АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження: №22-ц-790-141-2013р. Гол.1 інст. -Шмадченко С.І.

Справа № 2- 2992-2011 року Доповідач -Ларенок В.І.

Категорія : заробітна плата.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді Ларенка В.І.

суддів: Міненкової Н.О., Бородіна М.М.

при секретарі: Сватенко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс» про стягнення остаточного розрахунку при звільненні ,-

ВСТАНОВИЛА:

05.07.2011 року позивач ОСОБА_2 звернувся у суд з вказаним позовом до відповідача.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював начальником дільниці по обробці пластмасу з 01.09.2009 року по 31.01.2011 року, був звільнений з роботи за власним бажанням. При звільненні з роботи відповідач 21.04.2011 року виплатив йому борг по заробітної платі за жовтень, листопад, грудень 2010 року. Посилаючись на ст. 117 КЗпП України позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку розрахунку з дня звільнення по день виплати 21.04.2011 року ( 80 днів із розрахунку 8 186 грн. 97 коп. заробітку за останні два місяці роботи) у розмірі 14 554 грн. 40 коп.

Крім того посилаючись на те, що він є інвалід 3 групи, у зв'язку з чим відпустка складає 26 календарних днів. За період з 01.09.2009 року по 31.01.2011 року йому повинне надати відпустку 66 днів. У 2009 році йому було надано 24 дня відпустку, в 2010 році 26 днів, всього було виплачено відпускних за 50 днів. А тому позивач просив стягнути з відповідача також компенсацію за невикористану відпустку, а всього 16 529 грн. 93 коп.. Також просив стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000 грн..

В процесі розгляду справи 07.09.2011 року позивач уточнив позовні вимоги та збільшив розмір стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України до 36 386 грн. (а.с. 42), тобто по вересень 2011 року.

28 вересня та 5 жовтня 2011 року позивач збільшив розмір компенсації за невикористану відпустку до 1 974 грн. 19 коп. із розрахунку середнього заробітку за останні 12 місяців роботи (а.с.69-70, 91-92).

Позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати на загальну суму 49 871 грн. 11 коп., а також компенсацію спричиненої йому моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що розрахунок по заробітної платі було проведено 21.04.2011 року, жодних претензій та вимог до підприємства позивач не пред'являв, в подальшому підприємством самостійно було донарахована індексація заробітної плати та компенсація за невикористану відпустку і була виплачена 27.05.2011 року та 19.08.2011 року. Індексацію отримав не на роботі а її привіз йому директор, компенсацію отримувати відмовився в зв'язку з чим її тривалий час не могли йому вручити для чого відкрили йому рахунок та перевели туди грошові кошти.

ОСОБА_2 протягом січня 2011 року на роботі не був, заяву про звільнення написав ще у грудні 2010 року. Компенсацію за невикористану відпустку позивач отримувати відмовився, в зв'язку з чим її тривалий час не могли йому вручити, після чого відкрили у ПАТ «Банк «Грант»рахунок на його ім'я та перевели туди грошові кошти.

Позивач у 2009 році знаходився у відпустку за 2008 рік у період з 12.10.2009 р. по 04.11.2009 р.- 24 дня; за 2009 рік у період з 04.10.2010 р. по 29.10.2010 р. -26 днів. Всього позивачу було виплачено відпускних за 50 днів, які він отримував під час відпусток. Останню компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки у сумі 447,22 грн. позивачу перераховано на рахунок у ПАТ «Банк «Грант».

Довідку про невикористану відпустку за 2008 р. з попереднього місця роботи на підприємство ТОВ «Метро сервіс»позивачем надано не було.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2012 року позовні вимоги задоволені частково. Суд стягнув з ТОВ Науково-виробнича фірма «Метросервіс»на користь ОСОБА_2 - 26 234 грн. 46 коп. середній заробіток за затримку остаточного розрахунку за період з 1 лютого 2011 року по 19.08.2011 року і 500 грн. компенсацію моральної шкоди. В інший частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційний скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення суду, задовольнити його позовні вимоги. Просить стягнути з відповідача на його користь компенсацію за не використану відпустку у розмірі 1 947 грн. 22 коп. та середній заробіток за затримку розрахунку по день ухвалення рішення суду. Наводить ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції. При цьому посилається на те, що суд не звернув уваги на те, що він був прийнятий на роботу шляхом переводу з ТОВ НВП «Амкрис-Пласт», в якому він пропрацював 1 рік 1 місяць і 18 днів і при цьому він повністю не використав щорічну відпустку і не одержав за неї грошову компенсацію. За відпрацьований час з 14.07.2008 року йому полагається 66 днів щорічної відпустки, з яких він використав тільки 50 днів. Таким чином, остаточний розрахунок не проведений до теперішнього часу. За таких обставин суд повинен був стягнути середній заробіток за весь час затримки, тобто по 24.09.2012 року -по день постановлення рішення суду. Твердження відповідача про те, що всі проплати зроблені відповідачем самостійно хибні, тому що заробітну плату і індексацію заробітної плати він сплатив тільки після того, як проти ОСОБА_3 була відкрита 30.03.2011 року карна справа за ч. 1 ст. 175 КК України.

В апеляційній скарзі директор ТОВ Науково - виробнича фірма «Метросервіс»також просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2. При цьому посилається на те, що розрахунок середнього заробітку судом розрахований неправильно. Крім того, вважає, що відповідно до ст. 613 ЦК України позивач не має право на отримання середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1947 грн. 22 коп., суд першої інстанції виходив з того, що платіжним дорученням на рахунок позивача , який був відкритий у ПАТ «Банк «Грант»відповідач перерахував компенсацію за невикористану відпустку, яка складає 447 грн. 22 коп.

Однак судова колегія вважає таке ствердження є не обґрунтованим та яке суперечить матеріалам справи.

Згідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, куди перейшов працівник.

Законом України «Про відпустки»передбачено, що інвалідам 3 групи надається відпустка 26 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 є інвалід 3 групи, 01.09.2009 року був прийнятий на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»шляхом переводу із ООО НПП «Амкрис-Пласт»в якому він пропрацював 1 рік 1 місяць і 18 днів і при цьому він повністю не використав щорічну відпустку і не одержав за неї грошову компенсацію. 31.01.2011 року він був звільнений з роботи. За вісь відпрацьований час на цих підприємствах йому полагається 66 днів щорічної відпустки, тому що згідно до Закону України «Про відпустки»інвалідам 3 групи надається відпустка 26 календарних днів. Однак він використав тільки 50 днів. Таким чином тривалість не використаної відпустки становить 16 днів.

Твердження представника відповідача про те, що адміністрація підприємств не знала про те, що позивач є інвалідом 3 групи, є безпідставним, тому що директором цих підприємств була одна й та ж особа. Крім того підприємство було зареєстровано в фонді інвалідів та надаволо відповідний звіт. З додатку до звіту Пенсійному фонду, якій надавав відповідач Пенсійному фонду, також вбачається, що ОСОБА_2 є працюючим інвалідом.

Твердження відповідача про те, що підприємством відкрито у ПАТ «Банк «Грант»рахунок на ім'я позивача та переведені туди грошові кошти у розмірі 447 грн. 22 коп. як компенсація за невикористану відпустку, не може бути прийнята судом, тому що позивач ці грошові кошти не отримував, згоду на відкриття рахунку не надавав. Крім того позивач пояснив, що на його запитання банк повідомив про відсутність такого рахунку .

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку наведений згідно до Закону України «Про відпустки»та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Розрахунок відповідач не оспорив.

Таким чином, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 16 календарних днів у розмірі 1947 грн. 22 коп..

Факт отримання компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати»ОСОБА_2 підтвердив в своїх поясненнях в апеляційному суді.

Що ж стосується відшкодування моральної шкоди, то судова колегія вважає таку суму (500 грн.) є достатньою, вона відповідає вимогам розумності та справедливості.

Що ж стосується рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то таке рішення є незаконним та не обґрунтованим, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Так, відповідно до ч.1 ст. 117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Без обмеження будь-яким строком право звернутися до суду передбачені позови лише про стягнення належної заробітної плати.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний суд може поновити ці строки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був звільнений з роботи 31.01.2011 року, а до суду з позовом про вирішення трудового спору він звернувся лише 5.07.2011 року.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не врахував, що позивач мав право звернутись з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах трьох місяців з часу, коли він дізнався , або міг дізнатися про порушення свого права, як це передбачено ст. 234 КЗпП України.

Той факт, що позивач з дня звільнення з роботи знав про порушення свого права , підтверджується його зверненнями в прокуратуру 8 лютого 2011 року (а.с.6, 7,9,10).

Судова колегія вважає, що позивачем був пропущений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без поважних причин. Підстав для поновлення строку судова колегія не вбачає. А тому в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задовольняються на суму 2 447 грн. 22 коп. (1947 грн. 22 коп. компенсація за невикористану відпустку і 500 грн. відшкодування моральної шкоди), розмір судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави необхідно зменшити до 229 грн. 40 коп. ( 0,2 % від мінімального розміру заробітної плати на 2013 рік).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.п. 1, 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»- задовольнити частково.

Змінити рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2012 року, скасувавши його в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку остаточного розрахунку 26 234 грн. 46 коп.. і в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»на користь ОСОБА_2 1 947 грн. 22 коп. компенсацію за невикористану відпустку при звільненні.

Зменшити розмір судового збору, стягнутого з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма «Метросервіс»на користь держави до 229 грн. 40 коп..

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді :