АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________________________________________________________________________

Провадження:№22-ц-790-313-2013 р.

Справа № 2-2024-1851-2012 р. Головуючий

Категорія: виселення. 1 інстанції Скляренко С.О.

доповідач Ларенок В.І.

Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Ларенка В.І.

суддів : Міненкової Н.О., Бородіна М.М..

при секретарі: Галушко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 6 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Ленінського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

15.10.2012 року позивачка ОСОБА_2 звернулась у суд з позовом, в якому просила усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням та виселити відповідача ОСОБА_3 з АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зобов'язати Ленінський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківської області зняти його з реєстраційного обліку.

Вона посилалась на те, що 17.08.2012 року купила у Публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк»вказану квартиру. Право власності було зареєстровано у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації». Після реєстрації права власності на придбану квартиру вона звернулась до КП «Жилкомсервіс»для переоформлення особового рахунку на квартиру, але вияснилось, що в квартирі проживає відповідач ОСОБА_3. 11.09.2012 року вона зустрілася з відповідачем, він відмовився пустити її до власної квартири та повідомив, що квартира є власністю його сестри ОСОБА_4, яка на його думку є дійсним власником квартири, тому він вважає, що має право проживати в даній квартирі.

На сьогоднішній день відповідач відмовляється добровільно передати їй ключі від квартири, а також виселитись з неї.

Позивач вважає, що дії відповідача порушують її право власності на придбану квартиру, а тому посилаючись на ст.ст. 41,45 Конституції України, ст. 150 ЖК України, ст.ст. 321,328,383,386,391 ЦК України, просила задовольнити її позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, пояснив, що він мешкає в спірній квартирі . Йому нічого не було відомо про те, що квартира була продана, а новим власником є позивачка.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 6 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. При цьому вказує , що відмовляючи у позові суд вважав доведеним ті обставини, що ОСОБА_3 не повідомлявся про передання квартири в іпотеку та не отримував вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення, але з такими висновками суду погодитися неможна. Суд не взяв до уваги, що спірна квартира була придбана вже не як об'єкт нерухомого майна, яке обтяжено іпотекою. Попереднім власником було вжито всіх передбачених Законом України «Про іпотеку»заходів щодо повідомлення мешканців квартири про необхідність добровільного звільнення житлового приміщення. Факт відсутності направлення вимог про звільнення житлового приміщення відповідачу ґрунтується лише на припущеннях, Судом здійснено розгляд справи без попереднього судового засідання та справа слухалась лише 06.11.2012 року та у справі проведено лише одне судове засідання, що призвело до неможливості надання позивачем відповідних доказів, які мають подаватися до або підчас попереднього судового засідання. Відповідні вимоги ПАТ «Про кредит Банк», яки направлялись членам сім'ї відповідача, надає з апеляційною скаргою.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційній скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав:

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що новий власник переданого в іпотеку жилого приміщення має можливість звернутися до суду з вимогою про виселення громадян, які в ньому проживають, лише у разі, якщо такі особи на його письмову вимогу не звільняють жиле приміщення протягом одного місяця. Доказів про те. що позивачка виконала вимоги статті 109 ЖК України та зверталась до відповідача з письмовою вимогою про звільнення житлового приміщення та відповідач її не виконав, суду не надано.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов до такого висновку з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Частиною третьою статті 109 ЖК України передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Друге речення вказаної статті передбачає, що після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено та і вбачається з матеріалів справи, що 17.08.2012 року позивачка ОСОБА_2 купила у Публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк»вказану квартиру, договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом, зареєстровано у КП !Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Тобто у даному випадку право власності позивачка на житлове приміщення придбала не у зв'язку зі зверненням стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення. Продавець - Публічне акціонерне товариство «Прокредит Банк»на момент вчинення договору купівлі-продажу вже був власником спірної квартири. А тому положення частини 3 ст. 109 ЖК України до виниклих правовідносин не поширюється.

Районний суд помилково застосував положення частини 3 статті 109 ЖК України, та й прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і виселенні.

Приймаючи до уваги, що позивачка набула право власності на квартиру не у зв'язку зі зверненням стягнення на передане в іпотеку квартири, а у зв'язку з договором купівлі-продажу на загальних підставах, а тому згідно до ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, а тому її позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідач був письмово повідомлений про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.

У зв'язку з тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, згідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню і ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.п.1,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 319 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити .

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 6 листопада 2012 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Ленінського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення задовольнити.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, зняти з реєстрації місця проживання та виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з цієї квартири.

Зобов'язати Ленінський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківської області зняти ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: