Справа № 2а-136/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2009 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В., секретаря Черкасової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Новомосковська адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-1214 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А-1214, в якому просить визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень та стягнути заборгованість по речовому забезпеченню, мотивуючи тим, що він проходив військову службу в військовій частина А 0829, однак перебував на речовому забезпеченні у військовій частині А-1214, а з 01.08.2006 року звільнений з військової служби та знятий з усіх видів забезпечення. За період проходження військової служби позивач зазначає, що мав право на одержання речового майна, або за бажанням, отримати грошову компенсацію. За час проходження військової служби позивач не в повному обсязі отримав речове забезпечення, як і не отримував компенсацію, тому при звільненні звернувся до командира військової частини з проханням про виплату компенсації, однак не отримав, тому просить визнати незаконною бездіяльність командування військової частини А-1214, яка виразилася у невиплаті грошової компенсації за речове забезпечення, та стягнути з військової частини А-1214 на його корить компенсацію за не отримане речове забезпечення у розмірі 4172, 84 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просить визнати незаконною бездіяльність відповідача та стягнути з військової частини А-1214 на його користь компенсацію за неотримане речове забезпечення у розмірі 4172, 84 грн., пояснивши, що в період служби речове забезпечення його довірителю було необхідне, але він ним не забезпечувався у повному обсязі, а при звільненні, коли він перестав бути військовослужбовцем, відповідач повинен був у повному обсязі з ним розрахуватися, однак йому не пропонувалося ні майно, ні компенсація, розрахунок якої відповідач добровільно зробив, тому просить стягнути з відповідача саме компенсацію за неотримане речове майно.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав частково, пояснивши, що на даний час позивач не входить до переліку військовослужбовців, на яких поширюється дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки тільки вони мають право на компенсації замість речового майна. Також представник позивача зазначає, що дія ч.2 ст. 9 зазначеного закону Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» зупинена, тому позивач має право на отримання компенсації за неотримане речове майно до 11.03.2000 року, а після 11.03.2000 року позивач, на їх думку, має право отримати речове майно в натуральному вигляді, відповідно до довідки-розрахунку.

Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши докази в підтвердження позову, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1В перебував на речовому забезпеченні в військовій частиена А 1214, що стверджується довідкою (а.с. 21), проходив військову службу в військовій частина А 0829, а з 01.08.2006 року наказом командира військової частини А-0829 звільнений з військової служби та знятий з усіх видів забезпечення (а.с. 6).

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, за їх бажанням, грошову компенсацію.

Відповідно до п.28 Положення «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших формувань у мирний час», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 року за № 1444 військовослужбовцям, які звільняються в запас або у відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна та дати підписання наказу про звільнення.

Довідкою-розрахунком стверджується, що ОСОБА_1 не виплачена компенсація до 11.03.2000 року у розмірі 1027 грн, та після 11.03.2000 року -у розмірі 3145, 84 грн. (а.с. 7) і зазначений розмір компенсації відповідачем не оспорюється.

Аналізуючи викладене суд вважає за необхідне визнати незаконною бездіяльність командування військової частини А-1214, а тому з військової частини А-1214 на користь ОСОБА_1 повинна бути стягнута компенсації за неотримане речове майно у розмірі 4172, 84 грн. (1027+3145, 84=4172, 84 грн).

Суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача про те, що дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була зупинена Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» і в зв'язку з цим позивачу не виплачувалась компенсація, оскільки після звільнення позивач не був військовослужбовцем, і відповідно до Положення «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших формувань у мирний час» мав право тільки на компенсацію.

Також, відповідно до ст. 94 КАС України, з військової частини А-1214 на користь позивача повинен бути стягнений сплачений ним судовий збір у розмірі 51 грн. (а.с. 3).

Керуючись ст.ст. 8, 22 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про збройні Сили України», ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 9, 10.94, 159, 161 КАС України, суд, -

постановив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини А-1214 в невиплаті грошової компенсації за невидане речове майно.

Стягнути з військової частини А-1214 на користь ОСОБА_1 заборгованість за неотриммане речове майно у розмірі 4172 грн., 84 коп.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду наступним чином: заява про апеляційне оскарження подається до Новомосковського міськрайонного суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви на апеляційне оскарження.