АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/7747/14

Справа № 645/5988/13 Головуючий 1 інст. - Федорова О.В.

Категорія : житлові Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії - Черкасова В.В., Шевченко Н.Ф.

при секретарі - Лашаковій Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, визнання права власності на ? частину квартири, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з первісним позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що між сторонами 11.09.1976 року був укладений шлюб, який був розірваний 10.03.1987 року, однак після розірвання шлюбу вони проживали разом в одній квартирі АДРЕСА_1. Позивач наголошувала, що 19.03.2004 року вона отримала свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру. Більше 60 місяців сторони не проживають разом. Відповідач з листопада 2007 року у квартирі не проживає, проте у ній зареєстрований, у зв'язку з чим вона вимушена сплачувати за нього комунальні послуги. Такі обставини, на думку позивача свідчать про порушення її прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та Харківської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання права власності на ? частину квартири; визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання виконавчого комітету Харківської міської ради оформити нове свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я співвласників ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з означенням у свідоцтві про право власності по ? частці за кожним.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що у період шлюбу із ОСОБА_3, остання у 1986 році стала членом житлово-будівельного кооперативу "Екран-2". Загальний розмір паю за спірну квартиру складав 7133 карбованців. 20.01.1986 року ОСОБА_3 був сплачений перший пайовий внесок до ЖБК "Екран-2" у сумі 2450 карбованців, з яких, за твердженням позивача, 2000 карбованців було сплачено за рахунок його особистих коштів, які він отримав у дар від свого батька, решта грошових коштів у сумі 450 карбованців було сплачено за рахунок спільних прибутків. Надалі ОСОБА_3 вносила щомісячно грошові кошти до ЖБК "Екран-2" в рахунок погашення паю. Сплата паю була завершена 24.12.1991 року. У 1988 році ОСОБА_3, як члену ЖБК "Екран-2" була надана спірна квартира. Позивач стверджує, що з часу укладення шлюбу із ОСОБА_3 до листопада 2010 року він постійно перебував у сімейних відносинах з останньою, та вони проживали у спірній квартирі однією сім'єю, мали спільний бюджет, вели спільне домашнє господарство. За твердженням позивача ОСОБА_4, сімейні відносини між ними були фактично припинені у листопаді 2010 року, та сторони домовилися що будуть проживати окремо, а згодом вирішать питання щодо розподілу кооперативної квартири на рівних умовах, оскільки ОСОБА_3 не заперечувалось, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності сторін. Позивач наголошував, що з листопада 2010 року до цього часу користування ним спірною квартирою носить періодичний характер, а саме один-два рази на місяць, витрати за оплату комунальних послуг за спірну квартиру між сторонами розподілені порівну. Проте, у серпні 2013 року позивач дізнався, що 19.03.2004 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у зустрічному позові спосіб.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2014 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням; визнання права власності; визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано право власності ОСОБА_4 на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4, право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Визнано незаконним і скасовано свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, серії НОМЕР_1, видане 19.03.2004 року виконавчим комітетом Фрунзенської районної ради м.Харкова на ім'я ОСОБА_3 В решті зустрічного позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у сумі 327,2грн. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у Фрунзенському районі м.Харкова Харківської області повернути ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 114,7грн. зайво сплачений при поданні зустрічної позовної заяви.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду 1 інстанції скасувати та задовольнити її позов в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд при постановленні рішення не мав підстав повністю скасовувати свідоцтво про право власності на квартиру, а також суд, визнавши за відповідачем право власності на 17/10 частин спірної квартири повинен був вказати, що вона також є власником 83/100 частин спірної квартири.

Також, не погодившись з вказаним рішення суду 1 інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить рішення суду 1 інстанції змінити та визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд 1 інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4, як співвласник спірної квартири, має право на володіння, користування та розпорядження нею. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд 1 інстанції обґрунтовано виходив з того, що у період сумісного проживання сторонами був сплачений пай у сумі 2450 карб., тобто 34% від загальної суми паєнагромадження або 34/100 частини, а решта - 65,66 % квартири є особистим майном позивача ОСОБА_3, оскільки вказана частина загальної суми нагромадження була внесена саме ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 за рахунок її особистих, а не спільних коштів подружжя.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції є правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Матеріали справи містять дані про те, з 11 вересня 1976 року по 10.03.1987 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.05.2014 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до Комінтернівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_3 про визнання незаконним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу, рішення суду набрало законної сили. Вказаним рішенням зокрема встановлено, що підпис ОСОБА_4 у актовому записі про розірвання шлюбу № 180 від 10.03.1987 року Комінтернівського відділу РАЦС м.Харкова зроблено саме ним, що підтверджується висновком експертизи.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому суд 1 інстанції правильно не взяв до уваги твердження ОСОБА_4 про те, що йому стало відомо про розірвання шлюбу із ОСОБА_3 лише 03.09.2010 року.

На підставі рішення виконкому Комінтернівської районної Ради народних депутатів м.Харкова від 04.08.1987 року № 252-2 ОСОБА_3, як члену ЖБК "Екран-2", виданий ордер № 269 від 05.08.1987 року на квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю у складі двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до довідки ЖК "Екран-2" №2 від 16.09.2014 року, ОСОБА_3 зареєстрована з 10.03.1988 року та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є членом ЖК "Екран-2". Вартість вказаної квартири сплачена повністю у сумі 7133,00 карбованців. Первісний внесок у сумі 2450 карб, внесений 20.01.1986 року. До 10.03.1987 року щомісячні платежі не нараховувались. Нарахування помісячних платежів розпочато з 01.08.1987 року (будинок зданий для заселення). У 1987 році сплачені платежі за 4 місяця у сумі 67,92 карб, по 16,98 карб, на місяць. З 1988 року до 30.11.1991 року сплачено 815,08 карб, за 48 місяців по 16,98 карб. Останній внесок здійснений 24.12.1991 року у сумі 3800 карб.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Фрунзенської районної ради м.Харкова від 24.02.2004 року за № 28/29, 19.03.2004 року ОСОБА_3 видане Свідоцтво про право приватної власності на спірну квартиру Серії НОМЕР_1.

Відповідно до ст.22 КпШС України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до п.п. "а" п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 року № 9 при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися ст.146 ЖК України, ст.15 Закону "Про власність", п.43 Примірного статуту ЖБК і законодавством про шлюб та сім'ю (ст.ст.22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи таке: пай, внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Судом 1 інстанції правильно встановлено, та не оспорюється сторонами,що у період шлюбу сторонами сплачений пай у сумі 2450 карб.

Відповідно до ч.1 ст.42 ЦК України 1963 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, угоди могли укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно з ч.1 ст.243 ЦК України 1963 року за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Частиною 1 статті 244 ЦК України 1963 року передбачено, що договір дарування на вимогу понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають й підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції, що ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України не надав доказів того, що 2000 карб., які пішли на оплату першого внеску, було сплачено за рахунок його особистих коштів, які він отримав у дар від своїх батьків. Так позивачем за зустрічним позовом на надано суду нотаріально посвідченого або письмового договору дарування вищевказаної суми грошових коштів, складеного його батьками.

Тому судова колегія вважає правильним висновок суду 1 інстанції, що у період сумісного проживання сторонами був сплачений пай у сумі 2450 карб., тобто 34% від загальної суми паєнагромадження або 34/100 частини.

Враховуючи вказане, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що після сплати всієї суми паєнагромадження та набрання чинності Законом України "Про власність", подружжя сторін набуло у спільну сумісну власність частину спірної квартири розміром 34,34 %.

Суд 1 інстанції зробив обґрунтований висновок, що решта - 65,66 % квартири є особистим майном позивача ОСОБА_3, оскільки вказана частина загальної суми нагромадження була внесена саме ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 за рахунок її особистих, а не спільних коштів подружжя, що ОСОБА_4 належними доказами не спростовано.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що то по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя майно, набуте за час шлюбу.

З огляду на викладене, суд правильно частково задовольнити позовну вимогу позивача за зустрічним позовом та визнав за ним право власності на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції залишив поза увагою, що визнаючи за ОСОБА_4 право власності на 17/100 частин спірної квартири, йому необхідно було визначити, що за ОСОБА_3 також необхідно визнати право власності на 83/100 частин квартири.

Правильні висновки суду, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4, як співвласник спірної квартири, має право на володіння, користування та розпорядження нею (що включає право на проживання у квартирі) і тому обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Також вірні висновки суду першої інстанції, що рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно, що набрало законної сили, є належною правовою підставою для внесення запису до Державного реєстру прав про реєстрацію такого права, і тому у суду не має підстав для зобов'язання виконавчого комітету Харківської районної ради оформити нове свідоцтво про право власності на квартиру.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 та вважає помилковим висновок суду про визнання незаконним і скасування повністю, а не частково Свідоцтва про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, НОМЕР_1, видане 19.03.2004 року виконавчим комітетом Фрунзенської районної ради м. Харкова на ім'я ОСОБА_3, оскільки суд позбавив ОСОБА_3 права власності на належну їй частину спірної квартири.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позивач ОСОБА_3 заяви про застосування строків позовної давнини до суду не надавала, судова колегія змінює рішення суду 1 інстанції часткове задовольняє позовні вимоги позивача ОСОБА_4 на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст.309, ст.313, ст.ст.314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2014 року змінити, виклавши перший, другий, третій, четвертий та п'ятий абзаци резолютивної частини в такій редакції:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, визнання права власності, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1, залишивши за ОСОБА_3 право власності на 83/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -