ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

                 

31.01.2007                                                             Справа  № 10/185

За позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м. Ужгород

про стягнення  6972065,98 грн. боргу; 483324,53 грн. пені; 1136189,04 грн. інфляційних; 286078,03 –3% річних

Суддя   Л.М.Якимчук

Представники:

від позивача: Мицька Р.М.,  гол. юрисконсульт, довіреність  від 29.12.06

від відповідача:   не з’явився

СУТЬ СПОРУ:  Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ  звернулась з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”,                    м. Ужгород про стягнення  6972065,98 грн. боргу; 483324,53 грн. пені; 1136189,04 грн. інфляційних; 286078,03 –3% річних.

          Позов мотивує тим, що на підставі укладеного договору № 06/01-789 від 28.12.2001 на постачання природного газу для потреб населення, відповідачу  в період з січня по грудень 2002 року було передано  природний газ в об’ємі 426255,950 тис. куб. м. на загальну суму 47176084,94 грн. В порушення умов               п. 5.1 договору відповідач за отриманий природний газ не розрахувався, внаслідок чого  утворилась заборгованість в розмірі 7032006,98 грн., а з урахуванням заяви № 31/10-9391 від 14.09.04 –в розмірі 6972065,98 грн.

          За допущену прострочку платежу на підставі ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано інфляційні - в розмірі 1136189,04 грн., 3% річних –в розмірі 286078,03 грн., а також згідно зі ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, ст. 204  Цивільного кодексу УРСР, ст. 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 258, 549 –551 Цивільного кодексу України, п. 6.2 договору –нараховано пеню в розмірі 483324,53 грн. (розрахунок сум інфляційних, річних та пені наведено у заяві № 31/10-9391 від 14.09.04).

          Відповідач у письмовому відзиві на позов (заява № 07/1685 від 22.07.04), позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що частина пред’явленої до стягнення суми основного боргу складає вартість комерційних втрат (підсумкові втрати по відсоткам –притокам природного газу), що становить 6094247,08 грн. Майнові вимоги в цій частині є протиправними через відсутність будь-якої юридичної регламентації взаємовідносин сторін щодо відшкодування вартості „комерційних втрат”, а правовий зміст вказаного поняття не охоплюється предметом спірного договору.

Решта позовної суми – це вартість газу, спожитого безпосередньо кінцевими споживачами –населенням, розрахунки за  який мають здійснюватись згідно Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових  підприємств НАК „Нафтогаз України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ України № 759 від 12.07.2000.

Порядок розрахунків на підставі затвердженого „Алгоритму” є виключним і єдино допустимим порядком надходження коштів на користь ДК „Газ України” безпосередньо від споживачів.

Пріоритет нормативно  встановленого порядку розрахунків за отриманий газ врегульовано п. 4.2 договору. Такий порядок закріплено нормами  постанови КМУ № 1729 від 27.12.2001 „Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом”, постанови КМУ і НБУ № 1785 від 13.11.1998 „Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”.

          З огляду на чітку нормативну регламентацію діючої системи оплати населенням послуг з постачання природного газу, позовні вимоги є неправомірними, не відповідають вимогам ст. 19, п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про нафту і газ”.

Позивач у поясненнях на відзив (заява б/н від 24.07.04) заперечив позицію відповідача стосовно „комерційних втрат”, стверджуючи, що згідно з умовами укладеного договору відповідач зобов’язаний розрахуватися в повному обсязі за природний газ, який отримав у власність. Його право власності на отриманий природний газ з моменту складання акту приймання-передачі природного газу, тобто з моменту передачі речі (ст. 128 ЦК УРСР), а отже у відповідності до ст. 130 ЦК УРСР відповідач несе ризик випадкової загибелі речі. Окрім того, позивач  зазначає що відповідач не пояснює, в чому полягає суть притоків –відтоків природного газу і яким чином ці втрати підсумовуються.

У процесі судового розгляду відповідачем заявлялось клопотання  (заява № 07/2015 від 01.09.04) про призначення судової експертизи для з’ясування спірного питання „комерційних втрат”, мотивоване існуванням проблеми облікування обсягів розбалансованого природного газу та джерел їх покриття, відсутністю нормативної  регламентації порядку нормування та покриття комерційних втрат.

Клопотання відповідача судом  задоволено, а  ухвалою від 23.09.04 призначено  судову експертизу для з’ясування техніко-економічної природи застосованих у помісячних актах передачі-приймання природного газу за січень-грудень 2002 року понять „комерційні втрати”, „відтоки”. Згідно винесених  судом ухвал від 23.09.04, 28.03.05, 04.07.05, 20.09.05 проведення експертизи доручалось Всеукраїнському науковому інституту виробничих досліджень „Трансгаз”, м. Київ), Проектному науково-дослідному інституту по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України „Укр.НДІ проект” (м. Київ), Київському науково-дослідному інституту експертиз, м. Київ), Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз  ім. заслуженого професора Покаріуса М.С. (м. Харків).

          Однак, усіма зазначеними експертними установами матеріали справи повернуто господарському суду без проведення експертизи з посиланням на складність виконання вимог суду, оскільки поставлені на вирішення експертизи питання виходять за межі їх компетенції.

          У судовому засіданні 29.01.07 відповідач подав письмове клопотання про продовження строку розгляду справи для надання йому можливості знайти відповідну наукову установу, яка б могла провести судово-бухгалтерську експертизу, у задоволенні якого належить відмовити з огляду на вищевикладене.

          У процесі судового розгляду, після поновлення провадження у справі, кожною стороною подано довідку про розрахунки у формі акту звірки, з яких вбачається проведення часткової проплати в розмірі 937759,90 грн., внаслідок чого залишок неоплаченого газу складає 6094247,08 грн. (з них 59941 грн. враховані позивачем у заяві про уточнення позовних  вимог).

          У судовому засіданні оголошувалась перерва з  29.01.2007 до 12 годин 31.01.2007.

          

          Вивчивши матеріали справи, дослідивши зібрані в ній докази, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін,

                                                  СУД ВСТАНОВИВ:

          Між дочірньою компанією „Газ України” НАК „Нафтогаз України”, як Постачальником, та ВАТ „Закарпатгаз”, як Покупцем, укладено договір                          № 06/01-789 від 28.12.2001 на постачання природного газу для потреб населення. Договір підписано з протоколом розбіжностей, які врегульовано сторонами шляхом підписання протоколу узгодження розбіжностей.

          Згідно предмету укладеного договору сторони домовились про те, що Постачальник зобов’язується передати Покупцю у 2002 році природ газ виключно для потреб населення, а Покупець зобов’язується прийняти і оплатити газ на умовах даного договору.

          Порядок і умови проведення розрахунків визначені п. 5.1 договору                       (в редакції узгодження розбіжностей), згідно з яким оплата за газ здійснюється  Покупцем грошовими коштами шляхом поточної оплати протягом місяця поставки та може здійснюватись іншими видами платежів, чинними на момент проведення розрахунків. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 20 числа наступного за звітним місяця. У п. 4.3 договору передбачено, що ціна на газ та порядок розрахунків, визначені у договорі на день його підписання, змінюються за  рішенням компетентних державних органів України, наказами НАК „Нафтогаз України”, а у разі зміни ціни чи порядку розрахунків за газ нової ціни чи порядок розрахунків є обов’язковими для сторін за даним договором.

          У відповідності до умов укладеного договору в період з січня по грудень 2002 року  Постачальником ДК „Газ України” передано, а Покупцем ВАТ „Закарпатгаз” прийнято природний газ для потреб населення в загальному обсязі 426255,950 тис.куб.м., вартість якого за ціною, вказаною у п. 4.1 (п. 4.1.1 доповненому додатковою угодою № 2), складає 47176084,94 грн. Факт передачі природного газу у вказаному обсязі підтверджується двосторонніми актами передачі-приймання природного газу за кожний місяць спірного періоду. Зокрема, у помісячних актах подачі-приймання природного газу відокремлено вказано обсяг і вартість переданого за договором № 06/01-789 від 28.12.01 для потреб населення  природного газу за наявності та відсутності газових лічильників (обсяг складає 371696 тис.куб.м., вартість –41081829,18 грн.), а також обсяг газу, облікованого як відтоки (притоки), комерційні втрати (загальний обсяг таких згідно актів складає 54559,158 тис.куб.м., вартість –6094247,08 грн.).

          Із поданого позивачем розрахунку боргу, а саме розрахунку доданого до заяви  № 31/10-9391 від 14.09.04 про уточнення позовних вимог, вбачається, що за поставлений протягом спірного періоду газ, надійшло проплат  на загальну суму 40204018,96 грн., внаслідок чого не оплаченим залишився природний газ на суму 6972065,98 грн., вимогу про стягнення якої заявлено у позові з урахуванням уточнень згідно заяви № 31/10-9391 від 14.09.04, причому                59941 грн. сплачено після подачі позовної заяви до суду і її враховано позивачем.

          Крім того, поданими кожною стороною документами у формі акту звіряння розрахунків, підтверджено проведення  часткової проплати в розмірі                 877818,90 грн., яку не враховано позивачем при уточненні позовних вимог, внаслідок чого залишок боргу складає 6094247,08 грн.

    Відповідно до положень ст. 161 чинного на час виникнення спірних правовідносин Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні норми встановлено діючими з 01.01.2004  Цивільним кодексом України (ст. 526), а також Господарським кодексом України, у ст. 193 якого, зокрема, зазначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких вказівок, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на викладене, борг у сумі 6094247,08 грн. належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Предмет спору в частині стягнення 937759,90 грн. відсутній, тому провадження у справі в цій частині позовних вимог належить припинити на підставі  п. 1-1 ст. 80  ГПК України.

Позивач просить стягнути з відповідача також 483324,53 грн. пені за період з 23.11.2003 по 22.05.2004, 1136189,04 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2002 року по травень 2004 року та  286078,03 грн. – 3% річних за період з 11.12.2002 по 22.05.2004.

Однак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних зроблені позивачем, у тому числі, за період, що передував набранню чинності Цивільним кодексом України. У період до 01.01.2004 був чинним Цивільний кодекс УРСР, статтею 214 якого передбачена відповідальність  боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання у вигляді обов’язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Прикінцевими положеннями Закону України „Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР” від 08.10.1999 № 1136-ХГУ, яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Предметом договору № 06/01-789 від 28.12.2001, на якому ґрунтуються позовні вимоги є  постачання природного газу для потреб населення.

З огляду на зазначене до стягнення підлягають інфляційні втрати за період з січня 2004 року по травень 2004 року у сумі 256584,60 грн. та                        3% річних за період з січня 2004 року по 22 травня 2004 року у розмірі               83228,14 грн.

Стосовно заявленої вимоги щодо стягнення пені у позові належить відмовити з наступних підстав.

Статєю 1 Закону України „Про реструктуризацію  заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ                          та електроенергію” від 20 лютого 2003 року № 554-ІУ передбачено,                            що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідиних нечистот) наймачів  жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін  до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Статтєю 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості  не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Відповідач надав суду докази про те, що він зі споживачами послуг, зокрема, населенням уклав відповідні договори про реструктуризацію заборгованості на загальну суму 1946,27 тис. грн.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо безпідставності позовної вимоги про стягнення 6094247,08 грн. комерційних втрат, оскільки             п. 2.1 договору від 28 грудня 2001 року № 06/01-789 прямо передбачено, що постачальник передає покупцеві газ з урахуванням комерційних втрат.

За змістом статті 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між  сторонами досягнуто згоди по всіх  істотних умовах. Істотними, зокрема, є всі ті умови, щодо яких  за заявою однією з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Як вбачається з тексту Протоколу узгодження розбіжностей, який сторони склали при укладенні договору, згода стосовно постачання газу з урахуванням комерційних втрат між сторонами була досягнута і в подальшому сторони цю умову договору не змінювали і в судовому порядку не оскаржували.

Зазначені обставини в силу статті 151 Цивільного кодексу Української РСР надають право кредитору вимагати від боржника виконання його обов’язку.

З текстів примірників актів подачі-приймання природного газу, які складені сторонами відповідно до порядку та умов постачання, приймання газу, встановлено ст. 3  цього договору, вбачається, що в 2002 році відповідач, окрім приймання та реалізації природного газу  для населення, здійснював його прийом та реалізацію як комерційних втрат (акти за лютий-березень) так і відтоків – притоків  (акти за січень, березень-лютий).

Весь обсяг природного газу придбано  у позивача оплатно, то і обсяг цих втрат повинен бути компенсований відповідачем, що відповідало, зокрема приписам пунктів 2.6 –2.10 Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного газу, затвердженого наказом НАК „Нафтогаз України” від 09.08.1999 № 209, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 13.09.1999 за № 617/3910, яке втратило  чинність за наказом НАК „Нафтогаз України” від 09.06.2004 № 326, а отже було чинним на момент виконання контрагентами умов договору.

Не приймається до уваги також посилання відповідача на особливий порядок розрахунків, встановлений на ринку постачання і споживання природного газу, зокрема, спільною постановою від 13.11.1998 № 1785 Кабінету Міністрів України і Національного банку України „Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”, постановою від 12.07.2000 № 759 Національної комісії  регулювання електроенергетики України „Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної  компанії „Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, відповідно до яких запроваджений алгоритм послідовності дій підприємств та банків, що їх обслуговують при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ, а також   постановою від 27.12.2001 № 1729 Кабінету Міністрів України „Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом”, оскільки цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, не припиняє зобов’язання  боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу. Вимоги позивача не стосуються коштів, що надходили на розподільчий рахунок від споживачів природного газу і не є власністю ВАТ по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, якими відповідач не має права розпоряджатися.

    З огляду на викладене,  керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49,  п.1-1  ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85  Господарського процесуального кодексу України,  

СУД   В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз” (м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2. код ЄДРПОУ 05448610) на користь  Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Урицького, 45,                      код ЄДРПОУ 31301827) 6434059,82 грн., з яких 6094247,08 грн. борг; 256584,60 грн. інфляційні втрати; 83228,14 грн. –3% річних, а також                  1567,4 грн. у відшкодування витрат по оплаті державного мита; 108,80 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У стягненні 937759,90 грн. боргу провадження у справі припинити.

4.          В іншій частині позову  відмовити.

5.    Рішення набирає законної сили в порядку  ст. 85 ГПК України.

  Суддя                                                                                          Л.М.Якимчук