Справа № 22-ц-2063/2008 рік Головуючий 1 інстанції: Лазарев А.В.
Категорія: поновлення права Доповідач: Ситнік О М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2008 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
Головуючого, судді Ізмайлової Г.Н.
Суддів Ситнік О.М. , Кокоші В.В. за участі секретаря Кругової І.С. ,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, представника ОСОБА_2
На рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2008 року
За позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права, захист особистих немайнових прав та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
До суду звернулася ОСОБА_3., яка вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 серпня 2005 року вона набула право власності на земельну ділянку площею 653 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Харкові та розташовані на ній житловий будинок з прибудовами ( літ."К-1"), житловою площею 60, 6 кв.м. , загальною площею 94, 5 кв.м. , і будівлі сарай, літ.Н, вбиральню літ И, гараж літ.Л., навіс літ.М. , паркан №1 та №4, бесідку літ Р.
Вказане майно їй заповіла ОСОБА_4 Після прийняття спадщини вона не у повному обсязі може реалізувати свої права власника, оскільки ОСОБА_2. чинить їй у цьому перепони тим, що самовільно захопив належну їй земельну ділянку площею 22 кв.м. , землекористувачем якої, відповідно до меж землевідводу у цей час є вона. Захоплену земельну ділянку ОСОБА_2. огородив шиферним парканом та проклав по ній комунікації у вигляді водогону та водовідведення.
Рішенням суду ОСОБА_2. зобов'язувався звільнити зазначену земельну ділянку, однак не виконав його. Вважала, що такими діями ОСОБА_2. порушує не тільки її майнові, але і немайнові права, бо паркан та навіс утруднюють притік повітря, будинок підтоплюється від нечистот із каналізаційного колодязю ОСОБА_2, що тягне погіршення її здоров*я та здорв*я членів її сім'ї. Просила стягнути з ОСОБА_2. на відшкодування моральної шкоди 3800 грн., оскільки протягом тривалого часу ОСОБА_2. порушує її права. Просила поновити її права на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою поАДРЕСА_1 у м. Харкові, зобов'язавши ОСОБА_2. знести на незаконно займаній ним ділянці площею22 кв.м. паркан та навіс, прокладені труби водопостачання та водовідведення. Поновити паркан по межі землекористування. Стягнути 3800 грн. на відшкодування моральної шкоди. (а.с. 4-6).
Представник відповідача проти позову заперечував і просив провадження у справі закрити, оскільки вже є судові рішення зі спору між тими ж сторонами про той же предмет.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2008 року позов ОСОБА_3. задоволено. Поновлено право ОСОБА_3. на користування, володіння і розпорядження належним їй домоволодінням АДРЕСА_1 у м. Харкові, та зобов'язано ОСОБА_2. знести на незаконно займаній ним ділянці домоволодіння АДРЕСА_1, площею 22 кв.м. підземні комунікації води, каналізації і відновити паркан по межам землеволодіння з незаконно займаною ділянкою площею 22 кв.м. домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Харкові.
Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. 3800 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2., подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити, оскільки при поданні позову позивачкою не сплачено державне мито, судом вирішено спір за тих обставин, що 20 квітня 2004 року було вирішено спір між ОСОБА_4. та ОСОБА_2. з того ж предмету. За ухвалою суду від 20 жовтня 2005 року задоволено заяву ОСОБА_3. про заміну сторони у виконавчому провадженні стосовно зобов'язання повернути їй 22 кв.м. земельної ділянки. Вказане виконавче провадження 11.10.2006 року було закінчене. ОСОБА_3. оспорювалася
постанова про закінчення виконавчого провадження, однак ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2006 року у задоволені скарги було відмовлено. Однак судом було проігноровано зазначені судові рішення.
Судом безпідставно зазначено, що ОСОБА_3. є власником земельної ділянки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки ОСОБА_4 не мала такого права. Позивачкою не надано Державного акту на право власності на землю. Також позивачкою не подано доказів про спричинення їй моральної шкоди, (а.с. 68-72).
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які з'явилися, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції зроблено висновок про поновлення права користування ОСОБА_3. спірною частиною земельної ділянки, що знаходиться на межі суміжного землекористування на тій підставі, що ОСОБА_3. набула права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_4
Однак, даний висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах чинного ЗК України стосовно порядку набуття права користування земельною ділянкою, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Судом встановлено і сторонами не заперечується, що ОСОБА_3. набула право власності на житловий будинок з прибудовами та надвірні будівлі, які розташовані на земельній ділянці поАДРЕСА_1 у м. Харкові на підставі свідоцтва за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_4., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 7).
До ОСОБА_4., попередньої власниці житлового будинку та надвірних будівель поАДРЕСА_1 у м. Харкові, яка була власницею зазначеного домоволодіння на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 13 травня 1993 року, про що зазначено у рішенні Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2004 року право користування земельною ділянкою перейшло відповідно до ст. 30 ЗК України в редакції 1990 року. Відповідно до ст. 30 ЗК України, ( в редакції 1990 року), яка діяла на час набуття права власності ОСОБА_4. на об'єкти нерухомості, при
переході права власності на будівлю чи споруду переходить і право власності чи користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.
На час набуття ОСОБА_3. права власності на будівлю та споруди діяв ЗК України в редакції 2001 року.
Відповідно до ч.1 ст. 120 ЗК України ( 2001 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Зазначена вимога кореспондується з ч. 2 ст. 377 ЦК України (2003 року) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Тобто, виходячи з тої обставини, що земельна ділянка у розмірі 653 кв.м. перебувала у користуванні спадкодавці ОСОБА_4, право власності на будівлі та споруди перейшло до ОСОБА_3. після смерті ОСОБА_4., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, то на підставі вимог ст. 377 ЦК України (2003 року), який набрав чинності з 01.01.2004 року та ст. 120 ЗК України (2001 року), який набрав чинності з 01.01.2002 року і які діяли на час виникнення правовідносин, до ОСОБА_3. перейшло лише право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під житловим будинком та надвірними спорудами та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Посилання позивачки ОСОБА_3. на рішення Ленінського районного суду від 20 квітня 2004 року, яке залишене без змін ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2004 року та Верховного Суду України від 29 червня 2005 року не можуть бути преюдиціальними та поширюватися на спірні правовідносини між ОСОБА_3. та ОСОБА_2, оскільки стосуються інших правовідносин, які витікали із права користування ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою, право користування якою вона набула на підставі ЗК України 1990 року.
Оскільки за чинним законодавством, яке діяло і в час набуття ОСОБА_3. права власності на жилий будинок та надвірні будівлі не передбачалося переходу права користування земельною ділянкою, то у неї відсутні підстави для поновлення права, оскільки право користування всією земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні ОСОБА_4, вона не набула, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що компетентним органом, а саме, Харківською міською радою, вирішувалося питання про передачу у власність чи в оренду ОСОБА_3. спірної земельної ділянки та було видано відповідний право установчий документ та винесено межі земельної ділянки в натурі ( на місцевості), як це вимагає ст. 125 та ст. 126 ЗК України 2001 року.
Оскільки ОСОБА_3. не набула права власності чи права користування земельною ділянкою поАДРЕСА_1 у м. Харкові, то не набула і вимоги стосовно поновлення такого права.
Так як земельні ділянка по АДРЕСА_1 у м. Харкові, крім тої частини, що зайнята житловим будинком та надвірними будівлями та частини, необхідної для їх обслуговування, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, яка не заявляла жодних вимог до ОСОБА_2., а матеріали справи не містять доказів, що парканом та навісом порушується право користування ОСОБА_3. житловим будинком та надвірними спорудами, у позові про знесення паркану та навісу слід відмовити.
Стосовно знесення підземних комунікацій, то відповідно до акту, складеного виробничим управлінням каналізаційного господарства від 21 червня 1978 року то можна зробити висновок, що вказані комунікації ще до набуття ОСОБА_3. права власності на будівлі та споруди були прийняті і вимог стосовно їх демонтажу компетентними
органами не було заявлено. Таким чином і в цій частині позовних вимог ОСОБА_3. слід відмовити.
Стосовно відшкодування моральної шкоди, то за загальними правилами її відшкодування, передбаченими ст. 1167 ЦК України, для настання деліктної відповідальності необхідний складний юридичний факт, який складається з протиправної поведінки причинителя шкоди, вини, самої шкоди та причинного зв'язку між протиправними діями та спричиненою шкодою. Оскільки не доведено, що ОСОБА_2. скоїв будь-які протиправні дії, та його вина і причинний зв'язок між його діями та шкодою, то відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди.
У позові ОСОБА_3. слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника ОСОБА_2. задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права користування, володіння та розпорядження належним домоволодінням, зобов'язання знести паркан, навіс, самовільні підземні комунікації, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом 2 місяців від дня набрання ним чинності.