№2а-13/ 09
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2009 року м.Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого - судді Дзюба М.В.
при секретарі Петрухіной Т.Л.
з участю позивачки ОСОБА_1.
представника відповідача Асланової Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради про визнання протиправними дій по відмові в перерахунку виплати та стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути з УПСЗН Приморського району Маріупольської міської Ради на її користь недоотриману нею за період з 2003 по 2008 роки суму щорічної грошової компенсації на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків на ЧАЕС в розмірі 7994,90 гривень.
До початку розгляду справи позивачка доповнила позовні вимоги, просила суд визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради, які виразились у відмові здійснити перерахунок та доплату їй недоотриманих нею сум щорічної компенсації на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на день виплати, та стягнути з відповідача на її користь недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки в загальній сумі 7704,90 гривень.
В суді позивачка підтримала уточнені позовні вимоги, просила її позов задовольнити, визнати протиправними дії УПСЗН по відмові в перерахунку та доплаті щорічної грошової допомоги на оздоровлення та стягнути з відповідач на її користь недосплачену їй суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за 2003, 2004, 2005, 2007, 2009 роки в загальній сумі 7704,90 гривень.
Представник відповідача УПСЗН Приморського району міста Маріуполя Асланова Н.С. проти позову заперечувала та просила у його задоволенні відмовити. Доводи заперечень навела у письмових запереченнях, залучених до матеріалів справи. Свої заперечення в основному мотивувала тим, що позивачем пропущені строки звернення до суду, встановлені ст..99 КАС України. УПСЗН при виплаті допомоги керувалось Постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, якою встановлювались конкретні розміри виплат в твердій грошовій сумі. Оскільки УПСЗН є розпорядником бюджетних коштів, то мають діяти лише в межах бюджетних асигнувань.
Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та задовольняє позов з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС в 1986 році, 2 категорії, перебуває на обліку в УСЗН Приморського району Маріупольської міської Ради з 2003 року та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмірі мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно довідки УПСЗН Приморського району Маріупольської міськради, ОСОБА_1 були виплачені компенсаційні виплати на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії:
за 2005 рік - 26,70 гривень у березні 2005 року
за 2006 рік - 100 гривень у липні 2006 року,
за 2007 рік - 100 гривень у травні 2007 року,
за 2008 рік - 100 гривень у травні 2008 року.
Виплату Катрич Г.М. щорічної грошової допомоги на оздоровлення в 2003 та 2004 роках також здійснювало УПСЗН Приморського району Маріупольської міської ради, що визнано та не оспорювалось представником відповідача в судовому засіданні, однак без документального підтвердження через незбереження відповідних даних.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони і інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 48 «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд вважає необґрунтованим застосування відповідачем при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення розміру таких виплат, які встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, яки є спеціальним законом, передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, учасникам ліквідації наслідків на ЧАЕС 2 категорії - п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати. Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними постановами встановлені інші розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27.06.1996 року стосовно преюдиції нормативних актів.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідні Закони України, якими встановлювались розміри мінімальної заробітної платні в державі, а не вищезазначені постанови КМУ №562 та №836.
Тому посилання відповідача на цю постанову судом не приймається та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, неправомірність дій відповідача по виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в іншому розмірі, ніж визначено ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є очевидною.
Так, виходячи із вимог ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 мали бути виплачені:
- в 2003 році : 185 грн х 5 = 925 гривень (фактично виплачено 26,70 гривень), залишок невиплачених коштів 898,30 гривень;
- в 2004 році : 205 грн х 5 = 1025 гривень (виплачено 26,70 гривень), залишок невиплачених коштів 998,30 гривень
- в 2005 році : 262 грн х 5 = 1310 гривень (виплачено 26,70 гривень), залишок невиплачених коштів 1283,30 гривень
- в 2007 році : 420 грн х 5 = 2100 гривень (виплачено 100 гривень), залишок невиплачених коштів 2000 гривень
- в 2008 році : 525 х 5 = 2625 гривень (виплачено 100 гривень), залишок невиплачених коштів 2525 гривень
Таким чином, за 2003, 2004, 2005, 2007 та 2008 роки ОСОБА_1 недоотримала грошову допомогу на оздоровлення в загальній сумі 7704,90 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на її користь за рахунок коштів Держбюджету, оскільки відповідно до ст..68 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
При вирішенні цього спору, судом також було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9лютого 2006 року N 3436-ІУ, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, суд не приймає посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стосовно посилання відповідача та застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин процесуального строку для звернення з позовом до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, то суд доводи відповідача в цій частині вважає безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до частини. З статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
В розумінні ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» допомога на оздоровлення є способом відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи узгоджується з тим, що згідно частини 3 статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях, серед інших, базується на принципах пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796. Зазначена стаття передбачає, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та суд задовольняє позов в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст..5, 10, 11, 161-163 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради, які виразились у відмові здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 недоотриманих нею сум щорічної компенсації на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на день виплати.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради за рахунок коштів державного бюджету України на користьОСОБА_1 недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки в загальній сумі 7704 (сім тисяч сімсот чотири) гривні 90 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови та поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
СУДДЯ