Справа № 2а-4-3641/08 р.
Центральний районний суд м. Миколаєва
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2008 року
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі : головуючого - судді Яворської Ж.М. , при секретарі - Литвинчук О.М. , представника відповідача ГУ ПФУ у Миколаївській області - Федорової Г.В., представника відповідача Миколаївського ОВК-Кравець О.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату, Головного Управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області про захист права на пенсійне забезпечення , -
ВСТАНОВИВ :
У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату, Головного Управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області про захист права на пенсійне забезпечення, посилаючись на те , що він є учасником бойових дій, через що відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком. Але відповідачі виплачують йому таке підвищення у меншому розмірі. Посилаючись про порушення своїх прав, позивач просив зобов'язати відповідачів виплатити йому недоотриману суму підвищення до пенсії.
У судове засідання позивач не з'явився, згідно поданої заяви просив слухати справу у його відсутність , позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача Миколаївського обласного військового комісаріату позов не визнав , суду пояснив , що належне по закону « Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту» щомісячне підвищення до пенсії позивачеві виплачувалося в повному обсязі.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вказуючи , що дані вимоги є безпідставними.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази , суд встановив наступне .
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 є пенсіонером із числа військовослужбовців і отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і відповідно до діючого законодавства має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.09.1996 р.
Отже, на нього розповсюджується Закон України «Про соціальний статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» в частині, що стосується учасників
2
бойових дій, зокрема, частина 4 статті 12 згаданого Закону, що встановлює право на отримання підвищення до пенсії.
Протягом періоду з 1999 року та до жовтня 2003 року таке підвищення позивачеві виплачувалось у розмірі 24 грн. 93 коп. виходячи з вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 831 від 26 липня 1996 року; в період з жовтня 2003 року й до 1 липня 2006 року - у розмірі 29 грн. 87 коп. виходячи з вимог Постанов Кабінету Міністрів України №№ 1350 від 27 серпня 2003 року та № 1 від 3 січня 2002 року; з 1 липня 2006 року - у розмірі 95 грн.
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» /в редакції від 18 листопада 2006 року/ /надалі - Закону № 3551/ та ст. . 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців , осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб ( в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин ) учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому розмір мінімальної пенсії за віком востаннє встановлювався Постановою Верховної Ради України № 49/96 - ВР від 20 лютого 1996 року «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком», якою, з врахуванням пункту 5 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» цей показник встановлювався у сумі 15 грн.
Законом України від 15 липня 1999 року «Про підвищення мінімального розміру пенсії» /за цим Законом він визначався у сумі 24 грн. 90 копійок/. Водночас цей закон обмежив застосування визначеної ним величини мінімальної пенсії за віком правовідносинами, що виникають на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Постановами Кабінету Міністрів України - № 1686/2000 від 10 листопада 2000 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат пенсіонерам», № 1686/2000 - збільшувався мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком;
№ 741/2001 від 27 червня 2001 року «Про підвищення розмірів пенсій, та інших соціальних виплат пенсіонерам» - збільшувався розмір трудових пенсій; - № 279/2002 від 13 березня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»» та № 544/2003 від 15 квітня 2003 року «Про підвищення розмірів трудових пенсій» - збільшувався мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій;
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. , яким запроваджено нові принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг , використання терміну «мінімальна пенсія за віком» не передбачено взагалі.
Що ж стосується пенсійного забезпечення, зокрема, позивача, то воно є передбаченим Законом України від 9 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» /до 29 квітня 2006 року він мав назву «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»/, який поняття мінімальна пенсія за віком не використовує взагалі.
Підвищення виплат, що здійснюються у межах правовідносин, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», передбачались:
3
· пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 831 від 26 липня 1996 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року»
· Постановою Кабінету Міністрів України № 1576 від 25 жовтня 2002 року «Про заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»
· пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1350 від 27 серпня 2003 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»
але наведені постанови безпосередньо порядок обчислення підвищення до пенсії, зокрема, учасникам бойових дій, не обговорювали.
Отже, у період з 15 липня 1999 року до 1 липня 2006 року порядок обчислення підвищення до пенсії учасників бойових дій фактично не був встановлений, оскільки база для її обчислення не визначалась.
5 жовтня 2005 року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»», було внесено зміни , відповідно до яких ч. 4 ст. 12 Закону № 3551, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога , що виплачується замість пенсії підвищується в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Величина прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в свою чергу, з 1 липня 2006 року й до теперішнього часу встановлюється Законами України про державний бюджет України на відповідні роки.
У судовому засіданні представники відповідачі зазначали, що до 01 липня 2006 року для обчислення пенсії позивача , слід застосовувати норми, що регулюють виключно порядок обчислення пенсій на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , а не норми , що регулюють порядок обчислення трудових пенсій .
Але з цими доводами погодитися суд не може , оскільки при вирішення даного спору суд відповідно до статті 8 КАС України керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Зокрема, Європейський Суд у своєму рішенні у справі за позовом «Кечко проти України» (заява № 63134/00) відзначив, що Держава може вводити, призупиняти, закінчувати виплати чи змінювати розміри підвищення та надбавок, що виплачуються з Державного бюджету, вносячи відповідні зміни у законодавство (пункт 23).Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у виплаті доки положення є чинними.
Виходячи з цього, суд вважає, що застосуванню підлягає закон, який розширює зміст прав та свобод позивачів, збільшує розмір наданих їм благ.
Вищевказане , відповідає вимогам статті 22 Конституції України, за якою звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є неприпустимим.
Враховуючи вищевикладене , суд вважає, що норми Постанов Кабінету Міністрів України № 831 від 26 липня 1996 року № 1576 від 25 жовтня 2002 року та № 1350 від 27 серпня 2003 року не можуть застосовуватись у практичній діяльності, зокрема, відповідача, у межах правовідносин з позивачами, оскільки їх застосування призводить до зменшення розміру призначуваної позивачам надбавки до пенсії.
Оскільки , позивач не отримував пенсію до лютого 2007 року за його вини, через що відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб,
4
звільнених з військової служби» тому пенсія йому має бути виплачена за три роки, що передують зверненню, тобто, за період з 2004 по 2006 роки , так як правові положення про підвищення до пенсії як учасникам бойових дій є чинними .
Таким чином , оскільки держава скористалася правом на внесення відповідних змін до ч.4 ст. 12 Закону № 3551 (Закон України №2939-1У від 05.10.2005р., положення яких набрали чинності з 01.07.2006p.), а отже, діяла у межах своєї компетенції, що не може бути розцінено , як порушення прав позивача.
За таких обставин вимоги позивача стосовно цього періоду, не підлягають задоволенню, як такі, що суперечать вимогам діючого законодавства.
Враховуючи вище викладене , суд приходить до висновку , що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Посилання представників відповідачів на те , що позивачем пропущено річний строк , передбачений ч. 2 ст. і 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи є необгрунтованими. Так як , в силу ст. 100 КАС України , зокрема ч.ч. 1 , 2 , пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін . Але , якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом .
Керуючись ст. ст. 9, 11, 158-163 КАСУ, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково .
Визнати неправомірними дії Миколаївського обласного військового комісаріату , щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії , передбаченого частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у період з 01 січня 2004 р. до 01 липня 2006 р.
Зобов'язати Миколаївський обласний військовий комісаріат оформити всі необхідні документи і подання про перерахунок передбаченого частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» підвищення до пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2004 р. до 01 липня 2006 p., виходячи з встановленої законом величини мінімальної пенсії та направити їх до Головного Управління пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області перерахувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 01 січня 2004 р. до 01 липня 2006 р. виходячи з встановленої законом величини мінімальної пенсії та сплатити визначену різницю.
У задоволені решти вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів .