АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________Провадження № 22ц/790/1233/15 Головуючий 1 інст. - Єлізаров І.Є.
Справа № 643/20921/13-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого : Пономаренко Ю.А.,
суддів : Бобровського В.В.
Кукліної Н.О.,
за участю секретаря: Лашаковій Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на ? частину квартири за правом спільної сумісної власності подружжя, -
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просить визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за правом спільного майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що з 11.12.1982 р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 Від шлюбу з яким народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. 06 вересня 1989 року Орджонікідзевським відділом РАЦС Харківського міського управління юстиції шлюб був розірваний.
13.08.1989 року нею та ОСОБА_4 була одноразово сплачена вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_1 - у розмірі 3340 руб., у житловому кооперативі "Барвінок". Членом кооперативу та власником квартири був оформлений ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_4 помер. Єдиним спадкоємцем за законом після його смерті є їх син, ОСОБА_5. Однак, як стало відомо, до нотаріальної контори також звернулася сестра ОСОБА_4- ОСОБА_2, на користь якої він залишив заповіт.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року позовні вимоги задоволені. Визнано частково недійсним заповіт, складений ОСОБА_4, посвідчений Третьою ХДНК 21.06.1996 року реєстрований номер 2-505 на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за правом спільної сумісної власності подружжя.
Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду 1 інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, відповідно до ст.303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 виходив з того, що пайовий внесок за спірну квартиру АДРЕСА_1 сплачений 13.08.1989 року, тобто у період шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а тому є їх спільною сумісною власністю, і відповідно до ст. 22 КПШС, є підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.
Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не можуть вважатися правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріали справи містять дані про те, що 11 грудня 1982 року відділом РАЦС по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції зареєстрований шлюб між ОСОБА_4, та ОСОБА_3, актовий запис № 2458.
Із копії свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається, що 06 вересня 1989 року Орджонікідзевським відділом РАЦС Харківського міського управління юстиції шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірваний, актовий запис № 588.
Згідно свідоцтва про смерть спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Після його смерті залишилось спадкове майно в тому числі спірна квартира АДРЕСА_1. Дана квартира відповідно реєстраційного посвідчення від 16 березня 1995 року зареєстрована за ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі довідки ЖБК "Барвінок" від 12.02.1995 року.
26.01.1996 року ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів спірну квартиру на користь своєї сестри ОСОБА_2.
Згідно відповіді ХДНК № 3 від 31.10.2013 р. № 3036/02-14, видати ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, придбаного нею та померлим 13.07.2012 р. ОСОБА_4, не є можливим, оскільки згідно зі ст.71 Закону України " Про нотаріат", свідоцтво про право власності в спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду щодо визнання спірної квартири спільною власністю подружжя виходячи з наступного.
Згідно до ст.141 Житлового кодексу України, особі, прийнятій до членів житлово- будівельного кооперативу, по рішенню загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, надається окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім'ї, суми його пайового внеску і граничного розміру жилої площі, передбачуваного Примірним статутом житлово- будівельного кооперативу. Заселення квартир у будинку житлово- будівельного кооперативу провадиться за ордерами, що видаються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Раді народних депутатів.
Згідно довідки ЖК " Барвінок" від 22.04.2013 року 13.08.1989 р. ОСОБА_4 одноразово сплачена вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_1 у розмірі 3340 руб. у житловому кооперативі " Барвінок".
На час сплати ОСОБА_4 пайового внеску у 1989 році, Закон України "Про власність" (набув чинності з 15 квітня 1991 року), який передбачав, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому у користування, набував право власності на неї, ще не був прийнятий.
Тому на час сплати пайового внеску за спірну квартиру у 1989р. діяла ст.141 ЖК України (в ред.1984р.), яка передбачала тільки право постійного користування кооперативною квартирою члена ЖБК, який сплатив пайовий внесок ( п.27 Примірного Статуту ЖБК), та передбачала можливість скасування права постійного користування у випадку виключення його із кооперативу на підставах та в порядку, передбачених діючим на той час законодавством(ст.147 ЖК УРСР).
Із довідки ЖК " Барвінок" від 21.11.2012 року вбачається, що ОСОБА_4 отримав право вселення у квартиру, згідно ордеру. Згідно копії ордеру № 9570 серія Т від 24.11.1989р. вбачається, що ОСОБА_4 на склад сім'ї одна особа надана 1-кімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, житловою площею 16,4 кв.м. Ордер виданий на підставі рішення ЖБК " Барвінок" від 13.08.1989 р.
Відповідно до ст.22 КпШС України 1969 р.( що діяла на час сплати пайового внеску), майно, яке було придбане подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожний із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Стаття 24 КпШС України 1969 р.( що діяла на час сплати пайового внеску та розірвання шлюбу), визначала коло майна, що є особистою власністю дружини або чоловіка.
Суд 1 інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки ордер на право заняття квартири ОСОБА_4 отримав у листопаді 1989року, а право власності на спірну квартиру останній отримав лише 16 березня 1995 року відповідно реєстраційного посвідчення, тобто на час розірвання шлюбу спірна квартира ще не була об'єктом права власності і тому не могла входити до складу сумісного майна подружжя.
ОСОБА_3 на час розірвання шлюбу та у випадку розподілу майна подружжя могла вимагати стягнення ? частини сплаченого паєнакопичення за спірну квартиру.
Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції на ці положення законодавства уваги не звернув, не застосував положення ст.ст.4, 41, 128 ЦК УРСР( що діяв на час виникнення спірних правовідносин), не врахував, що право власності на спірну квартиру у ОСОБА_4 виникло лише у 1995році.
При таких обставинах у суду 1 інстанції не було правових підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за правом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п.3,4 ст.309 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення з підстав невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Частина 2 цієї статті зазначає, що норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З підстав наведеного, колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу, на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасовує рішення суду 1 інстанції та постановляє нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1ст. 307, п.3,4 ч.1 309, 313, 314, 316, 317,319, 324 ЦПК України, судова колегія,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на ? частину квартири за правом спільної сумісної власності подружжя відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -