АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/366/15 Головуючий 1 інстанції - Цвірюк Д.В
Справа № 638/15978/13-ц Доповідач-Пономаренко Ю.А. .
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2015 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Пономаренко Ю.А.,
суддів колегії - Черкасова В.В., Кукліної Н.О.
при секретарі - Лашаковій Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Шоста Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності та визначення частки у праві спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: Шоста Харківська державна нотаріальна контора про визнання майна особистою приватною власністю, -
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, 3-я особа: Шоста ХДНК про визнання права власності та визначення частки у праві спільної сумісної власності.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її матір -ОСОБА_6, яка 12.07.2011 року оформила заповіт та розпорядилася, що все належне їй майно, вона заповідає ОСОБА_4 05.07.2013 року Шостою ХДНК за заявою ОСОБА_4 заведена спадкова справа. ОСОБА_6 знаходилася у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 10 грудня 1999 року. В період шлюбу ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 02.04.2005 року була придбана квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_6 надавала кошти на придбання квартири та її подальшого облаштування. Тому ОСОБА_4 просить визнати за нею право спільної сумісної власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом, після померлої ОСОБА_6
18.03.2014 р. ОСОБА_5 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4, 3-я особа: Шоста ХДНК про визнання майна особистою власністю, яка ухвалою суду від 17.04.2014 року була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилався на те, що з 10.12.1999 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який припинився у зв'язку зі смертю останньої. ОСОБА_6 за життя склала заповіт, згідно якого вона заповіла своє майно доньці - ОСОБА_4, яка у встановлений законом строк прийняла спадщину. ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. Зазначив, що спірна частина квартири не відноситься до спадкової маси після смерті ОСОБА_6, оскільки вказана квартира була придбана 02.04.2005 року за його особисті грошові кошти, які були отримані останнім від продажу належної йому частини квартири АДРЕСА_7. Тому він просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано кв. АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суму судового збору у розмірі 1820, 94 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить рішення суду 1 інстанції скасувати, визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, шляхом успадкування за заповітом майна від ОСОБА_6 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 просить відмовити в повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, відповідно до ст.303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, обґрунтовано виходив з того, що спірна квартира придбана в період шлюбу, але за особисті кошти відповідача за первісним позовом, а тому спірна квартира не є спільним сумісним майном подружжя, у зв'язку чим позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню. Натомість позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню у повному обсязі як законні та обґрунтовані.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони правильні, обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.
Згідно зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріали справи містять дані про те, що згідно свідоцтва серії НОМЕР_1, виданого 10.12.1999 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану міста Харкова, 10 грудня 1999 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 уклали шлюб.
Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4.
Відповідно до заповіту, складеного 12 липня 2011 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, та взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати, та яке за законом вона матиме право, вона заповіла повністю дочці ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 звернулася до Шостої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 та 5.07.2013 року після померлої ОСОБА_6 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа за №54690861.
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру НОМЕР_2 від 5.07.2013 року свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 не видавалися.
Постановою державного нотаріуса Шостої харківської нотаріальної контори ОСОБА_9 від 27.02.2014 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1, оскільки нею не надано правовстановлюючого документа на зазначену квартиру.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО та зареєстрованим за реєстровим №237, на праві приватної власності належить квартира НОМЕР_3, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1. Цей факт підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів НОМЕР_6 від 02.04.2005 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" НОМЕР_5 від 14.04.2005 року, за реєстровим НОМЕР_4, номер запису: П-1-6831 в книзі 1.
Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного кодексу України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Разом із цим, стаття 57 Сімейного кодексу України визначає майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
У частині першій цієї статті зазначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 до придбання спірної квартири мав на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_7 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 12.06.1996 року за реєстровим НОМЕР_8, зареєстрованого в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 17.06.1996 року за реєстром НОМЕР_7.
Згідно договору купівлі-продажу від 31.03.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_5 та ОСОБА_10 продали за 212000 (двісті дванадцять тисяч) гривень, та як продавці одержали від покупця під час укладення цього договору у рівних частках кожний, що безпосередньо зазначено у договорі, тобто по 106000 гривень.
Через день, 02.04.2005 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу квартиру НОМЕР_3, розташовану у будинку АДРЕСА_1. Продаж квартири за домовленістю сторін вчинювався, за 92750 гривень, які продавець одержав від покупця під час укладення цього договору.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції, що ОСОБА_5, будучи у шлюбі з ОСОБА_6 мав на праві спільної сумісної власності квартиру, та за його особисті кошти, отримані від реалізації частини вказаної квартири ним була придбана спірна квартира.
Позивача ОСОБА_4 у відповідності до ст.60 ЦПК України не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що остання приймала участь у фінансуванні придбання спірної квартири.
Суд вірно не прийняв до уваги надану представником позивача за первісним позовом довідку про заробітну плату ОСОБА_6 та те, що остання була інвалідом II групи та отримувала пенсію, як на підтвердження тієї обставин, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, оскільки судом достовірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана в період шлюбу, але за особисті кошти відповідача за первісним позовом. Грошові кошти, які були отримані ОСОБА_5 за продаж квартири АДРЕСА_7 сумі 106000 гривень були вже через день витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1, яка була продана за ціною 92750 гривень.
Враховуючи викладене, судом обґрунтовано зроблений висновок, що спірна квартира придбана в період шлюбу, але за особисті кошти відповідача за первісним позовом, а тому суд дійшов підставного висновку, що квартиру АДРЕСА_1 не можна вважати спільним сумісним майном подружжя, у зв'язку чим позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.
Судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню у повному обсязі як законні обґрунтовані.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
При такому положенні судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку і постановив законне та обґрунтоване рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального закону.
Доводи, які викладено в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують
В зв'язку з чим судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, ст.314, 315,317 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -