ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13.07.06р. | Справа № 38/130 |
За позовом: Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
До 1 –Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпровська продовольча компанія”, м. Дніпропетровськ
2 –Приватне підприємство „Реванш+”, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору
Суддя Бишевська Н. А.
Представники сторін:
Від позивача: Крисак В.В. ,дор. № 26747/9/10/23 від 06.10.2005 року
Від відповідача-1: Яковлєва О.Ю.
Від відповідача-2: не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
Державна податкова інспекція у Бабушкінскому районі м. Дніпропетровська звернулася з позовом до В1 – Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпровська продовольча компанія”, м. Дніпропетровськ та В2 - Приватного підприємства „Реванш+”, м. Дніпропетровськ, про визнання недійсним договору господарського зобов’язання –договору, укладеного між відповідачами №03/02 від 03.02.2004 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з боку відповідача-2 угода була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та направлена на приховування від оподаткування прибутків та доходів, відповідач-2 уклав угоду та не сплатив з неї податків, що дає підстави на приховування отриманих за угодою грошових коштів.
Представник відповідача-1 до судового засідання надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що не визнає позовних вимог податкової інспекції з наступних підстав: підприємство відповідача-1 вважає, що сторонами договір було укладено відповідно до вимог Цивільного кодексу України, крім того, підприємство не знало про те, що ПП „Реванш+” скасовано як юридична особа. Представник відповідача-1 вказує на те, що ТОВ „Дніпровська продовольча компанія” є добросовісним платником податків і не приховувало від оподаткування прибутки по даній угоді, що знайшло своє відображення у податкових деклараціях, бухгалтерському та податковому обліках за звітні періоди 2004-2005 років.
Відповідач-2 явку представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав; про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Дніпровська продовольча компанія” включено до ЄДРПОУ та обліковується у державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська як платник податків, що підтверджується відповідними довідками.
03.02.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Дніпровська продовольча компанія”, м. Дніпропетровськ та Приватним підприємством „Реванш+”, м. Дніпропетровськ укладене господарське зобов’язання - договір за №03\02 згідно якого Відповідач-2 був зобов’язаний передати у власність Відповідача-1 виноматеріал „Ркацителі”, а Відповідач-1 прийняти та сплатити його.
За результатами перевірки, проведеної ДПІ у Бабушкінському районі було встановлено, що Відповідачем-1 було допущене завищення сум податкового кредиту по податку на додану вартість внаслідок здійснення господарської операції з Приватним підприємством „Реванш+” –укладення та виконання договору № 03/02 від 03.02.2004 року та додатків до нього № 1 віл 03.02.2004 року, № 2 від 26.05.2004 року, № 3 від 05.08.2004 року.
На виконання умов договору № 03/02 від 03.02.2004 року Відповідачем-2 було передано, а Відповідачем-1 отримано 04.08.2004 року та 05.08.2004 року виноматеріал „Ркацителі”, на загальну суму 453600, 00 грн., що підтверджується накладними № 04/10 від 04.10.2004 року, № 05/10 від 05.08.204 року та податковими накладними № 426 від 04.10.2004 року, № 358 від 05.08.2004 року.
Тобто, згідно ст.ст. 664,712 Цивільного кодексу України обов’язок Відповідача-2 за договором № 03/02 від 03.02.2004 року є виконаним 04.08.2004 та 05.08.2004 року.
Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги з наступних підстав.
Законом України “Про систему оподаткування” встановлюється обов’язок платників податків сплачувати податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються Законами України про оподаткування.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, чинного на момент укладення господарського зобов’язання, господарське зобов’язання що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтю 208 Господарського кодексу України встановлено наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, а саме: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У відповідності до а.2 пп.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. № 1056 ”Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2003 року по справі№ А2/2047 визнані недійсними установчі документи, свідоцтво про держреєстрацію та скасовано державну реєстрацію Відповідача-2.
Рішенням від 15.03.2003 року по справі № А2/2047 встановлено, що приватне підприємство „Реванш+” було створене в порушення чинного законодавства України –зареєстроване на підставну особу –Чулкову О.В., яка до фінансово-господарської діяльності не приступила та передала усі документи ПП „Ревнш+” невстановленій особі, якою підприємницька діяльність проводилася протиправно –не надавалася звітність до державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, де обліковувалося як платник податків, податки до бюджету не сплачувало, що підтверджується зазначеним рішенням.
Таким чином, в даному випадку відповідна мета (завідомо суперечна інтересам держави і суспільства,) присутня в діях відповідача-2 і направлена на приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Наведене дозволяє погодитись з висновком позивача про те, що дії відповідача-2, спрямовані на приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Суд задовольняє вимоги позивача в повному обсязі
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 173, 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 158-163, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити .
Визнати недійсним господарське зобов’язання –договір №03/02 від 03.02.2004 року, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю „Дніпровська продовольча компанія” та приватним підприємством „Реванш+” з моменту укладення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпровська продовольча компанія” (код ЄДРПОУ 32434043, 49000, м. Дніпропетровськ, вул.. Плеханова, 18 р/р 26008013000271 у ДФ ВАТ „Інноваційно-Промисловий банк” МФО 306986, р/р 2600201001210 у ДФАТ „Кредит Банк”, МФО 307048)
на користь бюджету (рахунок № 31118129600004 в Управлінні державного казначейства України у Дніпропетровській області, МФО 805012) 453600, 00 грн. –вартість отриманих за договором № 03/02 від 03.02.2004 року виноматеріалів, видати наказ.
в доход державного бюджету через Відділення держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (р/рахунок 31114095500005 в банку УДКУ в Дніпропетровській області, код бюджетної класифікації 22090200, МФО 805012) 102, 00 грн., державного мита, видати наказ.
на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” (р/рахунок 26002014180001 в ВАТ “Банк Універсальний”, м. Львів, МФО 352707, ЄДРПОУ 30045370) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оформлення відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.
Суддя Н.А.Бишевська