АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження: №22-ц-790-371-2013 Гол. 1 інст. -Омельченко К.О.
Справа № 22-ц-2011-3515-2012 року доповідач -Ларенок В.І.
Категорія : договірні.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого-судді - Ларенка В.І.
суддів: - Міненкової Н.О., Бородіна М.М.,
при секретарі: -Сватенко А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль»в особі Харківської обласної дирекції АТ «Райффазен Банк Аваль»на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль»про стягнення неустойки ,-
ВСТАНОВИЛА:
30.10.2011 року позивачка звернулась у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль», в якому просила стягнути неустойку у розмірі 639 180 грн. 27 коп. в якості неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення орендованих приміщень.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 229,8 кв.м. по АДРЕСА_1. Зазначені нежитлові приміщення були надані в оренду відповідачу на підставі договору оренди нерухомого майна від 01.04.2011 року, укладеного відповідно до Генеральної Угоди № 10\10-275 від 01.10.2009 року. Відповідно до п. 9.1 вказаній договір діяв до 30.06.2011 року включно. Проте у визначений день приміщення не були повернуті в належному стані, внаслідок чого були направлені чисельні листи з вимогою приведення приміщення до належного стану та передачі відповідно до Договору. Лише 04.10.2011 року між сторонами був підписаний акт, відповідно до якого Банк взяв на себе зобов'язання привести приміщення у належний стан за власний рахунок (ремонтні роботи ) та 17.10.2011 року приміщення були передані позивачці. На підставі викладеного вважала, що з вини банку, в порушення вимог договору та чинного цивільного законодавства, вона як власник не мала змоги користуватися та розпоряджатися своїм майном протягом 3 місяців 17 днів, тому посилаючись на ст. 785 ЦК України просила стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за час прострочення повернення приміщення.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими. При цьому посилався на те, що приміщення не були своєчасно повернуті позивачці з її вини, оскільки вона відмовлялася їх приймати, про що були складені відповідні акти. Вважає, що приміщення знаходились у нормальному стані, були зроблені поліпшення, а ремонтні роботи за рахунок банку були доброю волею і зроблені для того, щоб повернути приміщення, яке позивачка відмовлялася приймати після оренди.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 31.10.2012 року позовні вимоги задоволені. Суд стягнув з Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль»на користь ОСОБА_6 неустойку в сумі 639 180 грн. 27 коп. та судові витрати: 6 391 грн.80 коп. держмита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційний скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу. Наводить ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення неустойки, - суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як наймач, не виконав обов'язку щодо повернення приміщення у строки, обумовлені договором оренди, а тому повинен сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення.
Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст. 610, 611, 785,795 ЦК України, ст.ст.10, 60, 212, 213, 214 ЦПК України.
Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачці на праві власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 229,8 кв.м. по АДРЕСА_1. Вказані приміщення були передані в оренду відповідачу на підставі договору оренди нерухомого майна № 10\С21-102-1\102, укладеного відповідно до Генеральної Угоди № 10\10-275 від 01.10.2009 року. Відповідно до п. 9.1 вказаного договору цей договір діяв до 30 червня 2011 року включно. Однак 30 червня 2011року приміщення повернути не були.
Позивачка направляла листи з претензіями щодо неналежного стану приміщень, що мають бути повернені, з вимогами негайно повернути приміщення відповідно до вимог ч.1 ст. 785 ЦК України в стані, в якому вони були отримані в оренду з урахуванням нормального зносу. Так, лист від 4 липня 2011 року, що підтверджується поштовою квитанцією, описом вкладання до цінного листа за формою Ф7 з відбитком штемпеля поштового відділення про відправлення (а.с. 54). Лист від 12 липня 2011 року, що підтверджує поштова квитанція, опис вкладання до цінного листа за формою Ф 7 з відбитком штемпеля поштового відділення (а.с.55). Вимога від 13 вересня 2011 року з додатками направлення відповідачу та АТ «Райффазен Банк Аваль»до м. Києва, що підтверджує поштова квитанція, описи вкладання до цінного листа з відбитком штемпеля поштового відділення (а.с. 56,57).
Тільки у жовтня 2011 року відповідач здійснює в орендованих приміщеннях ремонтні роботи і лише в жовтні позивачу були передані ключі від належних йому приміщень, а фактичне повернення орендованих приміщень позивачу відбулося 17 жовтня 2011 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі приміщення, підписаним і позивачем і належним чином уповноваженими представниками відповідача (а.с. 61).
Відповідно до ч.2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем будівлі або іншої капітальної споруди оформляється відповідними документами (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, з моменту закінчення строку договору оренди, тобто 30 червня 2011 року, до моменту фактичного повернення орендованих приміщень, тобто підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень позивачу (17 жовтня 2011 року), пройшло 3 місяці 17 днів. Тобто повернення орендованих приміщень було прострочено відповідачем з його вини на 3 місяці 17 днів.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 ЦК України.
Відповідно до ч.2 т. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за прострочення повернення орендованих приміщень за 3 місяці 17 днів склала 639 180 грн. 27 коп. ( орендна плата згідно п.3.1 договору складає суму еквівалентну 8 043 євро на місяць Х на 3 місіці 17 днів Х на 2 ).
З огляду на зазначені законодавчі приписи та умови договору оренди, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки.
На підтвердження факту готовності приміщень до повернення у строк, обговорений договором оренди, відповідачем додані акти від 30 червня 2011 року (а.с.119), від 13 липня 2011 року (а.с.120), від 22 липня 2011 року (а.с.121), від 19 вересня 2011 року (а.с.122), і на підтвердження того, що для запрошення позивача для повернення орендованого приміщення вони направляли листи.
Однак це не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6.
Вказані листи не були отримані позивачем.
На вказаних актах відсутній підпис позивача.
Крім того вказані докази готовності приміщень для повернення позивачу спростовуються наявним в матеріалах справи актом від 4 жовтня 2011 року, підписаним комісією у складі позивача та належним чином уповноважених представників відповідача (а.с. 58). Відповідно до зазначеного акту відповідач у жовтні 2011 року зобов'язується здійснити в орендованих приміщеннях ремонтні роботи, і лише в жовтні місяці позивачу були передані ключі від належних йому приміщень для можливості контролювати виконання робіт і доступ в приміщення здійснювати у присутності представників підрядника, який виконує роботи.
Суд першої інстанції надав всім доказам належну оцінку та й правильно, обґрунтовано дійшов до висновку про те, що з боку відповідача мало місце виконання зобов'язання по поверненню орендованих приміщень з порушенням умов щодо належного стану приміщень, адже в жовтні місяці відповідач виконував ремонтні роботи щодо приведення приміщення до належного стану.
Судова практика, на яку посилається в своєї апеляційної скарзі відповідач свідчить про те, що особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму (оренди ) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документу про таке прийняття як підтвердження виконання нею зобов'язання відповідно до ст. 16, ч.2 ст. 795 ЦК України (Постанова Верховного Суду України від 20березня 2012 року ).
Отже відповідач зазначає, що неповернення орендованих приміщень сталося з вини позивача, в той же час не скористався своїм правом щодо звернення до суду з вимогами про прийняття приміщення та підписання акта про таке прийняття. Сторони договору оренди в добровільному порядку підписали акт про повернення приміщень 17 жовтня 2011 року.
Доказів на підтвердження того, що приміщення не були своєчасно повернуті позивачці з її вини, оскільки вона відмовлялася їх приймати, що приміщення знаходились у нормальному стані, відповідачем не надано ні суду першої ні апеляційної інстанції.
Доводи, викладені в апеляційній скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та їм надана відповідна оцінка. Висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Що ж стосується висновків суду першої інстанції в частині стягнення державного мита у розмірі 6 391 грн. 80 коп., то судова колегія вважає їх помилковими.
Позивачка подала позовну заяву 30 жовтня 2011 року під час дії Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». До позовної заяви позивачкою подано квитанцію про сплату державного мита на суму 6 391 грн. 80 коп.. Відповідно до ч.1 п. а ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито»розмір державного мита із позовних заяв майнового характеру складав 1 відсоток ціни позову, але не більше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1 700 грн.). Тобто державне мито за позовом ОСОБА_6 мало складати 1 700 грн.. А тому судова колегія вважає за необхідним зменшити розмір стягнутого державного мита до 1 700 грн.
В інший частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
Вирішила:
апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль»- задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2012 року в частині стягнення державного мита змінити.
Зменшити розмір державного мита, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль»на користь ОСОБА_6 з 6 391 грн. 80 коп. до 1 700 грн.
В інший частині рішення районного суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: