Справа № 11-355 / 2006 р. Головуючий у 1 інстанції: КарапишТ.В.
Категорія: ст.122 ч.1 КК України Доповідач: Кузюра М.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2006 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого: судді Кузюри М.М.
суддів: Антипець В.М., Оседача М.М.
з участю: прокурора ОСОБА_1
захисника ОСОБА_1
предст. потерп. ОСОБА_2, ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляцію засудженого ОСОБА_4 на вирок Ічнянського районного суду від 06 березня 2006 року.
Цим вироком ОСОБА_4, громадянин України, АДРЕСА_1, освіта середня, одружений, працюючий пакувальником ВАТ „Ічнянський завод сухого молока та масла", військовозобов'язаний, раніше не судимий, -
засуджений за ст. 122 ч. 1 КК України до 1 року виправних робіт по місцю роботи з відрахуванням 10 % заробітної плати на користь держави.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 4000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 902 грн. 75 коп., а всього 4902 грн. 75 коп..
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь фінансового управління Прилуцької районної держадміністрації Чернігівської області 632 грн. 66 коп. за лікування потерпілого.
Судом засуджений визнаний винним в тому, що 15 жовтня 2005 року близько другої години ночі в ІНФОРМАЦІЯ_1, в господарстві ОСОБА_5, ОСОБА_2 маючи на меті звернутися за допомогою після епілептичного нападу, став стукати в двері даного житлового будинку. Коли двері відкрилися, ОСОБА_2 не втримав рівноваги та похитнувся в середину будинку, і в цей час ОСОБА_4умисно наніс один удар кулаком лівої руки в область правої сторони обличчя ОСОБА_2, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої виличної кістки, що відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Від отриманого удару ОСОБА_2 упав на східцях даного будинку, після чого перебував на лікуванні в Прилуцькій ЦРЛ.
В апеляції засуджений ОСОБА_4просить вирок Ічнянського районного суду від 06 березня 2005 року скасувати в зв'язку з невідповідністю висновків суду викладених у вироку, фактичним обставинам справи, однобічністю та неповнотою дізнання, досудового та судового слідства та постановити виправдувальний вирок. Вважає, що заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому є наслідком застосування необхідної оборони з метою захисту від проникнення в житло та можливої фізичної розправи. Також просить взяти до уваги неповноту та однобічність судового слідства, а саме те, що суд відмовив в проведенні очної ставки з потерпілим, відхилив клопотання щодо проведення психіатричної експертизи потерпілого, не взяв до уваги показання
свідків, які вказували на те, що потерпілий знаходився в стані алкогольного сп'яніння, а також те, що суд залишив поза увагою той факт, що потерпілий звернувся за допомогою до медичної установи лише через кілька днів після отримання ушкоджень.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого та його захисника, які просять задовольнити апеляцію з вказаних у ній підстав, представників потерпілого та міркування прокурора, які просять залишити апеляцію без задоволення, а вирок суду без змін, дослідивши матеріали кримінальної справи в ході часткового судового слідства та обговоривши доводи апеляції, колегія судців вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Засуджений ОСОБА_4в ході часткового судового слідства винним себе не визнав та пояснив, що 15 жовтня 2005 року він зі своєю сім'єю був у батьків у ІНФОРМАЦІЯ_2 і близько 02 год 30 хв. його розбудила дружина і він почув, як хтось сильно стукає у віконну раму, а потім у двері будинку. Разом з мамою він вийшов на веранду будинку і, не вмикаючи світло, через вікно побачив силует чоловіка, який називав їх прізвище ІНФОРМАЦІЯ_3 та виражався брутальною лайкою, вимагаючи відчинити двері. Коли він відчинив двері, всередину веранди з піднятими догори руками, зажатими в кулаки, намагався зайти цей чоловік, але він одразу його вдарив лівою рукою в його праву частину обличчя. Чоловік подався назад і впав, після чого він впізнав у ньому мешканця сусіднього села ОСОБА_2. Він допоміг дійти йому до пожежної дільниці, де чергував його батько, і там залишили його ночувати. Вважає, що наносив умисний удар ОСОБА_2, не з метою заподіяти йому тілесні ушкодження, а захищаючись від його протиправних дій, сприймаючи поведінку потерпілого як напад.
Представник Потерпілого ОСОБА_2 пояснив, що його батько ОСОБА_2 є інвалідом 1-ї групи загального захворювання і в нього іноді трапляються випадки епілепсії. В зв'язку з хворобою спиртного він не вживає. Зі слів батька йому відомо, що він 15 жовтня 2005 року ходив у ІНФОРМАЦІЯ_2 до своїх родичів та знайомих на „храм", де в нього стався припадок епілепсії і він прийшов до пам'яті вночі 15 жовтня 2005 року та зайшов до двору ІНФОРМАЦІЯ_4, яких він знав, щоб попросити черевика, так як він свого десь загубив. Коли він постукав у двері та їх відчинили, він одразу отримав удар в обличчя. Вважає висновки суду щодо засудження ОСОБА_4 та задоволення цивільних позовів вірними та обґрунтованими.
Висновками судово-медичних експертиз (а.с. 42-44, 54-56) підтверджено факт отримання потерпілим ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді синця в області обличчя, забитих ран в області обличчя, закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою речовини головного мозку, закритого перелому правої виличної кістки, які є ушкодженнями середнього ступеню тяжкості, і могли виникнути від одного удару кулаком.
Розбіжності у висновках експертиз, а саме, вказівка на перелом виличної кістки в одному висновку, і на перелом скроневої кістки- в іншому, колегія суддів вважає технічною опискою, оскільки медичною картою потерпілого, дослідженою в суді, встановлено, що в нього мав місце перелом виличної кістки.
За вказаних обставин висновок суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку злочину ґрунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, яким дана належна юридична оцінка.
Доводи засудженого про те, що він діяв з метою самозахисту та в межах необхідної оборони не відповідають фактичним обставинам справи. Факт нанесення удару та тяжкість тілесних ушкоджень від цього удару ніким не оспорюється. Сам засуджений при цьому стверджує, що ОСОБА_2 якого він тоді ще не впізнав, називав його прізвище та брутально лаяв, що свідчить про те, що потерпілий знав цю сім'ю, і такі докази спростовують доводи засудженого про наміри потерпілого протиправно проникнути до житла. Ці ж доводи засудженого спростовує і потерпілий, який на досудовому слідстві стверджував, що не вчиняв ніяких протиправних дій, а лише стукав у двері та звав господаря, а коли двері відчинилися, з'явився молодий чоловік, який одразу його вдарив (а.с. 18).
На досудовому слідстві і в суді засуджений пояснював, що одразу, як відкрилися двері, потерпілий з піднятими вгору руками пішов у напрямку його матері, тому він, сприймаючи такі дії, як агресивні, наніс йому випереджальний удар, щоб захистити себе і матір. Разом з тим, з протоколу відтворення обстановки та обставин події (а.с. 34-35) вбачається, що ОСОБА_4 наніс удар одразу, як тільки відчинив двері, коли потерпілий був у дверному отворі і ще не зайшов до веранди.
Враховуючи, що дії потерпілого ОСОБА_2 не являли собою суспільно небезпечне посягання, дії ОСОБА_4 не можуть бути кваліфіковані, як необхідна оборона. Не є такі дії і уявною обороною, оскільки реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, від якого мав право захищатися ОСОБА_4, не встановлено.
Наведене свідчить про безпідставність апеляції в частині доводів про відсутність складу злочину в діях засудженого і колегія суддів вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_4 за ст. 122 ч. 1 КК України.
Твердження засудженого про те, що потерпілий лише через кілька днів звернувся до лікарні, нічим не обґрунтовані і спростовуються записами медичної карти хворого ОСОБА_2 з відповідними записами від 15 жовтня 2005 року.
Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги, що дії потерпілого, який біля 03 год ночі стукав у двері та порушував спокій мешканців будинку, в певній мірі теж є протиправними і викликали відповідну реакцію засудженого, тому, враховуючи особу засудженого, спосіб та тяжкість вчиненого ним злочину, вважає, що ОСОБА_4може бути виправлений без відбування покарання з випробуванням, з застосуванням ст. 75 КК України.
З вищенаведених підстав колегія суддів також вважає занадто високою суму морального відшкодування на користь потерпілого та визнає за необхідне зменшити її до 2 000 грн.
Процесуальних порушень, на які вказує в апеляції засуджений, судом не встановлено.
Керуючись ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 березня 2006 року щодо ОСОБА_4 змінити.
Вважати ОСОБА_4 засудженим за ст. 122 ч. 1 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції, та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 до 2 000 грн.
В решті цей же вирок суду залишити без змін.