ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 р. | № 47/89 (05-5-47/6995) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Плюшка І.А.,
суддів: Самусенко С.С., Кузьменка М.В.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Ферум - Фрахт”
на ухвалу господарського суду м. Києва від 27.09.2006 року
у справі №47/89
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферум - Фрахт”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “SCHENKER”
про стягнення 21 591,74 грн.
За участю представників сторін:
від позивача –Кузьменко М.В.;
від відповідача –не з’явилися;
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2006 року у справі №47/89 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферум - Фрахт” до “SCHENKER” (DEUTSCHLAND) AG про стягнення 21 591,74 грн. (3540,00 Євро по курсу на момент подачі позову) –провадження у справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з тим, що спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю “Ферум - Фрахт” (далі - Скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу господарського суду першої інстанції з мотивів неправильності застосування норм матеріального і процесуального права та просить направити справу №47/89 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Дослідивши доводи викладені в касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія судів Вищого господарського суду України приходить до висновку про задоволення касаційної інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Перевірка фактичних обставин справи є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді справи в касаційному порядку, суд касаційної інстанції виходить лише з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин та перевіряє правильність застосування останніми норм процесуального і матеріального права.
Так, при розгляді справи №47/89, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що справа, яка передана на розгляд до державного суду України, не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки згідно положення заявки про перевезення, сторони домовились, що всі суперечки, які можуть виникнути між сторонами, будуть розглядатися в Кобурт (згідно з німецькомовним примірником арбітражної угоди, що містяться в матеріалах справи –місто - Coburg).
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач без будь-яких заперечень прийняв дані договори –заявки з зазначеною арбітражною угодою до виконання та доручив перевезення відповідного обсягу вантажу ТОВ “ДДД лтд.”
Однак, переглядаючи оскаржуване судове рішення господарського суду першої інстанції, колегією суддів, виходячи з викладених в судовому рішенні мотивів, не вбачається повного та всебічного встановлення фактичних обставин необхідних для вирішення справи по суті та для правильності застосування норм матеріального і процесуального права, оскільки.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” під арбітражною угодою розуміється угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Оскільки, зазначена арбітражна угода, згідно встановлених судом першої інстанції укладена за наявності іноземного елементу, то слід враховувати зміст ст.568 ЦК УРСР (який діяв на момент укладення спірного правочину), яка вказує, що форма угоди, що укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення. Згідно ст. 569 ЦК УРСР, права і обов'язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін.
Згідно ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 року, в разі якщо до державного суду Країни –учасниці Конвенції, надходить позов з питань, відносно яких сторони уклали арбітражну угоду, останній, на прохання однієї із сторін, повинен направити сторони до арбітражу, в разі якщо не з’ясує, що згадуване арбітражне застереження є недійсним, втратило силу або не може бути виконане. Відповідне застереження міститься і в ст. 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”.
З огляду на викладені положення норм національного та міжнародного права, виходячи з встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає повне з’ясування місцевим господарським судом всіх фактичних обставин необхідних для вирішення питання щодо передачі справи на розгляд арбітражу та припинення провадження по справі, зокрема.
Колегією суддів касаційної інстанції не вбачається з’ясування обставин, які б вказували на погодження відповідного арбітражного застереження з боку обох сторін, адже направлення пропозиції відповідачем щодо застосування арбітражного порядку при вирішенні спору не свідчить про погодження останньої з боку позивача, зокрема в оскаржуваному судовому акті відсутні відомості про наявність підпису представника позивача на документі що містить арбітражне застереження чи відповідного листа відповіді. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає повноти з’ясування судом першої інстанції обставин що вказували б на дотримання сторонами вимог щодо форми відповідної угоди, тобто не вбачається взаємного волевиявлення сторін щодо арбітражного застереження викладеного в належній формі.
Відповідно до вимог, що викладені в ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо передачі справи на розгляд арбітражу повинен був встановити дійсність арбітражної угоди (застереження), а також можливість її виконання. З встановлених судом першої інстанції фактичних обставин випливає, що сторони домовились про вирішення всіх спірних питань в Кобурті, однак суд першої інстанції дійшов висновку, що останнє є лише назвою міста. Викладене, на думку колегії суддів, не дає змоги стверджувати, що сторони фактично узгодили місце арбітражу (зокрема конкретну арбітражну установу чи правила обрання арбітражу ad hoc), правила вирішення спору в арбітражі чи арбітражну відсилку до регламенту конкретної арбітражної установи –що унеможливлює виконання арбітражного застереження. Відповідні питання щодо дійсності арбітражної угоди (застереження), зокрема відтворення в її змісті волевиявлення всіх сторін договору, дотримання вимог щодо форми угоди, а також питання можливості виконання відповідної арбітражної угоди (застереження) повинні бути вирішенні судом першої інстанції при прийнятті заяви до розгляду та припиненні провадження по справі на підставі п.1 ст. 80 ГПК України.
Згідно ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку щодо неповноти встановлення судом першої інстанції всіх фактичних обставин справи та пов’язане з цим неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних фактичних обставин та прийняття рішення по справі. Відповідно до ст. 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Інші доводи скаржника що викладені в касаційній скарзі до уваги колегією суддів касаційної інстанції не беруться оскільки, відповідно до ст. 1117 ГПК України, дослідження останніх призведе до порушення встановлених процесуальним законом меж касаційного перегляду судових рішень.
З огляду на вище викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферум - Фрахт” задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2006 року у справі №47/89 скасувати.
3. Справу №47/89 передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: С. Самусенко
М. Кузьменко