтня 2006 року по адміністративній справі №42/245-06 позовні вимоги було залишення без задоволення.
В апеляційній скарзі ДПІ у Київському районі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової ухвали про задоволення позову з посиланням на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував суттєві обставини справи, дав невірну оцінку зібраним доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого судом постановлено незаконну та необґрунтовану постанову.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи судом першої інстанції визнано встановленим, що ДПІ у Київському районі в ході проведення позапланової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ "Харвест-інвест" за період з 01.10.01р. по 30.09.04р., за результатами якої складено акт №5279/2622 від 10.12.04р., було встановлено, що 25.07.01р. ЗАТ "Харвест-інвест" укладено договір міни цінними паперами №250701/2-к з ТОВ "Брокер". Згідно умов договору сторони здійснили обмін цінними паперами, в т.ч. ТОВ "Брокер" передало ЗАТ "Харвест-інвест" вексель №80351016025063, емітований ТОВ "ХарОптТорг" номінальною вартістю 291600,0грн.
06.02.02р. ЗАТ "Харвест-інвест" було укладено договір купівлі-продажу векселів №б/н з ЗАТ "Концерн "АВЕК і Ко", згідно умов якого АТ "Концерн "АВЕК і Ко" придбає векселя, серед яких і вексель №80351016025063, отриманий від ТОВ "Брокер".
ЗАТ "Харвест-інвест" не заперечує, що ним дійсно було продано ЗАТ "Концерн "АВЕК і Ко" спірний вексель, який він отримав від ТОВ "Брокер" по договору міни.
В своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" передбачено, що на ринку цінних паперів може здійснюватися професійна діяльність, види якої передбачено ст.4 цього Закону.
Ст.1 цього ж Закону вказує, що професійна діяльність на ринку цінних паперів це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, факт продажу 1-відповідачем спірного векселю є єдиним випадком продажу векселя, тому не може носити характер підприємницької діяльності по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, оскільки відповідно до ст.1 Закону України "Про підприємництво" (який діяв на час укладання спірної угоди), підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.
В даному випадку така діяльність 1-відповідача не була систематичною та від продажу такого векселю не було мети отримання прибутку, оскільки він був проданий за ціною меншою ніж його номінальна вартість, а саме - 290495,0грн.
Крім того, пункт 57 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", який на той час передбачав необхідність отримання ліцензії, виключено на підставі Закону N 2800-І\/ від 06.09.2005р.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Порядок отримання такої ліцензії передбачено рішенням державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №345 від 26.05.06р. "Про затвердження Порядку та умов видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії".
Так, відповідно до ст.2 вказаного Порядку, професійна діяльність на фондовому ринку –це діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що операція 1-відповідача по продажу 2-відповідачу одного векселя не підпадає під ознаки професійної діяльності на фондовому ринку, яка підлягає ліцензуванню.
Крім того позивач просив визнати недійсною угоду на підставі ст.49 ЦК УРСР(в редакції 1963 року), яка діяла на час укладання оспорюваної угоди, тобто з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, але не вказує у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання оспорюваної угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети та прагнув або свідомо допускав настання протиправних наслідків та які безпосередньо протиправні наслідки настали. З цих підстав позовні вимоги податкової інспекції були залишені судом першої інстанції без задоволення.
Колегія суддів погоджується з цим висновком та вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ст. 49 ЦК України, який втратив чинність з 1.01.2004р., якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави й суспільства, то вона є недійсною. Позивачем не доведено, чи був умисел на досягнення суперечної інтересам держави та суспільства мети саме у обох сторін по оскаржуваним угодам, чи у однієї з сторін та в чому саме виражався даний умисел. Позивач також не довів суду, яку саме протиправну антидержавну та антисуспільну мету мали відповідачі під час укладення оскаржуваної угоди, чи обидва відповідачі мали цю мету, чи тільки один з них, в чому конкретно виразився умисел відповідачів (чи одного відповідача) на досягнення суперечної інтересам держави та суспільства мети.
Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства та прагнули і свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Позивач не надав жодного доказу, що підтверджує у сторін угоди наявність даного умислу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що господарська діяльність певного виду підлягає ліцензуванню у випадку, якщо така діяльність не суперечить інтересам держави і суспільства, але законом передбачено одержання дозволу (ліцензії) з метою додержання певних кваліфікаційних, організаційних, технологічних та інших вимог для провадження такого виду господарської діяльності (ст.8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"). Тому відсутність ліцензії сама по собі не тягне нікчемності правочинів, укладених у зв'язку із здійсненням такої діяльності, і ці правочини не можуть розглядатись як такі, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.227 Цивільного Кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. При цьому слід мати на увазі, що суб'єкти владних повноважень, зокрема податкові органи, не можуть бути позивачами у спорі про визнання такого договору недійсним. За смислом ч.2 цієї статті позивачем у такому спорі може бути лише друга сторона правочину.
Колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини постанови суду першої інстанції посилання на пропущення позивачем строку позовної давності по зверненню до суду з таким позовом, оскільки правовими наслідками пропущення строку позовної давності є відмова в позові, крім випадків, коли позов не доведений. Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів, про недоведеність позовних вимог податкового органу, то він не мав підстав для посилання на зазначену правову норму про пропуск позовної давності згідно положень Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення”.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п.2 ст.198, 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Виключити з мотивувальної частини постанови посилання на пропущення Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова строку позовної давності на звернення до суду з позовом.
В іншій частині постанову господарського суду Харківської області від 2 жовтня 2006 року по адміністративній справі №АС-42/245-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу №АС-42/245-06 повернути до господарського суду Харківської області.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Судді В. Олійник
Т. Кравець
А. Твердохліб