Справа № 2-214/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 березня 2009 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді – Вуїва О.В., при секретарях – Ніценко Т.О., Літвінов С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності ,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2008 року ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2  про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в якому вказувала, що на початку 2002 року між нею та ОСОБА_2  відбулася усна домовленість про майбутнє укладення договору купівлі-продажу належного відповідачці житлового будинку по АДРЕСА_1  за 1700 доларів США.

На підтвердження такої домовленості позивачка передала відповідачці 4500 грн. завдатку, а остання надала ОСОБА_1  дозвіл на вселення в будинок та зобов’язалася до кінця грудня 2002 року належним чином оформити свої права власника будинку після чого в належній формі укласти з позивачкою договір купівлі-продажу.

Незважаючи на те, що в жовтні того ж року ОСОБА_1  сплатила ОСОБА_2  ще 5500 грн., повністю виконавши умови договору, відповідачка в односторонньому порядку змінила домовленість, вимагаючи від покупця додатково сплатити їй 8300 доларів США на що позивачка не погодилася.

  Вказуючи на те, що всі істотні умови договору купівлі-продажу були виконані, а саме продавець передала покупцю майно, а покупець прийняла його та сплатила за нього певну грошову суму, обумовлену сторонами договору, однак відповідачка ухиляється від належного посвідчення договору,    тому ОСОБА_1   просила суд визнати такий договір  дійсним та визнати за нею право власності щодо спірного будинку.

В судовому засіданні позивачка та її представник – ОСОБА_3 – вимоги підтримали в повному обсязі, пояснивши, що в 2002 році  між сторонами відбулася усна домовленість про майбутнє укладення договору купівлі-продажу належного відповідачці житлового будинку по АДРЕСА_1  за 1700 доларів США, що відповідало  ринковій вартості житла в цій місцевості.

Продавець та покупець узгодили предмет та ціну позову та повністю виконали свої зобов’язання, однак відповідачка ухиляється від належного посвідчення договору , вимагаючи від покупця додатково сплатити їй 8300 доларів США, що суперечить попередній домовленості.

Враховуючи вказані обставини, позивачка та її представник просили про повне задоволення позову.

Відповідачка та її представник – ОСОБА_4  в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вказуючи на те, що дійсно в 2002 році  між сторонами відбулася усна домовленість про майбутнє укладення договору купівлі-продажу належного відповідачці житлового будинку по АДРЕСА_1 , однак узгоджена сторонами вартість будинку складала 10000 доларів США, а не суму про яку вказує позивачка.

На підтвердження такої домовленості ОСОБА_2  отримала від ОСОБА_1   4500 грн. завдатку, а в подальшому – ще 5500,00 грн. та надала ОСОБА_1  дозвіл на вселення в будинок.

Разом з тим, сторони узгодили між собою те, що договір купівлі-продажу  між ними буде укладений лише після повного розрахунку ОСОБА_1  з продавцем, який повинен бути здійснений протягом трьох років з моменту досягнення такої домовленості.

Однак позивачка порушила умови угоди та не бажає здійснювати повного розрахунку з відповідачкою, безпідставно вважаючи, що повністю виконала свої зобов’язання.

Крім цього звертали увагу на ту обставину, що ОСОБА_1  не надала суду допустимих  доказів, що свідчать про наявність вказаного нею узгодження з відповідачкою щодо ціни договору в 1700 доларів США, а її посилання на судження жителів АДРЕСА_2  в цій частині є неприпустимим, оскільки ціна та предмет договору купівлі-продажу нерухомого майна не можуть бути підтверджені показаннями свідків.

Враховуючи ці обставини та безпідставний пропуск позивачкою строку на звернення до суду, відповідачка та її представник, вважали вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідка ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали цивільної справи №2-78/08 за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_6 , ОСОБА_7  та ОСОБА_1  про захист права власності, суд  прийшов до наступного.

Судом на підставі пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах цієї справи та справи №2-78/08 встановлено, що на початку 2002 року між ОСОБА_1   та       ОСОБА_2  відбулася усна домовленість про майбутнє укладення договору купівлі-продажу належного відповідачці житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .

На підтвердження такої домовленості ОСОБА_2  отримала від ОСОБА_1   4500 грн. завдатку, а в подальшому – ще 5500 грн. та надала останній дозвіл на вселення в будинок.

Також сторони узгодили між собою те, що договір купівлі-продажу  між ними буде в належній формі укладений після повного розрахунку ОСОБА_1  з продавцем.

Враховуючи ту обставину, що спірні правовідносини виникли в 2002 році, тому вони регулюються нормами Цивільного кодексу України 1963 року.

Згідно вимог ст. 227 ЦК України 1963 року договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути укладений у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Невиконання цих вимог тягне недійсність такої угоди відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 ЦК України.

Водночас Закон передбачає можливість визнання такої угоди дійсною в судовому порядку у разі, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала її, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди.

Проте таке визнання можливе лише у тому випадку, якщо судом буде достовірно встановлено наявність цієї угоди між сторонами.

Згідно положень ст. 153 ЦК України 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними  є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору купівлі-продажу будинку є предмет договору та ціна, за яку він має бути проданий (ст. 224 ЦК України 1963 року).

Зі змісту положень п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» та роз’яснень, які в 2008 році надав Верховний Суд України в узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається те, що при розгляді спору щодо дійсності (недійсності)  правочину, який підлягає укладенню у простій письмовій чи нотаріальній формі, факти його укладення, повного або часткового виконання однією зі сторін, а також істотні умови договору можуть підтверджуватися тільки письмовими доказами та не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінальнокараних діянь.

З пояснень позивачки, відповідачки та письмових доказів вбачається та обставина, що сторони, домовившись між собою про купівлю-продаж спірного будинку, не досягли між собою домовленості щодо ціни угоди.

Доводи однієї зі сторін спору в цій частині грунтуються лише на усних поясненнях сторін договору, які значно відрізняються між собою в питанні, що стосується ціни договору.

Водночас не можуть бути прийняті до уваги посилання позивачки та її представника на наступні обставини, а саме:

•   те, що в 2002 році середня ринкова вартість житла в АДРЕСА_2  не перевищувала 2000-3000 доларів США, оскільки це не спростовує встановлених судом обставин, тим більше, що одним з принципів цивільних правовідносин є свобода договору за яким сторони договору на свій розсуд узгоджують між собою усі його умови, якщо це не суперечить вимогам Закону;

•   те, що в 2002 році ОСОБА_1  неодноразово пропонувала жителям АДРЕСА_2  придбати спірний житловий будинок саме за ціну в 1700-1800 доларів США, оскілкьки це не може свідчити про безумовність узгодженння аналогічної ціни з ОСОБА_2 , тим більше, що обговорення умов майбутнього договору купівлі-продажу сторонами проводилося без сторонніх осіб, а лише за участю близьких родичів, що не заперечувалося самими сторонами.

Також достовірно не підтверджують тверджень позивачки щодо здійснення нею повного розрахунку на умовах, узгоджених сторонами   й показання свідка ОСОБА_5  та надана стороною копія рішення Вознесенського міськрайонного суду від 24 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про визнання недійсним договору купівлі-продажу (а.с.6), в якому суд вважав встановленою узгоджену між сторонами ціну спірного будинку в 1700  доларів США., оскільки такі твердження суду грунтувалися лише на показаннях допитаних в судовому засіданні свідків, що не приймали особисту участь під час здійснення домовленості сторін між собою. Водночас продавець в тому судовому засіданні не підтверджувала факт наявності такої домовленості.

Таким чином позивачкою не доведено той факт, що сторонами було узгоджено всі істотні умови договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме ціну предмету договору, як того вимагають положення ст.ст. 10, 60 ЦПК України.

В зв’язку з цими обставинами угоду не можна вважати укладеною, а тому до неї не можуть застосовуватися правові наслідки  ухиляння однієї із сторін від нотаріального посвідчення угоди.

За такого, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1

В силу ст. 88 ЦПК України не підлягають також відшкодуванню судові витрати, понесені позивачкою при зверненні до суду.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності –  відмовити.

 Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне  оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                   Суддя :                          /підпис/                                        Вуїв О.В.

  Згідно оригіналу: Суддя: