№2а-34/ 09

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

05 березня 2009 року                                                                                     м.Маріуполь                  

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

                                    головуючого - судді  Дзюба М.В.

                        при секретарі  Петрухіной Т.Л.

з участю  представника відповідача Асланової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради про визнання неправомірними дій по відмові в перерахунку виплати та стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними дії УПСЗН Приморського району Маріупольської міської Ради по відмові у перерахунку та доплаті недоотриманих сум щорічної грошової компенсації на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, та зобов'язати відповідача відповідно до ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснити доплату суми щорічної грошової компенсації на оздоровлення за 2005 та 2007 роки в розмірі 2536,5 гривень.

Позивач в судове засідання не з'явився, звернувшись до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності через хворобу.

Представник відповідача УПСЗН Приморського району міста Маріуполя Асланова Н.С. проти позову заперечувала та просила у його задоволенні відмовити. Доводи заперечень навела у письмах запереченнях, залучених до матеріалів справи. Свої заперечення мотивувала тим, що  позивачем пропущені строки звернення до суду, встановлені ст..99 КАС України. УПСЗН  при виплаті допомоги керувалось Постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, якою встановлювались конкретні розміри виплат в твердій грошовій сумі. Оскільки УПСЗН є розпорядником бюджетних коштів,  то мають діяти лише в межах  бюджетних асигнувань.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та задовольняє позов з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС в 1986 році, 1 категорії, має третю групу інвалідності, перебуває на обліку в УСЗН Приморського району Маріупольської міської Ради з 30.12.1998 року та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року,  інвалідам 3 групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмірі мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

За даними УПСЗН Приморського району Маріупольської міськради, ОСОБА_1 були  виплачені компенсаційні виплати на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, який має інвалідність 3 групи, за 2005 рік - в січні 2005 року - 21,5 гривень, за 2007 рік - в березні 2007 року 90 гривень.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони і інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу , акти органів місцевого самоврядування, тощо,  підлягають оцінці на відповідність як Конституції України, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідач  при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 керувався Постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення  громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі  по тексту Постанова №562).  Зазначеною Постановою №562  всупереч Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної платні, визначеної Законом на час здійснення виплати), установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

При розгляді даної конкретної адміністративної справи встановлено, що Постанова Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була прийнята всупереч вимог ст..48, 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України про встановлення про встановлення розміру мінімальної заробітної платні на 2007, 2008 роки, а не Постанова КМУ №562.

Тому посилання відповідача на цю постанову судом не приймається та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, неправомірність дій відповідача по виплаті Степаненко одноразової грошової допомоги на оздоровлення в 2005 році в сумі 21,5 гривень та 2007 році в розмірі 90 гривень є очевидною.

Так, виходячи із вимог ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 мали бути виплачені:

-              в 2005 році : 262 грн х 4 мін.зарплатні = 1048 гривень  (виплачено 21,5 гривень), залишок невиплачених коштів 1026,5 гривень;

-              в 2007 році : 400 грн х 4 мін.зарплатні = 1600 гривень (виплачено 90 гривень), залишок невиплачених коштів 1510 гривень

Таким чином, за 2005 та 2007 роки ОСОБА_1 недоотримав суму грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 2536,5 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь за рахунок коштів Держбюджету, оскільки відповідно до ст..68 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього  Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

При вирішенні цього спору, судом також було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9лютого 2006 року N 3436-ІУ, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо  чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Так, суд не приймає посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стосовно посилання відповідача та застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин процесуального строку для звернення з позовом до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, то суд доводі відповідача в цій частині вважає безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до частини. З статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини ] статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи узгоджується з тим, що згідно частини 3 статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях, серед інших, базується на принципах пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796. Зазначена стаття передбачає, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності

На підставі викладеного, керуючись ст..ст..5, 10, 11, 161-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

            Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради, які виразились у відмові здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1  недоотриманих   ним сум щорічної компенсації на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, встановлених на день виплати.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки в загальній сумі 2536 (дві тисячі п'ятсот тридцять шість) гривень 50 копійок.

Ухвала може бути  оскаржена в апеляційному порядку до Донецького адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови та поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

СУДДЯ