Справа № 2-а-3642/2008
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 серпня 2008 року м.Івано-Франківськ
Колегія суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду в складі: головуючого Гундяка В.Д.
суддів: Матуляка Я.П.,
Григорука О.Б.,
при секретарі Бітківській Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними та стягнення коштів,
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7. звернулися до адміністративного суду з позовами до Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про зобов'язання виплатити недоплачену одноразову щорічну грошову допомогу. Позовні вимоги мотивували тим, що грошові допомоги, передбачені ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у 2005-2007 роках виплачені їм в неповному розмірі. На письмові звернення щодо виплати належних сум управлінням праці та соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації у виплаті позивачам було відмовлено. Вважають дані відмови у виплаті неправомірними, при цьому посилаються на ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, яким визнані неконституційними окремі положення ЗУ “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Ухвалою від 08.05.2008 року з метою процесуальної економії справи за вищевказаними позовами були об'єднані в одне провадження для спільного розгляду та вирішення.
Позивачі в судове засідання не з'явилися, подали суду заяви, в яких просять справи розглядати за їх відсутності.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності представника та заперечення проти позовів, згідно якого позовні вимоги не визнає. Вважає, що оскільки виплата грошової допомоги учасникам війни фінансується з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про державний бюджет України. Посилається на ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням закону про Державний бюджет України. Одночасно вказує, що згідно із положеннями статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України позивачами порушено строк звернення до адміністративного суду.
Представники інших відповідачів в судове засідання не з'явилися, своїм правом на подання заперечення проти позовів не скористалися.
Розглянувши позовні заяви, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовів слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивачі є ветеранами війни, що підтверджується відповідними посвідченнями та визнається відповідачами по справі.
Згідно ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічно до 5 травня ветеранам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі кратному до мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є бюджетними відносинами в змісті ст. 4 Бюджетного кодексу України.
З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18 лютого 2004 року №177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюються у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік.
Згідно ст.34 ЗУ “Про Державний бюджет на 2005 рік” та ст.30 ЗУ “Про Державний бюджет на 2006 рік” у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснювалась у розмірі 50 грн. для учасників війни. Згідно ст.29 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік” зазначена допомога виплачувалась у розмір 55 грн.
Вищевказані суми кожному позивачу були виплачені в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року за який здійснювалась виплата. Дані обставини визнаються, як відповідачами, так і позивачами, в суду не виникає сумніву щодо їх достовірності, тому згідно ч.3 ст.72 КАСУ факти та суми виплати позивачам разової допомоги, передбаченої ч. 5 ст. 14 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доказування не потребують.
В судовому засіданні встановлено, що оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2005-2007 роках не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому норми відповідних законів про Державний бюджет згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому підлягали до застосовування у спірних правовідносинах. Крім того суд враховує, що ст.28 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на яку посилаються позивачі при визначенні належного на їх думку розміру виплат, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки згідно ч.3 ст.28 Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Так Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституція України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Враховуючи викладене, суд вважає дії відповідачів при виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у вищевказаному розмірі правомірними, та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції та іншого законодавства України.
Згідно ч.2 ст. 8 КАСУ суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і я якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
У справі "Суховій проти України" (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007 Європейський суд з прав людини нагадує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної соціально-економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.
Враховуючи значну кількість осіб, які є ветеранами війни згідно ст. 4 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” загальний розмір виплати разової допомоги беззаперечно є публічним інтересом, оскільки стосується питання соціально-економічної та бюджетної безпеки держави.
За таких обставин дії відповідачів у даному випадку відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов'язанням України.
Крім того, як встановлено судом відповідачі не мають повноважень на самостійне визначення розміру грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня, та, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином вищезазначені грошові допомоги не могли бути виплачені позивачам у розмірі, що перевищує суму, зазначену в ЗУ “Про державний бюджет” на відповідний рік.
Посилання позивачів на те, що дії відповідача є неправомірними, так положення ст.29 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік”, згідно яких виплати зазначених допомог здійснювалась у розмір 55 грн, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України за №6-рп/2007 не можуть бути взяті до уваги згідно нижчевикладеного.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Тобто ст.29 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік” втратила чинність тільки з 09.07.2007 року, оскільки рішення Конституційного суду від 09.07.2007 року № 6/рп/2007 не має зворотної дії в часі. Тому в квітні 2007 року, на момент виплати позивачам грошових допомог дана стаття Закону була чинною.
На відміну від процесуальних норм, вирішуючи спори суди зобов'язані керуватись нормами матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, а не на момент судового розгляду. Тобто при вирішенні справ про стягнення недоплачених сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає той закон, під час дій якого здійснювалися такі виплати
За таких обставин дії відповідача по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги ветеранам війни за 2007 рік визнані протиправними бути не можуть.
Жодних інших доказів протиправності дій відповідачів позивачами не наведено.
Суд також враховує що вищезазначені допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат допомог при зміні їх розміру. Тобто в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.
Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також, що позивачі отримували зазначені виплати в розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки, відповідачі правомірно керувалися даними нормами у спірних правовідносинах, позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
Оскільки вимога позивачів щодо вирішення публічно-правового спору відхилена, пов'язана з нею вимога щодо стягнення коштів до задоволення не підлягає.
На підставі ч.2 ст.19, ч.2 ст.152 Конституції України, ч.3 ст.28 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст.34 ЗУ “Про Державний бюджет на 2005 рік”, ст.30 ЗУ “Про державний бюджет на 2006 рік”, ст.29 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік”, ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 22.03.2007 року та попередніх редакціях з 2005 року, керуючись ст.ст.11, 71, 86, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
в задоволені позовів відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України, може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Строк подання заяви про апеляційне оскарження рахується з 08.08.08, як дня складення постанови у повному обсязі.
Головуючий В.Д. Гундяк
Судді: Я.П. Матуляк
О.Б. Григорук