Справа № 1007/12569/2012 Головуючий у І інстанції Шевчук
Провадження № 11/780/274/13 Доповідач у 2 інстанції Орел А.І.
Категорія 4 21.03.2013
УХВАЛА
Іменем України
20 березня 2013 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Орла А.І.
суддів Загоруйка В.В., Іванової І.В.
з участю прокурора Красківського В.П.
захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_2 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.12.2012 року, яким :
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, українця громадянина України , із повною середньою освітою, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей віком 1-го та 3-х років, працюючого вантажником ТОВ «Ромалекс Груп» в м. Бровари, проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2, раніше судимого: 10.01.2003 року Деснянським районним судом м. Києва за ст.186 ч.2, 69 КК України, до 3-х років позбавлення волі; 05.10.2006 року Деснянським районним судом м. Києва за ст.186 ч.2 КК України, до 4-х років позбавлення волі, засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6337 грн. 23 коп. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди.
Вироком також вирішене питання щодо речових доказів по справі.
ВСТАНОВИЛА:
Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за наступних обставин.
24.09.2012 року, біля 01 години, підсудний ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в АДРЕСА_3 неподалік автозаправочної станції «КЛО», разом з потерпілим ОСОБА_4, а також ОСОБА_5, де разом розпивали спиртні напої. В подальшому, під час розпивання спиртного, у них виник спір, на грунті того, що потерпілий ОСОБА_4 наніс удар ОСОБА_5, який від отриманого удару та перебування в стані сильного алкогольного сп'яніння упав на землю. При цьому, коли ОСОБА_3 заступився за ОСОБА_5 потерпілий ОСОБА_4 наніс йому один удар кулаком в обличчя, внаслідок чого ОСОБА_3 впав. Після цього потерпілий став наносити удари по голові ОСОБА_3, який з метою припинення дій потерпілого, взяв ніж, що був у нього та двічі наніс удари в область грудної клітини з ліва та справа потерпілому ОСОБА_4, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді двох проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки, які, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону. Кримінальну справу направити на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи апеляцію зазначає, що, при постановленні вироку суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_3 з ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 121 КК України. Вирок суду ґрунтується на показах засудженого та свідків, які є суперечливими. Крім того, у вироку допущені суттєві суперечності між мотивувальною та резолютивною частинами вироку в частині мотивів нанесення ОСОБА_3 тілесних пошкоджень потерпілому.
В апеляції захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить вирок суду змінити та засудити ОСОБА_3 за ст. 124 КК України, призначивши йому покарання без реального позбавлення волі. Обґрунтовуючи апеляцію зазначає, що ОСОБА_3 завдав тілесні ушкодження потерпілому, захищаючись від його агресивних дій, внаслідок яких засудженому і його дружині були завдані тілесні ушкодження. Показання потерпілого та свідка ОСОБА_6 викликають сумніви. Суд фактично погодився з тим, що мала місце оборона від незаконних дій потерпілого, проте у вироку не зазначено, чому дії не можна кваліфікувати за ст. 124 КК України. Крім того, у вироку помилково зазначено те, що потерпілий просив позбавити волі засудженого і кількість дітей, які перебувають на утриманні засудженого - двоє а не троє. Невизнання ОСОБА_3 своєї вини не може бути обтяжуючою обставиною, оскільки він не визнав вини в замаху на вбивство, а в решті - визнав вину повністю та щиро розкаявся. Апелянт вважає, що не може вважатися обтяжуючою обставиною те, що засуджений скоїв умисний злочин, що призвів до тяжких наслідків, оскільки злочин, за яким засуджено ОСОБА_3, і так є умисним, а спричинення тяжких тілесних ушкоджень є кваліфікуючою ознакою даного складу злочину. При призначенні покарання суд не врахував усіх пом'якшуючих обставин та обставин злочину.
Розгляд даної справи у відповідності до п.10 Перехідних положень КПК України в редакції 2012 року, проводився згідно з вимогами КПК України в редакції 1960 року.
Заслухавши суддю доповідача, думку прокурора, який, підтримав апеляцію прокурора і просить вирок суду скасувати та справу направити на новий судовий розгляд, захисника ОСОБА_2 який просить перекваліфікувати дії ОСОБА_3 на ст. 124 КК України та призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає до задоволення частково, апеляція захисника до задоволення не підлягає.
У відповідності до ст. 367 КПК України, однією з підстав для скасування вироку суду першої інстанції є істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Згідно ст. 370 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
З постанови про пред'явлення обвинувачення та обвинувального висновку вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_3 було пред'явлено не конкретне обвинувачення, яке позбавило його можливості належним чином здійснювати свій захист.
Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство ОСОБА_4. Згідно ч. 2 ст. 15 КК України, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Тобто, для кваліфікації дій особи як закінчений замах на злочин, органами досудового розслідування, при пред'явленні особі обвинувачення, повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа та з яких причин злочин не було доведено до кінця. В пред'явленому ОСОБА_3 обвинуваченні зазначені дані відсутні.
У відповідності до ст. 64 КПК України, при провадженні досудового слідства і розгляді справи в суді, підлягають доказуванню подія злочину ( час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину ); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Як вбачається з матеріалів справи, органами досудового слідства та судом зазначені вимоги закону належним чином виконані не були. Зокрема, не було встановлено та зазначено в постанові про притягнення в якості обвинуваченого та обвинувальному висновку умисел ОСОБА_3 на вчинення злочину та мотив вчинення ним злочину. Крім цього, не встановлений розмір витрат на стаціонарне лікування потерпілого.
У відповідності до ст. 22 КПК України, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
В порушення зазначеної норми закону, органами досудового слідства та судом взагалі не перевірялася версія ОСОБА_3 про не навмисне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому та щодо заподіяння ушкоджень внаслідок захисту від неправомірних дій потерпілого.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що судом у вироку допущені суттєві суперечності. Так, суд у мотивувальній частині вироку, встановлюючи фактичні обставини справи, зазначає, що ОСОБА_3 заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому захищаючись від його неправомірних дій. При цьому суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Свої висновки суд ніяким чином не мотивує.
Колегія суддів також зазначає, що доводи захисника щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_3 за ст. 124 КК України до задоволення не підлягають, поскільки ні судом, ні органами досудового слідства дані обставини не перевірялися та не досліджувалися.
Зазначені вище в даній ухвалі порушення вимог кримінально-процесуального кодексу на думку колегії суддів є істотними, тому вирок суду не може бути визнаний законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню, а справа направленню на додаткове розслідування, під час якого слід усунути зазначені в даній ухвалі порушення, всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи і в залежності від отриманих доказів прийняти законне та обґрунтоване рішення по справі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково, апеляцію захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.12.2012 року, щодо ОСОБА_3 скасувати, справу направити Броварському міжрайонному прокурору для організації додаткового розслідування.
Запобіжний захід ОСОБА_3 залишити попередній - взяття під варту.
СУДДІ: