Справа № 22 -ц- 837 Головуючий у 1-й інстанції - Жаворонок В.И.
Категорія - 42 Суддя-доповідач Ведмеді Н.І.
УХВАЛА іменем України
20 червня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі :
головуючого - Данильченко Л.О.
суддів - Ведмедь Н.І., Ільченко О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання - Кубрак О.М.,
та осіб, які приймають участь у справі, розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи: Тростянецьке Газове господарство, "Тростянецькомунсервіс", Тростянецьке ДЖЕУ, "Сумитеплокомуненерго", ОСББ "Тростянчанка", Відділ субсидій, про визнання ОСОБА_2 не членом її сім'ї з 02 лютого 1998 року і видачу довідки міською радою про склад сім'ї в частині включення ОСОБА_2 до складу її сім'ї; про визнання ОСОБА_2 таким, що не оплачував за житлово-комунальні послуги, які на нього нараховували підприємства, як на прописану (зареєстровану) особу на даній житловій площі; про визнання ОСОБА_2 таким, що зобов'язаний оплачувати платежі за надані йому послуги як на прописану (зареєстровану) особу на даній житловій площі, які на нього нараховували комунальні підприємства; про визнання ОСОБА_2 таким, що перешкоджав її сім'ї отримувати субсидію тільки на свій склад сім'ї, та оплачувати за житлово-комунальні послуги по обов'язковій платі, яку вказує Відділ субсидії, виходячи тільки з платежів сім'ї та їх доходів від заробітної плати і пенсії; про визнання ОСОБА_2 винним у виникненні боргу, як у зв'язку з його неоплатою, так і в зв'язку з неотриманням субсидії, яку не надали її сім'ї по вині ОСОБА_2; про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 в сумі 1025 грн. та за зустрічним позовом ВАТ "Сумигаз" в особі Охтирського управління по експлуатації газового господарства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ
тр за зустрічним позовом Тростянецького ДЖЕУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по квартирній платі та комунальних послугах, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 27 лютого 2006 року ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано ОСОБА_2 не членом сім'ї позивачки з 02 лютого 1998 року, визнано з цього часу членами її сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Визнано ОСОБА_2 таким, що він зберігав за собою право на користування житловою площею у АДРЕСА_1 та житлово-комунальними послугами по 01.11.2004 рік. Визнано його таким, що на нього йшло нарахування платежів комунальними підприємствами за надані йому послуги, як на зареєстрованого мешканця на даній житловій площі. В решті позовних вимог відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, які встановлені судом, порушення ним норм матеріального та процесуального права, просить це рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.
Перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши суддіо-доновідача. вислухавши заперечення на апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, то апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Суд першої інстанції вірно з'ясував правовідносини, повно, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи, дослідив всі наявні докази в справі і дав їм оцінку, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні на підставі ст. 212 ч. 1 ЦПК України, а тому дійшов до вірного висновку відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні часини її позовних вимог.
Як встановлено місцевим судом, квартира,' Зика знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, знаходилась в користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які були в ній прописані в кількості 3-х осіб до 01 листопада 2004 року.
ОСОБА_2 був прописаний за адресою: АДРЕСА_1, але за вказаною адресою з 02 лютого 1998 року він не проживав. Він добровільно залишив це помешкання, вибрав інше постійне місце проживання, де створів іншу сім'ю.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 квітня 1998 року був розірваний: між ними були припинені фактичні шлюбні відносини, не велося спільне господарство. Членами сім'ї позивачки з 02.02.1998 року були: ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області 07.06.2004 року було зобов'язано відділ реєстрації еміграції та громадянства Тростянецького РВ УМВС України в Сумській області зняти ОСОБА_2 із реєстрації за адресою: АДРЕСА_1. Згідно вказаного рішення 01.11.2004 року відділ реєстрації еміграції та громадянства Тростянецького РВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_2 був знятий з реєстрації за даною адресою.
Після залишення цієї квартири ОСОБА_2 не звертався до комунальних підприємств із заявою про те, що він не проживає в ній, для припинення нарахування на нього, як на мешканця, житлово-комунальних послуг, тому зазначені підприємства проводили нарахування на трьох осіб, які були прописані в квартирі. Питання про стягнення з нього вказаних комунальних платежів вже вирішувалося в судовому порядку (рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 06.04.2005 р., 19.04.2005 р. та 12,05.2005 р.), окрім послуг по теплопостачанню, так як рішенням Апеляційного суду Сумської області від 06.07.2005 року в стягненні заборгованості з ОСОБА_2 було відмовлено.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, повно і всебічно з'ясовані місцевим судом на підставі досліджених доказів, зокрема, пояснень сторін, показів свідків та достатньої кількості письмових доказів, на які суд послався у рішенні та яким дав належну оцінку в їх сукупності.
Доводи апелянта про незаконність відмови суду в задоволенні частини її позовних вимог, на думку колегії суддів є необгрунтованими, оскільки вони були предметом розгляду в суді першої інстанції та обгрунтовано ним спростовані.
Так, частина позовних вимог стосовно вини відповідача фактично повторюють одна одну в іншому викладенні, наведені на їх підтвердження обставини носять загальний характер і всупереч вимог ст. 60 ч. 1 ЦПК України не підтверджені конкретними доказами.
Посилання апелянта на неправомірну відмову суду у визнанні її сім'ї малозабезпеченою, яка повинна отримувати субсидію, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки визначення такого статусу пов'язане із наданням державою цієї сім'ї матеріальної допомоги та віднесено відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 01.06.2000 р. № 1768-Ш до компетенції
органів праці та соціального захисту населення. Згідно ст. 4 цього Закону саме до цих органів або ж до виконкому сільської, селищної ради повинна подаватися заява уповноваженим представником сім'ї. На думку колегії суддів, позивач не позбавлена права звернутися для вирішення вказаного питання до відповідних органів, а у випадку прийняття ними рішення про відмову - оскаржити його у порядку адміністративного судочинства.
Посилання апелянта на її право на отримання субсидії у зв'язку із вищевикладеним також було предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому останнім вірно застосовано положення ст. 257 ЦК України щодо спливу загальної позовної давності відносно попередніх звернень позивачки до відділу субсидій. Колегія суддів вважає, що позивачка за цією вимогою на цей час також не позбавлена права звернутися до відповідних органів, якими згідно Постанови КМУ "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" від 21.10.1995 року № 848 є відділи (управління) субсидій районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій та виконавчих органів міських та районних рад.
Інші вимоги позивача - стосовно зняття з реєстрації відповідача за адресою проживання відповідача та проведення нарахування платежів за житлово-комунальні послуги також обгрунтовано спростовані судом першої інстанції, оскільки з цих підстав вже постановлені судові рішення, які вступили у законну силу та за якими проводиться виконання.
Порушень судом першої інстанції норм процесуального права колегією суддів не вбачається.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія
судців,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 лютого 2006 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала та рішення місцевого суду набрали законної сили з моменту проголошення, але з цього часу можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.