Справа № 2-397/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2011 року                               Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого –судді Стеценко В. А.,

при секретарі Кальченко О. В.,

з участю:позивача –ОСОБА_1

представників відповідача –ОСОБА_2 та ОСОБА_3

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгосподарського санаторію „Токарі” про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, коштів на відшкодування моральної шкоди і судових витрат;

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 січня 2011 року він був звільнений з посади машиніста газової котельні Міжгосподарського санаторію „Токарі”, однак ні в день звільнення, ні на протязі наступних шести місяців з ним не було проведено остаточного розрахунку. Тому позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку.

В судовому засіданні позивач змінив позовні вимоги, просив суд крім вимог, вик-ладених в позовній заяві стягнути з відповідача кошти на відшкодування завданої йому моральної шкоди розміром 2 000 грн., кошти, які санаторій повинен був заплатити за його навчання розміром 154 грн. та кошти, витрачені на оплату правової допомоги в сумі 170 грн.

В подальшому він уточнив свої позовні вимоги і остаточно просив суд стягнути з відповідача 2 310 грн. середнього заробітку за 6 місяців затримки розрахунку, 2 000 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди та 150 грн. на відшкодування правової допомоги.

Крім того, він пояснив суду, що протягом серпня 2010 року –січня 2011 року працював машиністом котельні в санаторії «Токарі», при звільненні не отримав остаточ-ного розрахунку а отримав зарплату тільки після подання позову; що після звільнення кілька раз в лютому 2011 року по телефону звертався до бухгалтера санаторію ОСОБА_4 з проханнями виплатити йому зарплату, але ці прохання були проігноровані; що після звільнення отримував державну допомогу в центрі зайнятості, але розмір цієї допомоги менший від розміру його зарплати в санаторії, що різниця за 6 місяців складає 2 310 грн. і саме ці кошти він просить стягнути в якості середнього заробітку; що санаторій повинен був заплатити іншій юридичній особі 154 грн. за навчання позивача другій професії, але не заплатив цих коштів; що внаслідок затримки остаточного розрахунку з санаторієм в його сім»ї відбувалися сварки і він пережив моральні страждання, які оцінює в 2 000 грн.; що оплатив спеціалісті в області права ОСОБА_5 вартість правової допомоги в сумі 150 грн.

Разом з тим, він визнав в судовому засіданні, що заробітна плата після подання позову була йому виплачена в повному обсязі і те, що відповідач з власної ініціативи звертався до нього з пропозиціями з»явитись до санаторію за її отриманням; що плату за навчання в сумі 154 грн. санаторій повинен був сплатити не позивачу а іншій особі; що не направляв до санаторію письмових вимог про виплату заборгованості та не звертався до керівництва лікувального закладу з цього приводу особисто.

При цьому він послався на те, що вважає доведеним факт перенесення моральних страждань і факт оплати правової допомоги своїми особистими поясненнями, не подав клопотань про виклик та допит інших свідків крім ОСОБА_4 і просив винести судове рішення на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Представники відповідача в судовому засіданні позову не визнали, пояснили суду, що в кінці 2010 року та на початку 2011 року в санаторії «Токарі»мала місце затримка у виплаті заробітної плати його працівникам з тих причин, що оплату відпочинку і ліку-вання більшості відпочиваючих осіб здійснює держава, яка заборгувала санаторію.

Після надходження коштів керівництво санаторію повідомило про можливість отримання зарплати всіх працівників і осіб, звільнених в зазначений період часу. Проте позивач по телефону відмовився отримувати нараховані йому кошти, мотивуючи це тим, що він вже звернувся до юриста і оплатив вартість правової допомоги, тому в подальшому, в червні 2011 року йому було направлено письмове повідомлення рекомендованим листом, після отримання якого позивач з»явився до санаторію і отримав заробітну плату в повному обсязі.

Крім того, представники мотивували свої заперечення і тим, що позивач працював у санаторії позмінно, в день звільнення був відсутнім на роботі, проте до проведення остаточного розрахунку не звертався до санаторію з вимогами виплатити йому забор-гованість з зарплати в терміновому порядку.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що працює бухгалтером в санаторії «Токарі», що протягом осені 2010 року – весни 2011 року в цьому лікувальному закладі мала місце затримка у виплаті заробітної плати внаслідок того, що органи державного управління, які за рахунок держави направляли в санаторій відпочивати громадян своєчасно не оплатили вартості наданих послуг і що керівництво санаторію приймало всі можливі дії з метою погашення боргу і виплати зарплати працівникам лікувального закладу.

Також вона показала, що позивач працював в санаторії машиністом котельні і в зв»язку з важливістю виконуваних ним функцій, на підставі розпоряджень директора закладу отримував заробітну плату в першочерговому порядку. Після звільнення він звертався до бухгалтерії санаторію за отриманням довідки про середню зарплату, яка була йому надана належним чином і після цього, крім позовної заяви інших офіційних звернень ні в усній, ні в письмовій формі до санаторію від нього не надходило.

Про те, чи звертався до неї позивач по телефону в лютому 2011 року з питань виплати зарплати свідок не пам»ятає.

З паспорта (а.с. 2), дослідженого в судовому засіданні вбачається, що позивачем є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З трудової книжки (а.с 3), дослідженої в судовому засіданні вбачається, що позивач 30.08.2010 року був прийнятий, а 17.01.2011 року звільнений з посади машиніста газової котельні Міжгосподарського санаторію „Токарі”.

          З акту (а.с. 9), дослідженого в судовому засіданні вбачається, що 19.01.11 року позивачеві бухгалтерією санаторію була видана довідка про середній заробіток, після чого від за наданням довідок не звертався.

З відомості (а.с. 10-12), дослідженої в судовому засіданні вбачається, що 30 травня 2011 року працівники санаторію «Токарі»за виключенням ОСОБА_1, якому теж було нараховано 1743 грн. 00 коп. отримали заробітну плату за листопад-грудень 2010 року.

З квитанції (а.с. 13), дослідженої в судовому засіданні вбачається, що 24.06.11 року санаторієм «Токарі»було направлено позивачеві рекомендованого листа.

З довідок (а.с. 14, 28), досліджених в судовому засіданні вбачається, що за січень –

червень 2011 року ОСОБА_1 як безробітньому в Лебединському міськрайонному

центрі зайнятості було нараховано 4 681 грн. 25 коп.

З довідок (а.с. 20-21), досліджених в судовому засіданні вбачається, що за листопад –грудень 2010 року ОСОБА_1 в санаторії „Токарі” було нараховано 2579 грн. 57 коп., що його останнім робочим днем було 13.01.11 року а звільнений від був 17.01.11 року, що заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації за її несвоєчасну виплату після звільнення складала 1 743 грн., які він отримав 14.07.11 року.

З табеля обліку робочого часу (а.с. 21), дослідженого в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_1 в січні 2011 року відпрацював 10 змін. Останнім днем його

перебування на роботі було 13 січня 2011 року.

З аркуша паперу (а.с. 26), наданого позивачем через канцелярію суду і досліджено-го в судовому засіданні вбачається, що на ньому невідомою особою від імені ОСОБА_6 викладено заяву про те, що вона працювала в санаторії «Токарі», що невідомі громадяни два місяці після звільнення телефонували по питанню розрахунку заборгованості директору санаторію, який не відповідав на дзвінки та «Валентині Іванівні», яка відповідала, що розрахунок буде проводиться при наявності коштів. Аркуш не підписано, дати викладення тексту не вказано.

З бланків довідок (а.с. 27, 29), наданих позивачем через канцелярію суду і дослі-джених в судовому засіданні вбачається, що до них невідомою особою внесено дані про те, позивач в лютому –червні отримував в центрі зайнятості допомогу, середньомісячний розмір якої становить 903 грн. 85 коп., що середньомісячна зарплата позивача в санаторії «Токарі»становила 1 289 грн. 78 коп. і що різниця становить 385 грн. 95 коп. Довідки не підписані, дата викладення тексту, реквізити, вихідні номери відсутні.

З квитанції (а.с. 38), дослідженої в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_7 надала ОСОБА_1 01.06.11 року юридичні послуги на суму 150 грн.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд вважає, що між сторонами мають місце трудові правовідносини, а позовні вимоги не обгрунтовані і до задоволення не підлягають, так як в судовому засіданні було встановлено, що позивач з 30.08.2010 року по 17.01.2011 року працював машиністом газової котельні Міжгосподарського санаторію „Токарі”. Його робота відбувалась за графіком і останнім днем перебування його на роботі було 13.01.2011 року а в день звільнення –17.01.2011 року він на роботі був відсутнім.

Поскільки протягом 2010 –2011 р.р. в санаторії «Токарі»існувала заборгованість з

виплати заробітної плати, при звільненні позивача з ним не було проведено повного розрахунку, проте він після звільнення, 19.01.11 року звернувся до бухгалтерії санаторію один раз - за отриманням довідки про середню зарплату, яка була йому надана належним чином. Після цього протягом січня –травня 2011 року інших звернень ні в усній, ні в письмовій формі до санаторію від позивача не надходило.

Після надходження коштів на рахунки лікувального закладу його керівництво повідомило працівників і осіб, звільнених без повного розрахунку про можливість отримання зарплати і З0 травня 2011 року заборгованість була виплачена всім особам внесеним до платіжної відомості крім позивача, який відмовився отримувати нараховані йому кошти, мотивуючи це тим, що він вже звернувся до юриста і оплатив вартість право-вої допомоги, тому 24 червня 2011 року йому було направлено письмове повідомлення а 14.07.11 року - коли він з»явився до санаторію виплачено заробітну плату в повному обсязі з урахуванням індексації за її несвоєчасну виплату.

В той же час, 20 червня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення коштів з санаторію, 22 червня 2011 року за його позовом було відкрите провадження і копія ухвали направлена сторонам.

Вказані обставини стверджуються поясненнями сторін та письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Суд приймає до уваги, те що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень і вважає що в судовому засіданні не було доведено вини керівництва відповідача в порушенні вимог ст. 116 КЗпП України та факту порушення прав позивача.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що на час розгляду спору заборго-ваність з виплати заробітної плати виплачена позивачеві в повному обсязі з урахуванням індексації за її несвоєчасну виплату, що не оспорюється самим позивачем, а також те, що відповідач повідомив позивача про можливість отримання коштів до отримання ухвали про відкриття провадження по даній справі, що стверджується поясненнями представни-ків позивача, показами свідка, даними в судовому засіданні і письмовими доказами, дослідженими належним чином (а.с.13).

Крім того, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено, що позивач в день звільнення не працював, так як цього факту також не було оспорено позивачем і він стверджується поясненнями представників позивача та табелем обліку робочого часу.

В той же час, в судовому засіданні було встановлено, що позивач до травня 2011 року, тобто до того часу, як керівництво санаторію самостійно поставило його до відома про можливість отримати борг, вимог про остаточний розрахунок ні в усній, ні в письмовій формі до санаторію не подавав а його доводи в тій частині, що він звертався по телефону до бухгалтера санаторію ОСОБА_4 і просив її про виплатити борг на думку суду не можуть бути прийнятими до уваги, поскільки факт цього звернення не був підтверджений ні показами свідка ОСОБА_4 ні іншими доказами. Аркуш паперу, наданий позивачем в судове засідання (а.с. 26) на думку суду не може бути врахованим в якості доказу, поскільки він ніким не підписаний, з нього не зрозуміло хто така ОСОБА_6, коли вона працювала в санаторії «Токарі», хто саме і коли телефонував по питанню розрахунку заборгованості, про чиї борги ішла мова і чи ставились під час розмови вимоги про проведення розрахунку з ОСОБА_1

Також суд вважає, що позивачем не було підтверджено в судовому засіданні правильності розрахунку суми середнього заробітку, який він просить стягнути з відповідача, поскільки в судовому засіданні було встановлено, що цей розмір визначено ним на підставі інформації, викладеної невідомою особою на бланках довідок, ніким не підписаних, в яких дата викладення тексту, реквізити, вихідні номери відсутні.

Також суд враховує, що відшкодування моральної шкоди повинно провадитись працівникові у разі, якщо до моральних страждань привели порушення його законних прав, а в судовому засіданні хоч і було встановлено, що звільнення позивача і несвоєчасна виплата заробітної плати призвели до втрати ним нормальних життєвих зв»язків, проте не

було доведено, що це сталося з вини відповідача і що санаторієм «Токарі»були порушені

законні права ОСОБА_1

При цьому суд вважає, що позивачем не було доведено факту переживання ним моральних страждань і не обґрунтовано вартості їх відшкодування, так як його власні пояснення з цього приводу не були підтверджені в судовому іншими доказами.

Крім того, на думку суду позивачем не було доведено розміру коштів, які він платив за правову допомогу при складенні позовних заяв про стягнення коштів з МГС «Токарі», так як в першій позовній заяві він нічого не згадує про оплату правової допомоги, в другій заяві просить стягнути на її відшкодування 170 грн., в судове засідання надав квитанцію, в якій вказана сума 150 грн. і не вказано які саме юридичні послуги надавалися йому фахівцем в галузі права, чи мали ці послуги відношення до санаторію «Токарі»і скільки часу було затрачено на їх надання.

Тому суд вважає, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач при звільненні не отримав повного розрахунку, що він в день звільнення не працював, але не було доведено того, що він в період часу після звільнення з санаторію до отримання пропозиції від керівництва лікувального закладу про отримання боргу з виплати зарплати звертався з вимогою про проведення остаточного розрахунку - тобто не було доведено вини відповідача в невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України і факту порушення законних прав позивача; не було підтверджено належним чином розмір середнього заробітку, який позивач просить стягнути на його користь; не було доведено факту переживання ним моральних страждань і не обґрунтовано вартості їх відшкодування; не було доведено розміру коштів, які він платив за правову допомогу при складенні позовних заяв і в задоволенні його позовних вимог необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами суд вважає необхідним здійснити в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. 10, 15, 30, 60, 88, 130, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 115 - 117, 233, 237-1 КЗпП України;

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міжгосподарського санаторію „Токарі” про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, коштів на відшкодування моральної шкоди і судових витрат відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. на р/р 31218259700010, отримувач - місцевий бюджет м. Лебедина, код ОКПО отримувача 23636456, Банк ГУДКУ у Сумській області, МФО 837013.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня його проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення в той же строк після отримання його копії.

          Суддя Стеценко В. А.