АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/7437/14 Головуючий 1 інст. - Нечипоренко І.М.

Справа № 619/2084/13-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії - Черкасова В.В., Шевченко Н.Ф.

при секретарі - Лашаковій Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Дергачівський ГУ ДМС України в Харківській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку

в с т а н о в и л а :

В квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщенням в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та зняття його з реєстраційного обліку.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що відповідач є її племінником, який тривалий час не мешкає за вищезазначеною адресою, а коли мешкав, то порушував права та обов'язки мешканця будинку, руйнував її майно, погрожував їй фізичною розправою, виганяв її з будинку, ображав її, приводив до її будинку осіб для розпивання алкогольних напоїв. Крім того, відповідач участі в обслуговуванні даного домоволодіння та сплаті всіх комунальних платежів не приймає.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Не погодившись з даним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду 1 інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення постановлено з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та на невідповідність висновків, викладених в рішенні обставинам справи. В своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши його особою, що втратила право користування житловим приміщенням, хоча ОСОБА_4 просила виселити його з інших підстав.

Вислухавши пояснення учасників процесу, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Приймаючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у будинку не мешкає, його дійсне місце проживання не відоме, а тому його можна вважати особою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Судова колегія вважає такі висновки суду помилковими, зробленими всупереч обставинам справи та вимогам діючого законодавства виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про те, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить в цілому ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_5, державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори від 18.03.1988 року за №1094.

Відповідно даних адресно-довідкового підрозділу ГУДМСУ України в Харківській області, ОСОБА_3 зареєстрований у вказаному вище будинку з 10.12.1994 року.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, необґрунтовано послався на ст.72 ЖК України, та визнав відповідача особою, що втратила право користування житловим приміщенням, безпідставно вийшовши за межі позовних вимог, змінивши предмет позову, не звернувши увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_4 були заявлені не про втрату права користування жилим приміщенням, а про виселення позивача. При цьому суд 1 інстанції не врахував, що до даних правовідносин застосовується норми, передбачені ст.ст.116,157 ЖК України.

Відповідно до ст.157 ЖК України, виселення членів сім'ї власника житла здійснюється за рішенням суду на підставах, визначених ч.1 ст.116 ЖК, тобто на підставах, аналогічних виселенню членів сім'ї наймача. До таких підстав закон відносить: а) систематичне руйнування або псування житлового приміщення, б) систематичне порушення правил співжиття, що виключає спільне проживання з порушниками інших осіб в одному житловому приміщенні.

Згідно ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно п.17 Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зі змінами, передбачено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що виселення за цією нормою - крайня міра. Вона застосовується тільки до винних осіб, які систематично порушують або руйнують жиле приміщення. Під систематичністю розуміють скоєння двох або більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи раніше були застосовані міри попередження міліції або прокуратури.

Крім того, суд 1 інстанції не врахував, що до даних правовідносин застосовується також ст.405 ЦК України, якою передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Частиною 2 даної статті передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 із змінами і доповненнями вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням слід зясовувати причини відсутності понад встановлені строки. В разі їх поважності (неправомірної поведінки інших членів сімї ) суд може продовжити пропущений строк.

Надані в справі докази свідчать про те, що відповідач вселився, постійно проживає та користується спірним будинком як член сім'ї власника будинку.

Даних про відсутність його у будинку протягом зазначено часу матеріали справи не містять.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, судова колегія виходить зі змісту ст.47 Конституції України яка гарантує кожному право на житло і враховує відсутність у відповідача іншого житла.

З огляду на це, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що у відповідності до ч.1 ст.405 ЦК України та ч.4 ст.156 ЖК України член сім'ї власника житла, який проживає разом з ним має право користуватися цим житлом, а позивач у відповідності до ст.60 ЦПК України не надала суду доказів того, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематично порушує правила соціалістичного співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, або що відповідач відсутній без поважних причин понад один рік.

З підстав вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

З підстав наведеного, судова колегія, відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасовує рішення суду в частині та відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч.1ст. 307, п.3,4 ч.1 ст.309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Дергачівський ГУ ДМС України в Харківській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -