Справа № 22-323 Головуючий у 1 інстанції: Щербань Л.С.
2009р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2009р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Кочеткової І.В.
суддів: Стрелець Л.Г., Савченко О.В.
при секретарі: Волчановій І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Оріхівської міської ради, ОСОБА_2, третя особа: Оріхівська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, та за позовом ОСОБА_2 до Оріхівської міської ради, третя особа: Оріхівська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Оріхівської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.
У позові зазначала, що до червня 1995 року проживала у АДРЕСА_1, разом із братом ОСОБА_4 та матір"ю ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв"язку з чим відкрилася спадщина на зазначений будинок, в якому разом із братом вона продовжували проживати до червня 1995 року, отже разом із братом фактично прийняла спадщину.
Після смерті брата ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, вона постійно проживала у спадковому будинку і фактично вступила у володіння та користування ним, сплачує необхідні платежі, здійснює страхування та поліпшення будівлі.
Посилаючись на те, що фактично прийняла спадщину як після смерті матері , так і брата, просила встановити зазначені факти та визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку в порядку спадкування після смерті матері і на 1/2 частку будинку в порядку спадкування після смерті брата, який зазначену частку фактично прийняв після смерті матері, отже на весь будинок.
2
У листопаді 2008 року ОСОБА_1 вточнила та доповнила позовні вимоги, заявивши їх також до ОСОБА_2- дружини померлого ОСОБА_4
Додатково зазначала, що у листопаді 2008 року їй стало відомо про те, що 24 червня 1994 року її мати ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповідала будинок та надвірні АДРЕСА_1 сину ОСОБА_4, хоча у неї з матір"ю були гарні стосунки. Остання була вдячна їй за ту фінансову, моральну та фізичну допомогу, яку отримувала від неї, враховуючи, що останні роки перед смертю ОСОБА_3 тяжко хворіла, причиною її смерті 06.09.1994 року стала пухлина мозку.
Посилаючись на те, що на момент складання заповіту тяжка хвороба позбавляла її матір здатності орієнтуватися в подіях з колом сімейних справ, ОСОБА_3 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, просила заповіт від 24.06.1994 року визнати недійсним на підставі ст.225 ЦК України(2003 року) та задовольнити решту позовних вимог.
У жовтні 2008 року дружина померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2також звернулася з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадкове майно, мотивуючи тим, що після реєстрації шлюбу з чоловіком з 26 жовтня 1999 року стала проживати у АДРЕСА_1, який належав її свекрусі ОСОБА_3 25 червня 1994 року остання склала заповіт на користь її чоловіка ОСОБА_4, яким заповідала йому зазначений житловий будинок з надвірними будівлями. Після смерті ОСОБА_3 вона залишилися проживати у будинку разом із чоловіком, який таким чином фактично прийняв спадщину після смерті матері, однак свідоцтво про право власності в порядку, спадкування за життя не оформив. Після смерті чоловіка 24 жовтня 2001 року вона продовжувала проживати у будинку, крім того, 27 грудня 2001 року звернулася до Оріхівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого чоловіка, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено, оскільки на спадкове майно претендує сестра чоловіка ОСОБА_1
Ухвалою судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 12 листопада 2008 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2об"єднані в одне провадження.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 листопада 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
**" В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25 червня 1994 року ОСОБА_3 склала на користь сина ОСОБА_4 заповіт, який у зв"язку із хворобою ОСОБА_3 був нотаріально посвідчений за місцем її проживання(т.2,а.с.11). Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1,а.с.9) відкрилася спадщина на АДРЕСА_1(т.2,а.с.6-9). За поясненнями сторін та за даними будинкової книги, на момент смерті ОСОБА_3 у зазначеному будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_4, а до 28.06.1995 року - також ОСОБА_1 Дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_2була зареєстрована у будинку 05.09.1999 року і на теперішній час залишається зареєстрованою з цією адресою(т.1, а.с.15-17, т.2, а.с.2).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3(т.2, а.с.3).
За даними спадкової справи, після його смерті із заявою про прийняття спадщини до Оріхівської державної нотаріальної контори 27 грудня 2001 року звернулася його дружина ОСОБА_2, а 05.12. 2001 року із заявою про прийняття
3
спадкового майна у складі АДРЕСА_1
звернулася його сестра ОСОБА_1
На вказану заяву державний нотаріус Оріхівської державної нотаріальної контори 25 січня 2002 року направив ОСОБА_1 повідомлення № 2030 про наявність заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та про наявність у останнього спадкоємця першої черги - дружини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 24.06.1994 року, суд керувався нормами ЦК України 2003 року та послався на ненадання позивачкою доказів того, що на момент його складання її мати була визнана у встановленому законом порядку обмежено дієздатною чи недієздатною, а нотаріальне посвідчення заповіту було проведено відповідно до вимог законодавства.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог та задовольняючи позов ОСОБА_2, суд виходив з того, що після смерті ОСОБА_4, якому АДРЕСА_1 заповідала матір ОСОБА_3, сестра померлого ОСОБА_1 була спадкоємцем за законом лише другої черги. Спадкоємцем першої черги була дружина ОСОБА_2, яка постійно проживала з чоловіком у спірному будинку і після смерті ОСОБА_4 прийняла будинок у спадщину.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, у поданому ОСОБА_1 у листопаді 2008 року позові вона просила визнати недійсним складений 24 червня 1994 року її матір"ю ОСОБА_3 заповіт на користь брата ОСОБА_4 на підставі ч.1 ст. 225 ЦК України(2003 року), який набрав чинності лише з 01 січня 2004 року, посилаючись на те, що на момент складання заповіту ОСОБА_3 перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, а не тому, що була визнана недієздатною через душевну хворобу або недоумство.
При цьому вимоги про недійсність заповіту з підстав порушення закону при його нотаріальному посвідченні ОСОБА_1 взагалі не заявлялись.
Відповідно до ст. 119 ЦПК України, підставами позову є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на вказані правовідносини.
Розглядаючи спір в частині визнання заповіту недійсним, суд застосував норми ЦК України 2003 року, не звернувши увагу на те, що заповіт є одностороннім правочином фізичної особи, посвідчення якого відбувається у конкретно визначений час і повинно бути проведено відповідно до вимог законодавства, що діє на час такого посвідчення. ОСОБА_1 оскаржувала заповіт, складений 24 червня 1994 року, однак норми ЦК УРСР 1963 року суд до спірних правовідносин не застосував.
Виходячи з положень ч.2 ст. 31 ЦПК України, підстави заявленого позову може змінити тільки позивач.
Як вбачається з матеріалів справи, підстави позову щодо визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 протягом розгляду справи не змінювала.
Таким чином, вирішуючи питання про недійсність правочину, суд з власної ініціативи змінив підстави заявленого ОСОБА_1 позову, бо розглянув його з підстав недійсності правочину, вчиненого недієздатною фізичною особою, що передбачено ст. 226 ЦК України(2003 року) та аналогічною за змістом ст. 52 ЦК УРСР(1963 року).
При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо недійсності заповіту із заявлених нею підстав судом першої інстанції розглянуті не були.
Враховуючи, що зазначене порушення норм процесуального права не може бути усунуте ухваленням додаткового рішення, а вимоги ОСОБА_1 стосовно недійсності заповіту перебувають у нерозривному зв"язку як із її вимогами, так і з вимогами ОСОБА_2щодо визнання права власності у порядку спадкування на весь будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1, ухвалене по
4
справі рішення відповідно до п.5 ст. 311 ЦПК України підлягає скасуванню у повному обсязі, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід враховувати положення ст. 55 ЦК УРСР(1963 року), що діяла на момент складання заповіту, та звернути увагу на роз"яснення п.п.10, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року з подальшими змінами „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" про те, що правила ст. 55 ЦК УРСР поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що на момент укладання угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними(тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).
Для визначення наявності такого стану на момент укладання угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що на момент її укладання він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.
Необхідно також звернути увагу, що відповідно до ст. 145 ЦПК України, призначення експертизи є обов"язковим у разі заявления клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов"язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Даних про те, що при розгляді справи ОСОБА_1 заявляла клопотання про призначення судово-психіатричної (посмертної) експертизи, матеріали справи не містять. Між тим, коли за обставинами справи призначення експертизи є необхідним, але жодна із сторін не заявляє про це клопотання, суд вправі поставити це питання на обговорення і з"ясувати думку сторін з приводу необхідності проведення експертизи.
Вказане право судом використано не було, думка сторін, зокрема ОСОБА_1, з приводу призначення експертизи судом не з'ясовувалась і предметом обговорення це питання не було.
На підставі викладеного, керуючись ст. 307, п.5 ст. 311, ст.ст. 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 листопада 2008 року по даній справі - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.