ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 р. | № 2/261 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Плюшка І.А.,
суддів: Самусенко С.С., Кузьменка М.В.,
розглянувши касаційні скарги Київської міської ради та
Комунального підприємства “Київпастранс”
на рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2006 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду України від 13.10.2006 року
у справі №2/261
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Мед”
до 1) Київської міської ради
2) Комунального підприємства “Київпастранс”
про визнання права власності
За участю представників сторін:
від позивача –Левківський С.В.;
від відповідача –1. Онисимчук О.О., Глобенко Л.В.;
2. Дюжев І.О.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2006 року у справі №2/261 (суддя Домнічева І.О.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Мед” до Комунального підприємства “Київпастранс” та Київської міської ради щодо визнання права власності на 533/1000 частини нежилих приміщень загальною площею 59,7 кв.м., що розташовані за адресою м.Київ, вул. Сагайдачного, буд. №3, які складаються з приміщень позначених на плані за поверхами цифрою 1 (площею 18,5 кв.м.), цифрою 2 (площею 9,5а кв.м.), цифрою 3 (площею 10,4 кв.м.), цифрою 4 (площею 2,7 кв.м.), цифрою 5 (площею 18,6 кв.м), у зв’язку з проведеними поліпшеннями орендованого майна –задоволено у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2006 року у справі №2/261 зазначене рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями Київська міська рада та Комунальне підприємство “Київпастранс” (далі - Скаржники) звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати зазначені судові рішення з мотивів неправильності застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти у справі нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши доводи викладені в касаційних скаргах, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія судів Вищого господарського суду України приходить до висновку про часткове задоволення касаційних скарг з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Перевірка фактичних обставин справи є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді справи в касаційному порядку, суд касаційної інстанції виходить лише з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин та перевіряє правильність застосування останніми норм процесуального і матеріального права.
Так, при вирішенні справи №2/261 по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 2 вересня 1999 року між ТОВ “Альфа-Мед” та ДКП “Київелектротранс” (правонаступником якого є КП “Київпрастранс”) було укладено договір №15/13-97, згідно умов якого Позивач отримав в оренду нежилі приміщення за адресою м. Київ, вул. Сагайдачного, 3 для організації виставкового залу. В червні 2002 року ТОВ “Альфа-Мед” здійснило ремонт та переобладнання орендованих приміщень, внаслідок чого змінилися їх якісні характеристики та цільове призначення. Вказані обставини підтверджуються кошторисами від 12.06.2002 року, актом приймання виконаних підрядних робіт від 30.06.2002 року та листом №1/02 від 24.01.2002 року, на яких було вчинено погоджувальну резолюцію начальником фунікулеру КП “Київпастранс” Коханом С.І., що свідчить про згоду орендодавця на здійснення поліпшення орендованого майна.
При вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року), норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, що виникли до 01.01.2004 року, однак їх наслідки продовжують існувати після набрання чинності цим кодексом. У зв’язку чим, визнаючи спірні правовідносини триваючими, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до ч. 4 ст. 778 ЦК України, позивач набув права власності на створену нову річ, оскільки остання була створена в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення на предмет правильності застосування останніми норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з мотивами застосування відповідними судовими інстанціями норм матеріального права, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року) положення останнього, в частині цивільних відносин що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються лише до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Отже, положення ЦК України (в редакції 2003 року) не застосовуються до правовідносин щодо надання погодження на проведення поліпшення орендованого майна в результаті якого було створено нову річ, що мало місце в 2002 році. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанції, в частині надання згоди на поліпшення та набуття прав на новостворене майно повинні були виходити з положень ЦК УРСР (в редакції 1963 року) що діяв на момент вчинення відповідного правочину начальником фунікулеру КП “Київпастранс” Коханом С.І. та закінчення ремонту і підписання актів приймання виконаних робіт.
В частині правомірності отримання згоди на проведення поліпшень спірного майна і як наслідок набуття в подальшому права власності на поліпшене і новостворене майно, колегія суддів касаційної інстанції також виходить з наступного. Матеріалами справи підтверджено, що спірне нежиле приміщення розташоване в будівлі нижньої станції фунікулеру, яка разом з верхньою станцією, естакадою з коліями та іншими спорудами, становлять цілісний майновий комплекс.
Згідно зі ст. 34 Закону України “Про транспорт” фунікулери входять до складу міського електротранспорту. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Зокрема, згідно п. г) ч. 2 статті 5 зазначеного закону до відповідних об’єктів, що мають загальнодержавне значення відносяться і об’єкти міського електротранспорту.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що при вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанції не в повній мірі встановили всі фактичні обставини справи, зокрема, судами не встановлено правомірність вчинення начальником фунікулеру КП “Київпастранс” Коханом С.І. дій за довіреністю в межах закону, а також не встановлено чи передбачено наданою довіреністю начальнику фунікулеру КП “Київпастранс” Кохану С.І. повноважень щодо вчинення дій, які в подальшому можуть призвести до відчуження об’єктів загальнодержавного значення заборона на відчуження яких встановлена законом. Судами першої та апеляційної інстанції також не в повній мірі встановлено обставин, які б вказували на надання подальшої згоди КП “Київпастранс” як довірителя щодо вчиненого від його імені правочину.
Відповідно до ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
При вирішенні справи по суті, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі заперечували наявність у Кохана С.І. повноважень надавати згоду на поліпшення та переобладнання орендованого майна.
Судами першої та апеляційної інстанцій при визнанні права власності на спірне майно, також не в повній мірі було застосовано положення що стосуються визнання дійсності угоди, в частині вчинення начальником фунікулеру КП “Київпастранс” Коханом С.І. правочину з приводу узгодження подальшого поліпшення орендованого позивачем майна, оскільки наслідок, визнання права власності на відповідні поліпшення. Зокрема, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Відповідно до вище викладених положень законодавства набуття права власності (приватизація) на спірне майно, яке входить до цілісного майнового комплексу –станції фунікулеру заборонено, у зв’язку з чим вчинення начальником фунікулеру КП “Київпастранс” Коханом С.І. погодження на проведення поліпшень орендованого майна суперечить вимогам закону, а отже є недійсним.
Зважаючи на вище викладене, та виходячи з положень ст. 11110 ГПК України, згідно якої підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку щодо неповноти встановлення судами першої та апеляційної інстанцій усіх фактичних обставин справи та пов’язане з цим неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних фактичних обставин та прийняття рішення по справі. Відповідно до ст. 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Інші доводи скаржників що викладені в касаційних скаргах до уваги колегією суддів касаційної інстанції не приймаються оскільки, відповідно до ст. 1117 ГПК України, дослідження останніх призведе до порушення встановлених процесуальним законом меж касаційного перегляду судових рішень.
З огляду на вище викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Комунального підприємства “Київпастранс” та Київської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду України від 13.10.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2006 року у справі №2/261 скасувати.
3. Справу №2/261 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: С. Самусенко
М. Кузьменко