РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19690/14-ц

пр. № 2/759/1225/15

05 січня 2015 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Ніколенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування,

встановив:

ОСОБА_1 в листопаді 2014 року заявила позов до ОСОБА_2, за яким просила визнати дійсним договорів дарування квартири АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що сторони досягли згоди щодо дарування квартири, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення відповідного договору.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні на вимогах позову наполягав, надав пояснення,що зводяться до викладеного в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 визнав позов, і пояснив, що його довіритель в силу зайнятості не може знайти час, для нотаріального посвідчення договору.

Судом встановлено таке.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання 10.11.2005р., що посвідчений державним нотаріусом дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. за реєстровим №8-6382.

24.09.2014 року сторони уклали в простій письмовій формі договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарував а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.

Статтею 719 ч.2 ЦК України встановлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до ст. 210 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір відповідно до ст. 220 ЦК України є нікчемним. Проте, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З приводу застосування останньої норми, Пленум ВС України в п. 13 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

За таких обставин та вимог закону, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову, а тому вважає за необхідне в задоволенні його вимог відмовити.

При цьому, суд не приймає позицію відповідача про визнання позову, оскільки вона суперечить закону.

Витрати понесені позивачем при зверненні до суду, у разі відмови в задоволенні позову підлягають зарахуванню в бюджет держави відповідно до ст. 88 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212- 215 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Сенько М.Ф.