КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.02.2009                                                                                           № 39/50

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Скрипка І.М.

 суддів:            Євсікова О.О.

          Шипка  В.В.

 при секретарі:           Семеняк Т.В.

 За участю представників:

 від позивача - не з’явились

 від відповідача - Павленко О.С. дов. б/н від 19.02.2009 року                     Галабала М.В. дов. б/н від 19.02.2009 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікобуд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.01.2009

 у справі № 39/50 (Гумега О.В.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроізол-Геосинтетикс"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікобуд"

              

             

 про                                                   стягнення 4629075,04 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю „Євроізол-Геосинтетикс” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнікобуд” про стягнення заборгованості у розмірі 3 763 475,64 грн., штрафних санкцій у розмірі 865 599,40 грн., а всього 4 629 075, 04 грн.

19.01.2009 року в судовому засіданні представником позивача, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подано заяву про уточнення позовних вимог у зв”язку з тим, що відповідачем було частково погашено суму заборгованості в розмірі 1100000, 00 грн., позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 2663475,64 грн., штрафні санкції в розмірі 865599, 40 грн., а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 25500 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.01.2009 року у справі №39/50 припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1100000,00 грн. в зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині. Позов задоволено частково. Стягнуто з  Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнікобуд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроізол - Геосинтетикс” 2663475,64 грн. основного боргу, 865599,40 грн. штрафних санкцій за прострочення оплати товару, 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 19.01.2009 року у справі №39/50 скасувати частково, а саме: відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 865599,40 грн. штрафних санкцій за прострочення оплати товару, 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, іншу частину рішення залишити без змін, судові витрати, пов”язані із розглядом апеляційної скарги покласти на позивача.

          Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі №39/50 (в частині стягнення штрафних санкцій) було допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 26.02.2009 року.

23.02.2009 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано пояснення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 19.01.20099 року, які представник просить взяти до уваги.  

Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2009 року було змінено склад колегії суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 19.01.2009 року у справі №39/50 скасувати частково: відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 865599,40 грн. штрафних санкцій за прострочення оплати товару, 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, іншу частину рішення залишити без змін, судові витрати, пов”язані із розглядом апеляційної скарги покласти на позивача.

Представник позивача в судове засідання 26.02.2009 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та без участі представника позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

05.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроізол - Геосинтетикс" (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікобуд" (надалі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу №1157-0808 (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець (позивач) зобов'язався протягом дії даного договору передати Покупцеві товар - будівельні матеріали окремими партіями, а Покупець (відповідач) - прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, кількість, асортимент і ціни товару, який Продавець зобов'язаний передати за цим Договором, а також терміни передання окремих партій товару встановлені у Специфікації, що укладається сторонами при підписанні цього Договору і є його невід'ємною частиною.

Умовами договору було встановлено, що розрахунки за відвантажений товар здійснюються у національній валюті України - гривні шляхом перерахування покупцем грошової суми у розмірі 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок Продавця протягом 30 календарних днів з моменту передання товару Покупцеві (п. 4.1 Договору).

Термін дії договору, відповідно до п. 9.1 Договору, було визначено  з моменту його укладення сторонами до 31.12.2010 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що Позивач на виконання умов договору купівлі-продажу №1157-0808 від 05.08.2008 року поставив Відповідачу товар за накладними: № 271 від 12.08.2008 року на суму 1604645, 64 грн. на підставі довіреності серії ЯОЮ № 905486 від 11.08.2008 року, №294 від 29.08.2008 року на суму 1989510,00 грн. та  №295 від 01.09.2008 року на суму 1015920,00 грн. на підставі довіреності серії ЯПЛ № 942033 від 29.08.2008 року, всього на загальну суму 4610075, 64 грн.

Відповідачем було повернуто товар на суму 846600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № ВП-0000004 від 23.09.2008 року.

Позивач направив Відповідачу претензію за вих. №63 від 30.09.2008 року з вимогою сплатити суму заборгованості в розмірі 3763475, 64 грн., яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення за №1155970 була отримана Відповідачем 03.10.2008 року.

Листом-відповіддю за вих. №314 від 10.10.2008 року Відповідач повідомив Позивача про те, що визнає суму заборгованості в розмірі 3763475, 64 грн., проте, у зв'язку із відсутністю грошових коштів для оплати товару підтвердив готовність погасити заборгованість в першочерговому порядку в разі надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Наведене свідчить про виникнення між сторонами цивільних прав і обов'язків відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, що виникли в результаті поставки товару та ґрунтуються на договорі купівлі-продажу № 1157-0808 від 05.08.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи,  Відповідач отримав товар, але зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав на дату звернення Позивача з позовом, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем в розмірі 3763475, 64 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції зобов’язання по оплаті поставленого Позивачем товару було частково виконано Відповідачем на суму 1100000,00 грн., про що представник позивача повідомив суд, подавши заяву про уточнення позовних вимог.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що Відповідач у відведені Договором терміни  та на дату прийняття рішення судом не оплатив вартість прийнятого товару і заборгованість Відповідача перед Позивачем за договором становить 2663475,64 грн.

За таких обставин, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми основного боргу в розмірі 2663475, 64 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Одночасно Господарським судом м.Києва було правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1100000, 00 грн., оскільки відсутній предмет спору в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.5 Договору купівлі-продажу №1157-0808 від 05.08.2008 року передбачено, що у разі порушення покупцем строку платежу, визначеного п. п. 4.1, 4.2 цього договору, Покупець зобов'язаний, на вимогу Продавця, сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Господарський суд міста Києва правильно встановив, що Відповідач порушив перед Позивачем зобов’язання щодо оплати вартості отриманих на виконання договору купівлі-продажу № 1157-0808 товарів у визначений строк.

Разом з тим, висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги Позивача про стягнення суми штрафних санкцій за прострочення оплати товару в розмірі 865 599,40 грн. є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі  відповідальність за прострочення виконання зобов’язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України.

Однак, згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

А згідно зі ст. 2 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.49 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 року “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені,  а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже, положення договору, які встановлюють розмір неустойки більший, аніж передбачено Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” є дійсними, проте при стягненні неустойки розмір стягуваної неустойки не може перевищувати подвійного розміру облікової ставки, встановленого НБУ.

Отже, судом першої інстанції не було перевірено правильність нарахування штрафних санкцій Позивачем, не взято до уваги вимоги закону щодо неприпустимості стягнення пені в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, а лише прийнято позицію позивача та стягнуто штрафні санкції в сумі 865599, 40 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1  ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов”язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. (ч.2 ст.233 ГК України).

Відповідно до п. 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватися до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була погашена частина заборгованості у добровільному порядку, а саме 1100000,00 грн.

Отже, дані факти свідчать беззаперечно про те, що відповідач жодним чином не ухилявся від виконання своїх обов'язків.

Судом першої інстанції при винесені рішення не були враховані фактичні обставини справи, які явно вказували на можливість застосування ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, адже стягнуті штрафні санкції становлять майже Ѕ частину розміру основної заборгованості по договору, відповідач визнавав свою заборгованість та намагався швидше виконати свої зобов”язаня за Договором, що підтверджується фактом часткової оплати протягом розгляду справи.

Згідно ч.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до роз”яснень Президії Вищого господарського суду України   №04-5/277 від 29 грудня 2008 року, пункт 3 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” доповнено підпунктом 3.9.2 такого змісту: “Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо”.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд не взяв до уваги низки обставин, що свідчать про добросовісність поведінки відповідача як боржника за зобов’язанням здійснити оплату придбаного товару.

Зокрема, Господарський суд міста Києва не надав належної оцінки таким обставинам: листом-відповіддю за вихідним № 314 від 10.10.2008 року на претензію Позивача Відповідач повідомив, що визнає суму заборгованості у розмірі 3 763 475,64 грн.; відзивом на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнікобуд» визнало, що не оплатило Позивачу вартість товарів на суму 3 763 475, 64 грн.; в грудні 2008 року Відповідач частково погасив заборгованість на 1100000 грн.; зобов’язання Відповідача погасити заборгованість перед Позивачем було виконано на третину, що підтверджує значний ступінь його виконання; причиною часткового невиконання зобов’язання Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнікобуд» стала заборгованість перед Відповідачем зі сторони Служби автомобільних доріг у Сумській області як замовника за договором підряду, на що посилається Відповідач у відзиві на позовну заяву; прострочення виконання було незначним з огляду на те, що остання поставка мала місце 01 вересня 2008 року, а вже 17 листопада 2008 року Позивач звернувся з позовом до суду.

Під час розгляду справи Позивачем не було подано до суду жодних доказів, які б могли підтвердити, що внаслідок прострочення оплати заборгованості зі сторони Відповідача для нього настали будь-які негативні наслідки.

Отже, суд першої інстанції мав всі передбачені законом підстави для зменшення розміру пені, який підлягав стягненню з відповідача, однак не застосував їх при розгляді справи.

Апеляційний суд погоджується з твердженнями відповідача, викладеними в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування господарським судом м.Києва норм матеріального права, оскільки судом не було перевірено правильність нарахування штрафних санкцій Позивачем, не взято до уваги вимоги закону щодо неприпустимості стягнення пені в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, а відтак і можливість зменшення розміру пені після такого обмеження, а лише прийнято позицію позивача та стягнуто штрафні санкції у визначеній ним сумі.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафних санкцій за прострочення оплати товару в розмірі 865599,40 грн. є не обґрунтованими.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду в частині стягнення штрафних санкцій, спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи, і при вирішенні спору судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права.

Посилання відповідача на скасування рішення Господарського суду м.Києва від 19.01.2009 року у справі №39/50 у зв”язку з тим, що представник відповідача не був повідомлений про час та місце розгляду справи, а відтак не був присутнім в судовому засіданні 19.01.2009 року не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)   неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті рішення від 19.01.2009 року у справі № 39/50 було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права в частині стягнення штрафних санкцій, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнікобуд” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 року у справі №39/50 – скасуванню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з частковим задоволенням позову з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 20827,64 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 20731,71 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 95,93 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог), а у зв“язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з Позивача на користь Відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги  в розмірі 12690 грн.(пропорційно розміру задоволених вимог).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікобуд» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 року у справі № 39/50 скасувати частково.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 у справі № 39/50 викласти в такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікобуд» (01010, м.Київ, вул.Січневого повстання, 3-Б, кв. 197, код ЄДРПОУ № 34575984; рахунок №2600201302300 в ТОВ «Укрпромбанк», МФО 321228), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроізол-Геосинтетикс» (01103, м.Київ, вул. Остапа Вишні, 7; код ЄДРПОУ 24373042; рахунок №260000001314861 в ЗАТ «ОТП Банк» м.Києва, МФО 300528) 2 663 475,64 грн. основного боргу, 20 731 грн. держмита та 95,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовити.»

4. В іншій частині рішення залишити без змін.

5. Судові витрати, пов’язані з поданням апеляційної скарги покласти на Позивача.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроізол-Геосинтетикс» (01103, м. Київ, вул. Остапа Вишні, 7; код ЄДРПОУ 24373042; рахунок №260000001314861 в ЗАТ «ОТП Банк» м. Києва, МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікобуд» (01010, м. Київ, вул. Січневого повстання, 3-Б, кв. 197, код ЄДРПОУ № 34575984; рахунок № 2600201302300 в ТОВ «Укрпромбанк», МФО 321228) за подачу апеляційної скарги суму державного мита в розмірі 12690 грн.

6.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №39/50 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      Скрипка І.М.

 Судді                                                                                          Євсіков О.О.

                                                                                          Шипко  В.В.

 02.03.09 (відправлено)