ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

          09 квітня 2012 р.                                                                                 № 2а-7339/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Журомської М.В.,

за участю секретаря – Козьміна А.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод Автонавантажувач»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові про визнання нечинними вимог, а також рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Львівський завод автонавантажувач»звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові, просило визнати нечинними податкові вимоги від 02.04.2008 року № 1/8, від 18.06.2008 року № 2/10 та рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу № 3-08 від 18.06.2008 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2011 року Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009 р. скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції для всебічного і повного з’ясування та перевірки всіх фактичних обставин справи, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті та в залежності від встановленого, правильного визначення норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, прийняття обгрунтованого та законного рішення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження суддею Журомською М.В.

У зв’язку з реорганізацією Державної податкової інспекції у м.Львові шляхом перетворення у Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Львові, яка є правонаступником ДПІ, в порядку ст. 52 КАС України, здійснено заміну відповідача у справі.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що оскільки, згідно постанови Господарського суду Львівської області, сума в розмірі 781 918,00 грн. визначена як така, що не є податковим зобов’язанням згідно з положеннями Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та Закону України «Про систему оподаткування», а у відповідності до Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік»така сума не належить до загальнообов’язкових державних податків, тому вважає, що вимоги та рішення податкового органу винесені з порушенням чинного на той момент законодавства та є незаконними.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 71 та ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи завершувався без участі представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Під час нового розгляду справи Львівським окружним адміністративним судом, ні позивачем, ні відповідачем додаткові докази на обгрунтування позиції, з урахуванням вимог ухвали Вищого адміністративного суду, щодо суті спору подано не було.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відкрите акціонерне товариство «Львівський завод «Автонавантажувач»(далі-ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач») зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 15.01.1996 р., присвоєно ідентифікаційний код 05808758. З матеріалів справи встановлено, що у статутному фонді ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач»частка (акції, паї) в розмірі 57,39 % належить державі.

Державною податковою інспекцією у м.Львові проведена комплексна планова документальна перевірка ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено Акт.

Як вбачається з Акту документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 01.04.2004 року, було встановлено порушення вимог ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»від 27.11.2003 року № 1344-ІV із змінами та доповненнями та п.1, п.2 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004 року № 405, внаслідок чого позивачем не нараховано та не сплачено до державного бюджету частину прибутку (доходу), яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України в розмірі 781 918,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2005 року № 762320/3/11042, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на частку державного майна в розмірі 781 918,00 грн. та № 1272320/3/11047, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 312 002,8 грн. по податку на прибуток на частку державного майна.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.10.2007 року та Постанови Господарського суду Львівської області податкове повідомлення-рішення від 29.06.2005 року № 762320/3/11042 щодо визначення розміру відрахування частини прибутку (доходу) для ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач»в сумі 781 918,00 грн. залишено в силі (арк. справи 31-32).

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду від 25.10.2007 року встановлено, що наявність у органів державної податкової служби визначених законом повноважень щодо контролю за справлянням / стягненням / до бюджету частини прибутку відповідно до ст.72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»без визначення в законодавчому порядку форми здійснення такого контролю виключає підстави для визнання податкового повідомлення-рішення, направленого податковою інспекцією суб’єкту господарювання щодо сплати зазначеного платежу, в повному обсязі, а не в частині визначення суми такого платежу сумою податкового зобов’язання суб’єкта господарювання.(арк. справи36).

На підставі вищевикладеного, відповідачем сформовано першу податкову вимогу № 1/8 від 02.04.2008 року та другу податкову вимогу від 07.05.2008 року № 2/10 та винесено рішення № 3-08 від 18.06.2008 року про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

За визначенням, що міститься у пункті 1.9 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дивіденд це платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) на землю; 9) рентні платежі; 10) податок з власників тарнспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов’язкове соціальне страхування; 17) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 20) фіксований сільськогосподарський податок; 21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 22) гербовий збір; 23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 24) збір за використання радіочастотного ресурсу України; 25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В силу вимог пункту 3 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, поряд з податком на прибуток належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Обов’язок господарських організацій, які повністю або частково належать державі, відраховувати до державного бюджету частину прибутку (доходу) визначається законами про бюджет на відповідний рік.

Відповідно до ст.72 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік»господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належить частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують за результатами фінансового-господарської діяльності 2003 року та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу). Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств, а також господарських організацій, у статутних фондах яких є частка комунальної власності, зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної або комунальної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України, зокрема Постановою КМУ від 30.03.2004 року № 405 «Порядок і норматив відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, в якій визначено, що Державна податкова адміністрація України визначена як орган контролю за справлянням (стягненням) платежу відповідно до Порядку та нормативу, затверджених такою постановою.

Відповідно до пункту 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під дивідендом розуміється платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Оскільки частину прибутку (дохід) відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»прирівняно до дивідендів, які є обов'язковим платежем згідно з п. 3 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», то з метою виконання ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»господарські організації, у статутному фонді яких державі належить частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства, повинні сплачувати частину прибутку (доходу) у строки, передбачені для сплати податку на прибуток.

Судом встановлено, що ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач»за 2003 рік та 1 квартал 2004 року мало статус суб'єкта господарювання з часткою державної власності в статутному фонді, а вимога статті 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»щодо сплати до бюджету частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності вказаного звітного періоду відповідно до розміру державної частки в статутному фонді є для нього обов'язковою.

Також встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 29.06.2005 року № 762320/3/11042 щодо визначення розміру відрахування частини прибутку (доходу) для ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач»в сумі 781 918,00 грн. залишено в силі на підставі постанови Господарського суду Львівської області та ухвали Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до ч.1 ст .72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З оскаржуваних першої та другої податкової вимоги вбачається, що такі надіслані позивачу, зокрема з вимогою, щодо сплати до бюджету 781 918,00 грн. що становить 15% чистого прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку за результатами фінансово-господарської діяльності за 2003 рік та 1 квартал 2004 року, відповідно до розміру державної частки в статутному фонді.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Пунктом 1 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту пункту 3 частини 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.

При виконанні бюджетного процесу в Україні положення правових актів застосовуються лише в частині, які не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України і Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов'язань для визначеного кола суб'єктів і звільнення окремих суб'єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, Закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

Крім того, Закони про Державний бюджет прийняті останніми в часі із зазначених законодавчих актів, що теж надає їм перевагу при вирішенні питання якою нормою закону слід керуватися, і не визнані неконституційними.

З огляду на викладене, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», як такий, що прийнятий у часі пізніше, ніж Закон України «Про систему оподаткування»та Бюджетний кодекс України, норми яких щодо спірних відносин є загальними.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в Постанові від 03.10.2011 р. у справі за позовом державного підприємства «Малоріченське»до державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим про скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно ч.2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов’язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

У зв’язку з цим, податкові вимоги, що надсилалися позивачу, а також рішення № 3-08 від 18.06.2008 року, визначали частину чистого прибутку відповідно до ст.72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік, що підлягала сплаті ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач», а не податкові зобов’язання, як стверджує позивач.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку, що хоча встановлений статтею 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»обов'язок щодо сплати частини чистого прибутку суб'єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов'язанням, однак наявність у органів державної податкової служби визначених законом повноважень щодо контролю за справлянням (стягненням) до бюджету частини прибутку відповідно до ст.72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» без визначення в законодавчому порядку форми здійснення такого контролю, виключає підстави для визнання податкових вимог направлених позивачу, щодо сплати зазначеного платежу, протиправним в частині суми зазначеного платежу в розмірі 781 918,00 грн. Як наслідок вищевикладеного, рішення № 3-08 від 18.06.2008 року в частині стягнення з позивача до бюджету 781 918,00 грн. що становить 15% чистого прибутку не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача безпідставні, в задоволенні яких слід відмовити.

Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати позивачеві, якому відмовлено в позові не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 13.04.2012 року.

Суддя                                                               Журомська М.В.