У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

               Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

     Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 січня 2007 року  кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора  Донецької області на вирок  Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 31 серпня 2005 року, яким 

                            ОСОБА_1,

      ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

      громадянина  України,

                                                   раніше судимого, останній раз

-     18.06.1999р. за ч.2 ст.101, ч.3 ст.140,

із застосуванням ст.14, 42 КК України

(1960 р.) на 6 років позбавлення волі,

звільненого 04.04.2003р. умовно-достроково

на 1 рік 11 місяців 22 дні, засуджено

-    за ч.1 ст.119 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків, на підставі статті 71 КК України, остаточно на 4 роки позбавлення волі.

                                    ОСОБА_2,

      ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,

      громадянина  України,

раніше не судимого,

засуджено

- за ч.1 ст.119 КК України на 4 роки позбавлення волі і звільнено від  цього покарання як інваліда другої групи, тобто як особу, яка підпадає під дію п. «е» ст.1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року (а не, як зазначено у вироку, - закону від 23.05.2005р.). 

      В апеляційному порядку справа не переглядалася.

      ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні вбивства через необережність.

Згідно з вироком суду, 17 березня 2005 року, біля  будинку АДРЕСА_1, засуджені, які  перебували у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків, нанесли ОСОБА_3, по голові, не менш, як по одному удару кулаками, внаслідок чого потерпілий, при падінні вдарився головою об землю, що потягло значний крововилив у лобній та правій потиличній області голови та через деякий час настання його смерті саме в результаті цих дій.   Також, вироком встановлено, що лежачому потерпілому засуджені нанесли, в тому числі по голові, ще удари ногами - ОСОБА_2 не менше трьох, ОСОБА_1 не менше шести і крім того - не менше трьох ударів кулаками по голові. 

    У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області  порушує  питання  про  скасування  вироку щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та повернення справи на додаткове розслідування у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного їм покарання. При цьому прокурор послався на те, що засуджені вчинили умисні дії, що й визнано самим судом у вироку, результатом чого сталася смерть потерпілого.

    Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання задоволенню не підлягає  з таких підстав.

    Відповідно до ст. 397 КПК касаційний суд не вправі погіршити становище засудженого або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Згідно з ч. 2 цієї статті обвинувальний вирок, постановлений місцевим судом, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.

   Частиною 4 ст. 384 КПК передбачено, що касаційні подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

    Таким чином, заступник прокурора Донецької області касаційне подання на вирок місцевого суду вніс обґрунтовано. Водночас, як показує аналіз статей 397, 384 та 348 КПК, таке подання він мав право внести лише в межах обвинувачення, яке підтримував прокурор, котрий брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

   Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства кваліфікували дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч.1 ст.119 КК України за обставин, викладених у вироку місцевого суду.

    Таке ж обвинувачення у судовому засіданні підтримав прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції. Обвинувачення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ним не змінювалося навіть після скасування попереднього вироку, постановленого за тих же обставин.

   Як випливає зі змісту статей 16-1, 237, 247, 281 КПК, суд за власною ініціативою не вправі порушувати питання про направлення справи щодо обвинуваченої особи на додаткове розслідування у випадках наявності підстав для кваліфікації її дій за статтею КК, якою передбачено відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення їй обвинувачення, яке до цього не пред'являлось. Як зазначено вище, такого клопотання при розгляді судом кримінальної справи щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прокурор не заявляв. Тому суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу в межах пред'явленого обвинувачення.

   За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнає, що відсутні процесуальні підстави для скасування зазначеного вироку суду за касаційним поданням.

    Тому підстав до перегляду  судового рішення, з мотивів викладених у поданні, не вбачається.

                          Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

                                                       у х в а л и л а:

        У задоволенні  касаційного подання заступника прокурора  Донецької області про перегляд вироку Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 31 серпня 2005 року щодо  ОСОБА_1 і  ОСОБА_2  -   відмовити.

                                                             Судді:

  Кармазін Ю.М.                  Косарєв В.І.                 Пошва Б.М.