УХВАЛА

Іменем України

22 Червня 2006 року                                                                                           м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                               судді ГОШОВСЬКОГО Г.М.

суддів                                        КОНДОРА Р.Ю., ЖИВОТОВА Г.О.

за участю прокурора ФРИЦЮК В.В., захисника адвоката ОСОБА_1, представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією потер­пілого ОСОБА_2 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської об­ласті від 20 березня 2006 р., ЯКИМ

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, українця, гр-на України, неодруженого, не пра­цює, не судимого,

засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до 5-ти років позбавлення волі з позбавленням права керувати автомашинами на 2 роки із звільненням на підставі ст. 75 КК України від призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки, якщо він протягом іспитового строку не скоїть нового злочину та з покладенням на нього на підставі ст. 76 КК України обов'язку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалено: утримати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 22000,00 грн. матеріаль­ної шкоди і 50000,00 грн. моральної шкоди; запобіжний захід залишити підписку про невиїзд; речові докази - уламки деталей автомашини „Форд-Скорпіо" знищити, автомашину „Форд-Скорпіо", НОМЕР_1, свідоцтво про реєстраціюНОМЕР_2, реєстраційний талон НОМЕР_3, посвідчення водія НОМЕР_4, талон до посвід­чення водія НОМЕР_4 повернути ОСОБА_4

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 22.11.2005 р., близько 01⁰⁰ к.ч., керуючи автомашиною „Форд-Скорпіо", НОМЕР_1, у напрямку з Ужгорода до Чопа в АДРЕСА_1порушив правила дорожнього руху, рухався з перевищенням максимально дозволеної на цій ділянці шляху швидкості, не впорався з керуванням машиною, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, який перебігав дорогу зліва направо по на­прямку руху машини, через що ОСОБА_2 помер на місці події. ОСОБА_4 скоїв на­їзд внаслідок порушення пунктів 1.3., 1.5., 12.1., 12.3., 12.4. ПДР, якими передбачено рух транспортного засобу у межах допущеної швидкості, вимога таких умов руху, щоб уникнути ДТП при виникненні небезпеки, можливості вжити заходи до гальмування, уникнути наїзду на пішохода. Також водій зобов'язаний бути взаємно ввічливим - не створювати небезпеку для руху, не загрожувати життю громадян. Смерть потерпілого настала внаслідок несумісних з життям тілесних ушкоджень, заподіяних наїздом ав­томашини.

Справа № 11-343/2006 р.

Категорія 11-А

Головуючий у 1-й інстанції КОРОЛЬ Ю.А.

Доповідач КОНДОР Р.Ю.

В апеляції потерпілого ОСОБА_2 порушується питання про скасування ви­року та направлення справи на новий судовий розгляд через неправильне застосу­вання норм матеріального та процесуального закону, м'якість призначеного покаран­ня. Як вказує апелянт, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 залишив потерпілого ОСОБА_2 на місці події в небезпеці, хоча сам поставив його в такий стан, тому дії підсудного слід було кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. З КК України і підстав для застосування до нього ст. 75 КК України не було. Судом також безпідставно зменшено розмір відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, промову представника потерпілого, який підтри­мав апеляцію, про її обґрунтованість та незаконність вироку, що його слід скасувати, промову прокурора, який вважає вирок законним, просить залишити його без зміни, а апеляцію - без задоволення та вказує, зокрема, що потерпілим не заявлялося кло­потання про додаткову кваліфікацію дій засудженого за іншою статтею кримінально­го закону, промову захисника, який вважає вирок законним і обґрунтованим, просить залишити його без зміни, апеляцію відхилити та вказує, зокрема, і на вину потерпіло­го в ДТП, пояснення засудженого, який вважає апеляцію безпідставною, вирок - за­конним і також вказує на вину потерпілого в ДТП та на те, що в момент зіткнення ав­томобіля з ним останній був повернутий до машини правим боком та знаходився на проїзній частині дороги приблизно за 1,5 м від узбіччя, обговоривши доводи апеляції та перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, органом досудового слідства було встанов­лено, що, здійснивши наїзд на пішохода, ОСОБА_4 залишив його в безпорадному стані на місці ДТП. Ця обставина визнана засудженим, узгоджується з його показан­нями, показаннями свідків, іншими матеріалами справи і ніким не заперечується. Постановою від 27.01.2006 р. на підставі ст. 6 п. 2 КПК України відмовлено в пору­шенні кримінальної справи щодо ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ст. 135 ч. З КК України (а.с. 145). Водночас органом досудового слідства процесуальне рі­шення за ст. 135 ч. 1 КК України щодо дій засудженого не прийняте, факт умисного • ухилення від надання допомоги особі, що з його вини перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога, правової оцінки і кваліфікації не одержав.

Справа містить суперечливі дані щодо істотних обставин, які мають значення для її правильного вирішення, встановлення об'єктивної сторони злочину, дій осіб, їх кваліфікації та призначення покарання.

Так, ОСОБА_4 у перших поясненнях зазначав, що рухався із швидкістю при­близно 8о км/год. із увімкненим ближнім світлом фар, потерпілий раптово з'явився приблизно за 3 м попереду автомашини, внаслідок чого загальмувати він вже не міг (а.с. 14-16). Будучи допитаним в подальшому (а.с. 49-51, 140-141, 175-177),  ОСОБА_4 вину визнавав частково, а в судовому засіданні - повністю, і пояснював, що керований ним автомобіль рухався із швидкістю 70-80 км/год., він не міг уникнути зіткнення, у якому винен також потерпілий. Вказував і на те, що потерпілий то йшов через дорогу, то вискочив на неї, то перебігав, в момент зіткнення він знаходився на смузі руху ав­томобіля на відстані приблизно 1,5м. від правого узбіччя, а з увімкненим ближнім сві-тлом фар дорогу було видно приблизно на 8о м.

Свідок ОСОБА_5 показував, що автомашина засудженого рухалася із швид­кістю 160-180 км/год., потім - Ю0-120 км/год., потерпілий перебігав дорогу зліва на­право і від удару машиною пролетів близько 20-25 м (а.с. 17-18, 109-110). Це частково узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_6, яка стверджувала, що автомобіль їхав швидко, за 20-25 м до перехрестя відбулося зіткнення автомобіля потерпілим, який, однак, переходив дорогу (а.с. 19-20, 89-90). Відтворення обстановки і обставин події з цими свідками не проводилося, в судовому засіданні вони не допитувалися, а суперечності їх оголошених показань показанням ОСОБА_4 та іншим матеріалам справи не з'ясовані та не усунуті.

Висновком судово-медичної експертизи № 560 від 20.12.2О05 р. трупа ОСОБА_2 (а.с. 97-102) встановлено, що в результаті ДТП потерпілий одержав таку кіль­кість тяжких тілесних ушкоджень, що в сукупності призвели до його смерті, в т.ч. множинні переломи кісток, у момент наїзду автомобіля він був повернутий до нього задньою частиною тіла, а також міг бути в русі або стояти. На цю обставину, що супе­речить версії засудженого, з якою погодилися і досудове слідство, і суд, про те, що удар автомобіля прийшовся в правий бік потерпілого, який в цей момент перебігав дорогу, увагу звернуто не було. Судмедексперт з цього приводу, як і з питання щодо відповідності зазначеної засудженим швидкості руху автомобіля характеру завданих потерпілому тілесних ушкоджень, не допитувався. Мотивації того, чому висновок екс­перта в цій частині не взято до уваги, немає.

Не знайшли відображення встановлені судово-медичною експертизою факти і в протоколі відтворення обстановки і обставин події (а.с. 114-120). Зазначені в ньому місце і параметри зіткнення відносно елементів дороги відрізняються від тих, що за­значені у протоколі огляду місця ДТП (а.с. 5-9). При цьому, ОСОБА_4 вже поясню­вав, що потерпілий різко вибіг на дорогу зліва направо і „був повернутий головою до правої обочини", з чого неможливо встановити, в якому ж положенні по відношенню до автомобіля в момент зіткнення було тіло потерпілого. При увімкненому ближньо­му світлі фар видимість дороги до статиста з білим аркушем паперу була встановлена У 57,5 м, видимість до перешкоди (одягнутої в темний одяг людини) не визначалася. Місце зіткнення автомобіля з потерпілим цим протоколом визначене на відстані 0,98 м від правого узбіччя по ходу руху автомобіля. Проте, в протоколі огляду місця ДТП зафіксовані сліди наїзду, а також труп потерпілого саме на узбіччі дороги. Місце зітк­нення не зазначене ні в процесуальних документах про обвинувачення ОСОБА_4, ні у вироку суду.

Призначаючи судову автотехнічну експертизу (а.с. 122-123), слідчий у постано­ві від 20.01.200б р. зазначив не всі вихідні дані. Зокрема, швидкість руху автомобіля була зазначена лише вказана засудженим, видимість дороги - тільки загальна, вини­кнення небезпеки для водія зазначене в момент, коли пішохід вибіг на ліву зустрічну смугу руху та пробіг до місця зіткнення. Істотні дані про місце зіткнення, яке вбача­ється з протоколу огляду місця ДТП, про більшу швидкість руху автомобіля, про інше положення потерпілого в момент наїзду автомобіля тощо, які є в справі, у постанові не зазначені, питання перед експертом з урахуванням варіантів вихідних даних не ставилися. Водночас ці інші дані й не спростовані, суперечності у них та в показаннях не усунуті. За таких умов, наявний у справі висновок судової автотехнічної експертизи дише частково відображає фактичні обставини справи за однією з версій, а експерт з цих питань не допитувався.

Комплексна судова автотехнічна та транспортно-трасологічна експертиза з до­слідження механізму зіткнення автомобіля з пішоходом з урахуванням даних судово-медичної експертизи та інших матеріалів справи, а при потребі також із залученням судово-медичного експерта до проведення комплексної експертизи, не призначалася. Проте, за наявних суперечностей саме вона могла дати відповіді на питання про взає­мне розташування автомобіля та потерпілого в момент зіткнення, про технічну спро­можність показань водія, свідків щодо місця зіткнення, положення потерпілого, його руху, напрямку і відстані відкидання тіла автомобілем, про відстань, на якій за цих умов побачив водій потерпілого, про швидкість руху автомобіля в момент зіткнення, можливість маневрування, на яке посилається водій, тощо.

Вищенаведені обставини належно встановлені і перевірені не були, тому не бу­ли встановлені і реальні дії потерпілого, що мають значення для справи, можливі йо­го рух у попутному до руху автомобіля напрямку та порушення ним правил дорож­нього руху (зокрема, п.п. 4.1, 4.4.), оскільки з урахуванням у сукупності даних про йо­го положення в момент наїзду, характер тілесних ушкоджень та характерне зіткнення саме правої передньої частини автомобіля з потерпілим, це на даний час не виключа­ється. З цих же причин не встановлені належно і реальні дії засудженого, зокрема -

можливість завчасно побачити потерпілого та вжити відповідні до обстановки заходи    запобігання наїзду на нього.

Суд не звернув увагу на істотне порушення також й інших вимог ст.ст. 223, 228-232 КПК України, оскільки обвинувальний висновок затверджений прокурором при тому, що в ньому відсутнє зазначення статті кримінального закону, яка передбачає злочин, вину у вчиненні якого ОСОБА_4 вважав доведеною орган досудового слід­ства. Цей недолік перешкоджав призначенню справи до судового розгляду.

Відповідно до ст.ст. 323-324, 334 КПК України, суд, забезпечивши всебічний, повний і об'єктивний розгляд кримінальної справи, постановляє законний і обґрун­тований вирок і повинен, зокрема, мотивувати прийняття доказів чи їх відхилення. Згідно із ст. 367 ч. 1 п.п. 1-3, ст. 368 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 КПК України, підставами для скасування вироку із поверненням справи на додаткове розслідування є істотні порушення органом досудового слідства кримінально-процесуального зако­ну, які унеможливлюють постановлення у справі законного вироку, однобічність і не­повнота досудового слідства, а також, якщо є підстави для застосування кримінально­го закону про злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція потерпілого.

Отже, досудове слідство у справі на даний час не є правильним, всебічним, об'єктивним і повним. Органом досудового слідства не з'ясовані істотні обставини, що відповідно до ст. 64 КПК України мають значення для предмету доказування у ній. Можливості одержання доказів у справі не вичерпані, справа вимагає їх перевірки з урахуванням додатково встановленого.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про необхід­ність часткового задоволення апеляції. За наявності зазначених істотних порушень кримінально-процесуального закону, що стосуються усіх сторін у справі, оскаржува­ний вирок суду не може залишатися чинним. Наведені обставини у сукупності пови­нні бути перевірені під час додаткового розслідування. Зважаючи на обсяг та істот­ність слідчих дій, що їх слід провести, специфіку судового розгляду, недоліки досудо­вого слідства і справи не можуть бути усунуті в судовому засіданні, у ній не може бути постановлений законний вирок (постанова), а справа підлягає поверненню на додат­кове розслідування з мотивів неповноти, неправильності і однобічності досудового слідства.

Після проведення додаткового розслідування слід, залежно від встановленого, прийняти відповідне рішення щодо кваліфікації дій осіб. У зв'язку з цим на даний час не може даватися оцінка вироку в частині призначення покарання та розв'язання ци­вільного позову, оскільки ці питання підлягають вирішенню з урахуванням результа­тів додаткового розслідування.

Керуючись ст. 365, ст. 366, ст. 367 ч. 1 п.п. 1-3, ст. 368 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 КПК України, -

ухвалив:

Апеляцію потерпілого ОСОБА_2 задовольнити  частково.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 берез­ня 2006 р. щодо ОСОБА_4 скасувати, а кримінальну справу направити Ужго­родському міжрайонному прокурору Закарпатської області для організації додатково­го розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити попереднім - підписку про невиїзд з місця постійного проживання.

В решті залишити апеляцію без задоволення.