ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 20/32д |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
за участю представників: |
позивача | - не з’явився, |
відповідача | - не з’явився, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | приватного підприємця Піндюріної О.О. |
на постанову | від 16.05.2006 Запорізького апеляційного господарського суду |
у справі | №20/32д |
за позовом | приватного підприємця Піндюріної О.О. |
до | Мелітопольської міської ради |
про | визнання договору купівлі-продажу укладеним |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.02.2006, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006, в позові відмовлено у зв’язку з необгрунтованістю позовних вимог.
Приватний підприємець Піндюріна О.О. в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами ч.5 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”, оскільки спосіб приватизації визначений п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. і у випадку здійснення орендарем поліпшень орендованого майна, йому законом надано право на приватизацію шляхом викупу.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова –залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи рішення про відмову в позові без змін апеляційний господарський суд виходив з того, що:
01.06.2003р. між Мелітопольською міською радою (орендодавець) і СПД Піндюріною О.О. (орендар) був укладений договір оренди №188, згідно з п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в термінове платне користування приміщення загальною площею 221,1 кв.м. в окремо розташованій будівлі по вул. Шмідта, 1-а в м. Мелітополі, яке є комунальною власністю Мелітопольської міської ради. Приміщення передається в оренду з метою розміщення художнього та музичного салону та організації громадського харчування..
Додатковою угодою до договору від 19.04.2005, у зв’язку зі зміною адресного номеру об’єкта оренди, сторони прийшли до згоди внести зміни до договору оренди № 188, вказавши, що приміщення, яке передане в оренду, знаходиться за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, 1/1. Договір укладений строком на 10 років з 01.06.2003р. до 01.06.2013р. включно (п.10.1 договору).
29.01.2004р. Мелітопольською міською радою було прийнято рішення №6, яким затверджено програму приватизації комунальної власності Мелітопольської міської ради на 2004р. і перелік об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2004р. Згідно з додатком до цього рішення, до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2004р., було внесено будівлю по вул. Шмідта, 1-а в м. Мелітополі, орієнтовною вартістю 40.000,00 грн. При цьому способу приватизації об’єкту визначено не було.
Відповідно до витягу з протоколу засідання 44 сесії IV скликання Мелітопольської міської ради від 25.02.2005 у розділі “Комунальні питання” розглядався проект рішення “Про затвердження способу приватизації об’єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2005р.”. У додатку №1 (об’єкти комунальної власності, що підлягають приватизації у 2005р., шляхом прямого викупу) третім пунктом був об’єкт за адресою: вул. Шмідта, 1-а. За результатами голосування пункт 3 додатку №1 проекту вказаного рішення не затверджено. Тобто спосіб приватизації орендованого позивачем приміщення визначений не був.
24.10.2005 позивач звернувся до Управління комунальною власністю Мелітопольської міської ради з заявою на дозвіл приватизувати орендоване майно шляхом викупу та укласти договір купівлі-продажу приміщення. До заяви був доданий проект договору купівлі-продажу приміщення від 21.10.2005.
Листом від 21.11.2005р. за № 07/5251 Управління комунальної власності Мелітопольської міської ради відмовило позивачу у приватизації та укладенні договору купівлі-продажу приміщення, посилаючись на п.5 ч.5 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, оскільки міською радою спірний об’єкт не затверджено в переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Місцевим господарським судом обгрунтовано вказано на те, що фактично позовна вимога про визнання договору укладеним (викладена в заяві про уточнення позовних вимог) є встановленням факту, який має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог у разі виникнення спору між сторонами і не може самостійно розглядатися в окремій справі.
Спосіб захисту права, який обраний позивачем, не передбачений ЦК України, ГК України та законодавством про приватизацію комунального майна.
Приписи статей ст.ст.2, 7, 27 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, п.51 Закону України “Про державну програму приватизації на 2000-2002рр.”, ст.ст. 179 - 181, 187 ГК України, на які посилається позивач, також не встановлюють обставин, з яким закон пов'язує визнання договору укладеним, як окремого способу захисту свого права.
У відповідності до п.1 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності АРК та комунальної власності і піддягають:
- продажу на аукціоні;
- за конкурсом;
- викупу.
Згідно до п.3 ст.7 зазначеного Закону України, включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.
Пункт 5 ст.7 цього Закону передбачає обов'язок органу приватизації (у разі відсутності підстав для відмови у приватизації) включити підприємство до переліків, зазначених у ч.1 цієї статті.
Таким чином законодавчо передбачена необхідність прийняття рішення місцевою Радою (в даному випадку відповідачем у справі) про включення спірного приміщення до переліку об'єктів, які піддягають приватизації шляхом викупу, за конкурсом або на аукціоні.
У справі № 20/32д відсутнє рішення відповідача про включення спірного приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу. Спосіб приватизації орендованого позивачем приміщення не визначений, що унеможливлює укладення договору купівлі-продажу, а тим більше визнання його укладеним.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції при розгляді спору враховано, що відповідно до ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об’єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу. Включення об’єктів малої приватизації до зазначених переліків здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
При цьому судом з достовірністю встановлено, а позивачем не заперечується відсутність прийняття Мелітопольською міською радою рішення про включення приміщень по вул.Шмідта,1-а в м.Мелітополі до конкретного переліку об’єктів, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, викуп чи конкурс), що об’єктивно унеможливлює подальше укладення договору купівлі-продажу між сторонами, в тому числі і визнання його укладеним в судовому порядку на умовах наданого позивачем проекту договору.
Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку рішень у справах даної категорії за участю місцевих рад і державних органів приватизації (постанови від 04.02.2003 у справі №17-6-3/02-1980 та від 01.06.2004 у справі № 11/68-03), вказуючи, зокрема, про обов'язковість прийняття державним органом приватизації (ФДМ України) або місцевими радами рішення про затвердження переліків об'єктів групи “А”, які підлягають приватизації певним способом ( аукціон, конкурс, викуп), а також про те, що статтею 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” конкретно визначено випадки, коли в орендаря виникає право викупу майна, стосовно якого є рішення про приватизацію.
Наявна відмова Управління комунальної власності Мелітопольської міської ради у приватизації позивачем об’єкта оренди та укладенні договору купівлі-продажу, що мотивована відсутністю затвердження спірного об’єкту в переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу, є правомірною, оскільки відповідає положенням абзацу 2 частини 5 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”, згідно якого однією з підстав для відмови у приватизації законодавцем визначено саме відсутність затвердження переліків, передбачених частиною 1 цієї статті (аукціон, конкурс, викуп).
Окрім того, позивач у касаційній скарзі з посиланням на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.04.2001 №01-8/500 також по суті визнає той факт, що відмова у приватизації можлива виключно у випадках, зазначених відповідно у ч.3 ст.12 Закону України “Про приватизацію державного майна” та абзаці 2 ч.5 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Касаційна інстанція також враховує приписи абзацу 1 п.5 мотивувальної частини та абзацу 2 п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 №14- рп/2000 у справі №1-16/2000, згідно яких доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначеним законами.
Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.
Водночас пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та іншими законами.
Отже, визначений ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" послідовний порядок приватизації комунального майна передбачає, що укладенню договору купівлі-продажу об’єкта приватизації в будь-якому випадку повинно передувати прийняття відповідною місцевою радою рішення про затвердження переліку об’єктів, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс чи викуп), та включення конкретного об’єкта до відповідного переліку, чим спростовуються передчасні посилання скаржника на достатність визначення способу приватизації орендованого приміщення Законом України “Про Державну програму приватизації на 2000-2002 рр.” та обов’язок суду за заявою покупця спонукати продавця укласти договір купівлі-продажу в разі ухилення органу приватизації від укладення цього договору.
Зважаючи на вищевикладене колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006 у справі №20/32д залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємця ПіндюріноїО.О. –без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун