ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

позивача – Ковальчук О.М.;

відповідача –Діденко В.А.;

встановив:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року (суддя Загинайко Т.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Комбінату на користь Компанії 1 083 092,97 грн. боргу та судові витрати; в решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року (судді Неклеса М.П., Павловський П.П., Логвиненко А.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року скасовано, прийнято нове рішення; в задоволенні позову Компанії відмовлено.

Компанія звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 11 вересня 2000 року між  позивачем (кредитором) та відповідачем  (боржником) укладено угоду про новацію № 01/1( згідно з пунктами 1, 2) у зв’язку з  неможливістю здійснення вексельного платежу боржником на користь кредитора в обумовлені          строки за простими векселям: № 65306599321029, № 65306599321030, та № 65306599321028 на суму 1 083 092,97 грн. Сторонами погоджено, що на суму зазначених  простих  векселів  боржник зобов'язується емітувати та передати кредитору, згідно акту приймання-передачі нові прості векселі зі строком погашення „за пред'явленням".

На виконання умов  угоди відповідачем були емітовані та передані на користь позивача прості векселі, а саме: № 65305589466028 на суму 300 000,00 грн., виданий 13.09.2000 р., № 65305589466029 на суму 300 000,00 грн., виданий 13.09.2000 р. та  № 65305589466030 на суму 483 092,97 грн., виданий 13.09.2000 р.  що підтверджується актами приймання - передачі від 13.09.2000 р. № 29/10, № 30/10, № 31/10.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

         Відповідно до статті 34 Уніфікованого закону про прості та переказні векселі переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні; він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

       Позивачем було направлено лист від 11.09.2001 р. № 14/02-954 з вимогою про оплату векселів на суму 1 083 092,97 грн. Відповідач векселі не оплатив.

Згідно Уніфікованого закону про переказні та прості векселі протест - це офіційно засвідчена вимога платежу (акцепту) і його неотримання. Основна мета протесту - зберегти вексельне право за неоплаченим векселем.

14.09.2001р. приватним нотаріусом Шадріною Л.Г. векселі були опротестовані, про що складено відповідні акти.

        Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про прості та переказні векселі    до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, у тому числі і  положення позовної давності (статті 70 і 71).

          Статтею 70 Уніфікованого закону про прості та переказні векселі передбачено, що  позовні вимоги     до     акцептанта,    які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Господарськими судами встановлено, що спірні векселі були пред'явлені позивачем до платежу,  у відповідності ст. 34 Уніфікованого закону про прості та переказні векселі протягом одного року від дати його складання, тобто до 13.09.2001 р. Трьохрічний строк давності, у відповідності зазначених норм має обраховуватись з 14.09.2001 р. і закінчується 14.09.2004 р.

Апеляційний господарський суд помилково прийшов до висновку, що позивачем подано позов поза межами встановленого строку і позивач втратив право на захист свого порушеного права щодо стягнення з відповідача заборгованості за векселями.

Так, місцевий господарський суд цілком обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми матеріального права щодо переривання перебігу строку позовної давності, виходячи з наступного.

1 липня 2003 року господарським судом Дніпропетровської області порушено справу № Б15/107/03 про банкрутство Комбінату.

11 серпня 2003 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою з майновими вимогами до відповідача і грошові вимоги Компанії були включені в реєстр вимог кредиторів.

          27 грудня 2004 року господарським судом Дніпропетровської області у справі №Б15/107/03 винесено ухвалу про припинення провадження у справі.

          Згідно ст. 79 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності переривається пред’явленням позову у встановленому порядку; після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

          Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України встановлено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

          Згідно з частиною 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

          Відповідно до ст. 71 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі перерва перебігу строків позовної давності має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися.

          Виходячи з викладеного, місцевим господарським судом правильно встановлено, що строк позовної давності  для звернення  Компанії з позовом переривався 11 серпня 2003 року, в день, коли позивач звернувся у справі про банкрутство з майновими вимогами до боржника і оскільки позовна заява в даній справі подана Компанією 28 лютого 2006 року, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.   

Місцевим господарським судом дано повну оцінку обставинам справи та підставно застосовано норми матеріального та процесуального права.

В порушення вимог ст.ст. 43, 105 Господарського процесуального кодексу України Дніпропетровський апеляційний господарський суд не спростував доводів суду першої інстанції, неправильно застосував закони та інші нормативно-правові акти, зокрема невірно витлумачив ст.71 Уніфікованого закону про прості та переказні векселі.

Відтак, скасування рішення місцевого господарського суду є не обґрунтованим та безпідставним.

За таких обставин, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у цій справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року - залишенню в силі, як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"  задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі № 16/77 скасувати.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року у справі № 16/77 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                             Т. Козир

                       Судді:                                                                      О. Кот

                                                                                                    С. Владимиренко