СПРАВА №2-36/2007 p.

 

РІШЕННЯ

_{ІМ'ЯМ   УКРАЇНИ}

15 січня 2007 року                    Антрацитівський    міськрайонний    суд    Луганської області

у складі:    головуючого - судді                                   Чигриної   Л. Г.

при секретарях : Бондаренко В.П., Бабічевій  Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацита

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

" Про розподіл загального сумісного майна ",

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл загального сумісного майна - автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалась нате, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала в шлюбі з 4.06.1993 року.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.12.2005 року їх шлюб був розірваний.

У 2004 році, в період подружнього життя, вони з відповідачем в кредит придбали автомобіль ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску, який був зареєстрований на ім»я ОСОБА_2 та за який вони розрахувались сумісними коштами.

В грудні 2005 року вони з відповідачем припинили сімейні відносини, стали проживати окремо один від одного. Автомобіль залишився у відповідача.

ОСОБА_2 постійно користується автомобілем і не визнає за нею права власності на 1/2 частину спірного автомобілю.

Вважає, що має законне право на 1/2 частку автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, оскільки відповідно до ст.ст. 60,70 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині і чоловіку на праві спільної сумісної власності, а частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Просить визнати спірний автомобіль ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, спільним сумісним майном її та відповідача, визнати за кожним з них право на 1/2 частину автомобіля та розділити його, визнавши право власності на автомобіль в цілому за відповідачем ОСОБА_2, а з останнього стягнути на її користь вартість 1/2 частини автомобіля в розмірі 12 000 гр.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує, але зменшила їх об»єм. Просить стягнути з відповідача на свою користь вартість 1/2 частини спірного автомобіля в розмірі не 12 000 гр., а 5 000 гр.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги   повністю не визнав та пояснив, що вимоги ОСОБА_1 не грунтуються на законі, а тому є безпідставними.

Відповідач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 4.06.1993 року.

 

Влітку 2002 року подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично припинили шлюбно- сімейні відносини та ведення спільного господарства, а рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.12.2005 року їх шлюб був розірваний.

Факт припинення сімейних відносин подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 влітку 2002 року підтверджено рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.12.2005 року, з якого вбачається, що кожна із сторін посилалась на те, що фактично їх сім»я розпалась влітку 2002 року.

Не підтримуючи з позивачкою ніяких відносин з літа 2002 року, відповідач ОСОБА_2 6.10.2004 року уклав з Акціонерним поштово- пенсійним банком «АВАЛЬ» кредитний договір, згідно з яким йому були надані кредитні кошти у сумі 2570 доларів США, призначені на придбання спірного автомобіля.

На забезпечення кредитного договору з ним також був укладений договір застави рухомого майна, а саме автомобіля ВАЗ-21043, згідно з яким він гарантував, що є єдиним власником предмету застави. Згода позивачки, як дружини заставодавця, на укладення з ОСОБА_2 договору застави була формальністю, оскільки на той час шлюб сторін не був розірваний, а у паспорті ОСОБА_2 містились відомості про реєстрацію шлюбу з останньою.

Погашення споживчого кредиту з забезпеченням ОСОБА_2 здійснював самостійно із власних доходів та коштів, отриманих ним  від продажі спадкового автомобіля « Таврія». Вважає, що позивачка ОСОБА_1 не має права на 1/2 частину спірного автомобіля, оскільки останній не є спільною сумісною власністю подружжя.

Більш того, позивачка ОСОБА_1 усвідомлюючи, що спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю з відповідачем, не ставила питання про його розподіл, звертаючись до суду з заявою від 30.11.2004 року про розподіл спільного майна, придбаного у шлюбі та не вказувала автомобіль ВАЗ-21043, як предмет спільного сумісного майна.

Просить у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити.

Суд, вислухавши позивачку ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2-ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, оцінивши, відповідно до ст.ст. 212,213 ЦПК України докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 4.06.1993 року сторони дійсно перебували в зареєстрованому шлюбі з 4.06.1993 року. (а. с.4)

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.12.2005 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний.( а.с. 18; а.с. 15-16 архівної справи НОМЕР_2 р.

Вказане рішення сторонами не оскаржувалось, має преюдиціальне значення і доказуванню не підлягає, оскільки є судовим рішенням, яке набрало законної чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного Кодексу України.

Разом з тим, відповідно до ч.б ст.57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю чоловіка ( дружини) майно, набуте ним (нею) за час їхнього окремого проживання у зв»язку з фактичним  припиненням шлюбу (незважаючи на те, що шлюб не було розірвано у встановленому законом порядку).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, вважає що в судовому засіданні позивачкою не було доведено, що спірний автомобіль є майном, спільно набутим нею разом з відповідачем ОСОБА_2

Навпаки, із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що автомобіль ВАЗ-21043 був придбаний саме відповідачем ОСОБА_2 в період фактичного припинення шлюбних відносин з позивачкою.

 

В судовому засіданні встановлено, що сторони ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично припини шлюбно-сімейні відносини та ведення спільного господарства влітку 2002 року і не відновлювали їх, а в грудні 2005 року взагалі розірвали шлюб. (а. с. 18; а.с. 15-16 архівної справи НОМЕР_2 р.)

Вказані обставини найшли своє відображення у рішенні Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.12.2005 року, згідно з яким кожен із подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відомостей про час припинення сімейних відносин посилався на те, що фактичне припинення їх шлюбних відносин відбулось саме влітку 2002 року, без встановлення згідно зі ст. 119 СК України режиму сепарації, і до розгляду справи про розірвання шлюбу 23.12.2005 року їх стосунки не відновлювались. (а.с.18; а.с. 9-14,15-16 архівної справи НОМЕР_2 р.)

Із акту від 4.12.2006 року також вбачається, що позивачка ОСОБА_1 за місцем проживання відповідача ОСОБА_2 та його матері за адресою: м. Антрацит, вул. Урожайна, 4 після 2002 року не проживає.( а.с.40)

В жовтні 2004 року відповідач ОСОБА_2 придбав автомобіль ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску.

По даним обліку Краснолуцького МРЕВ ДАІ при УДАІ УМВС в Луганській області   саме вказаний автомобіль значиться зареєстрованим за відповідачем ОСОБА_2 ( а.с. 14)

Придбання відповідачем ОСОБА_2 спірного автомобіля відбулось не тільки під час його окремого від позивачки проживання у зв»язку з фактичним припиненням шлюбу, а і за кошти, які не були набуті сумісно з позивачкою, а були надані йому Акціонерним поштово-пенсійним банком «АВАЛЬ» у якості споживчого кредиту(а.с.46-47)

Згідно кредитного договору НОМЕР_3 від 6.10.2004 року, укладеного між кредитором- Акціонерним поштово- пенсійним банком «АВАЛЬ» і позичальником - відповідачем ОСОБА_2, останньому на 12 місяців, а саме з 6.10.2004 року по 5.10.2005 року, був наданий кредит у сумі 2570 доларів США для придбання автомобіля. (а. с.46)

Згідно з вказаним договором, надання відповідачу ОСОБА_2 споживчого кредиту було здійснено не тільки на умовах його строковості, повернення та плати за користування, але й на умовах його забезпечення.

Відповідно до п.3.5 кредитного договору НОМЕР_3 від 6.10.2004 року  забезпеченням даного договору мав бути договір застави рухомого майна, а саме автомобіля ВАЗ -21043, загальна вартість якого за угодою сторін була визначена в 27 270 гр.

Крім того, кредит наданий відповідачу ОСОБА_2 кредитором- АППБ «АВАЛЬ» забезпечувався також всім належним йому майном, коштами та активами, що належали останньому на праві власності, незважаючи на терміни, коли і як вони були придбані. (а.с.46)

На забезпечення вищезазначеного кредитного договору з відповідачем 7.10.2004 року був укладений договір застави рухомого майна- транспортного засобу- автомобіля ВАЗ-21043, згідно з яким він гарантував, що є єдиним власником предмету застави та уповноважений розпоряджатися предметом застави. (а.с.48-49)

Не дивлячись на те, що при укладенні договору застави позивачка ОСОБА_1 давала згоду на укладення договору, як дружина заставодавця ОСОБА_2, суд вважає, що вказані обставини не свідчать про те, що сторони в цей період відновлювали шлюбно- сімейні відносини, а розцінює їх як необхідність виконання умов, обов"язкових для нотаріального посвідчення договору застави.

Так, згідно з п.44 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 3 березня 2004 року за N 283/8882, правочини щодо належного подружжю на праві сумісної власності майна, які потребують обов"язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом тільки при наявності письмової згоди другого з подружжя.

Оскільки в паспорті відповідача ОСОБА_2 містились відомості про реєстрацію шлюбу з позивачкою ОСОБА_1, то незважаючи на фактичне припинення шлюбу з останньою, засвідчення нотаріусом справжності її підпису на заяві про згоду на укладення  договору застави було обов"язковим і необхідним в цілому для укладення з відповідачем ОСОБА_2 кредитного договору та отриманні ним кредитних коштів.(а.с.48-49)

 

В судовому засіданні встановлено, що погашення споживчого кредиту з забезпеченням відповідач ОСОБА_2 здійснював самостійно в період з 3.11.2004 року по 12.05.2005 року із власних доходів та коштів, отриманих ним від продажу спадкового автомобіля « Таврія». (а.с.59,19,60,61)

Тільки після погашення відповідачем кредиту, 22.06.2005 року на його ім»я був виданий технічний паспорт ІНФОРМАЦІЯ_2 на автомобіль ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску.( а.с.5,6 )

Згідно висновку автотоварознавської експертизи № 1995/26 від 13.11.2006 року ринкова вартість спірного автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_1, на час проведення експертизи складає 21 661 гр. 24 коп.( а.с.28-34)

Крім того, на підтвердження того, що спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю сторін, свідчать і ті обставини, що позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду 2.12.2004 року та 10.02.2005 року з заявами про розподіл спільного з відповідачем майна, не вказувала автомобіль ВАЗ-21043, як предмет спільного з ним сумісного майна і зазначала, що на момент звернення до суду з ОСОБА_2 шлюбні відносини припинені фактично і вони мешкають окремо. ( а.с.2 архівної справи НОМЕР_4 p.; а.с. З архівної справи НОМЕР_5 р.)

Що стосується показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які були допитані в судовому засіданні, то суд критично відноситься до них, оскільки зазначені свідки знаходяться в дружніх стосунках з позивачкою ОСОБА_1 та зацікавлені у розгляді справи на її користь, а їх показання спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами.

При таких обставинах, суд вважає, що вимоги позивачки є необгрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60, 209,212 -215,218 ЦПК України, ст.ст. 57,60,68 Сімейного Кодексу України, п.44 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 3 березня 2004 року  за № 283/8882, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1   в   задоволенні   позовних вимог     до ОСОБА_2 " Про розподіл загального сумісного майна "- відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному суді Луганської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення через Антрацитівський міськрайонний суд.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Суддя  Антрацитівського міськрайонного суду          ЧигринаЛ.Г.