Справа № 22-Ц-552 2005р. Головуючий у 1-й інстанції Громова Л.В.
Категорія 42 Суддя-доповідач Данильченко Л.О.
РІШЕННЯ іменем України
20 червня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Данильченко Л.О. суддів - Ільченко О.Ю., Ведмедь Н.І. з участю секретаря судового засідання - Кубрак О.М. та осіб, які приймають участь у справі - представників відповідачів Волік А.М.. Пивоварова А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» на рішення Конотопського міськрайонного суду від 27 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», Дорожнього комітету профспілки Південно-Західної залізниці, Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», третя особа: Конотопська дирекція залізничних перевезень про стягнення адресної матеріальної допомоги та поновлення пільг непрацюючого пенсіонера-залізничника,
вислухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О., вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідачів - Пивоварова А.А., Волік А.М., які заперечували проти доводів скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, свої вимоги мотивувала тим, що з 2001 року по січень 2004 року вона як пенсіонер-залізничник отримувала щомісячну адресну матеріальну допомогу по 15 грн. з відрахуванням на пересилку та користувалась страховим полісом на лікування.
Просила зобов'язати відповідачів поновити їй пільги на користування безкоштовним медичним лікуванням залізниці і на отримання щомісячної адресної матеріальної допомоги, а також стягнути 830 грн. адресної матеріальної допомоги з часу припинення її виплати 01 січня 2004 року по грудень 2005 року.
Ухвалою суду від 26 грудня 2005 року в якості відповідача була притягнута «Укрзалізниця» (а.с.57)
Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 27 січня 2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено.
Зобов'язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України «Укрзалізниця» поновити пільги на користування безкоштовним медичним лікуванням залізниці і отримання адресної матеріальної допомоги ОСОБА_1 та виплатити на її користь починаючи з січня 2004 року по грудень 2005 року за 24 місяці по 35 грн., а всього 840 грн. Стягнуто з «Укрзалізниці» на користь держави судовий збір 59 грн. 50
коп.
В апеляційній скарзі Державна адміністрація залізничного транспорту України «Укрзалізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з'ясовані і недоведені обставини, що мають значення для справи.
Апелянт зазначає, що позивачка працювала в Конотопському державному комерційному підприємстві «Залізничник», яке було окремою юридичною особою і було виведено з структури залізниці, а в 2003 році дане підприємство взагалі було ліквідоване, і позивачка була звільнена з цього підприємства за скороченням штату.
Апелянт вважає, що суд не прийняв до уваги пункти 2, 3 Постанови керівництва ДТГО ПЗЗ та ДКП ППЗ від 03.03.2004р. № Н-4-160 «Про надання адресної матеріальної допомоги непрацюючим пенсіонерам - залізничникам», згідно якої пенсіонери, які належали до бюджетних організацій, а також колишні працівники ОРСів (відділів робітничого постачання) після виходу їх з структури залізниці, користуватись пільгами отримання адресної матеріальної допомоги та безкоштовним медичним лікуванням залізниці не мають права. Також апелянт вказує, що суд у порушення вимог ст. 60 ЦПК України прийняв у позивачки не перевірений і не підтверджений доказами розрахунок розміру матеріальної допомоги, а крім цього, суд порушив норми процесуального права в частині строків розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів: дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 09 серпня 1960 року працювала продавцем універмагу Конотопського підприємства «Відділ • робітничого постачання» Південно-Західної залізниці, а 30 квітня 1994 року згідно наказу № НОМЕР_1 від 29 квітня 1994 року позивачка була звільнена з
з
вказаного підприємства у зв'язку з переводом до Державного комерційного підприємства роздрібної торгівлі «Залізничник».
Дане підприємство було створене згідно наказу Генерального директора Укрзалізниці № НОМЕР_2 від 28 квітня 1994 року (а.с. 13-14) на базі структурних одиниць Конотопського державного торгівельно-виробничого підприємства робітничого постачання Південно-Західної залізниці «Магістраль» магазинів №№ 4, 5, 57, і згідно цього наказу, було віднесене до сфери управління Міністерства транспорту України і включено до складу Укрзалізниці (а.с. 13-14)
03 травня 1994 року позивачка була прийнята по переводу на роботу до Державного комерційного підприємства роздрібної торгівлі «Залізничник» контролером-касиром, а 10 квітня 2000 року звільнена з даного підприємства в зв'язку з скороченням штатів. Позивачка має загальний безперервний стаж роботи 40 років.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є пенсіонером залізничником «Укрзалізниці», так як державне комерційне підприємство «Залізничник» входило до складу «Укрзалізниці», а тому дії «Укрзалізниці» щодо припинення адресної матеріальної допомоги позивачці є незаконними.
Проте колегія судців не може погодитись з такими висновками суду, так як вони зроблені на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що позивачка була звільнена з державного комерційного підприємств «Залізничник», яке було створено в 1994 році, а ліквідоване у 2003 році.
Згідно статуту, це підприємство було юридичною особою і володіло відокремленим майном на засадах повного господарського розрахунку (а.с. 16), і з моменту державної реєстрації набуло дієздатність, у тому числі здатність самостійно розпоряджатися власним прибутком, включаючи надання матеріальної допомоги та інших пільг своїм працівникам і пенсіонерам.
На зазначеному підприємстві позивачка працювала з моменту його створення, на пенсію вийшла у 1995 році, але продовжувала працювати на даному підприємстві до 2000 року, поки не була звільнення за скороченням штату.
З квітня 2001 року їй надавалась щомісячна адресна матеріальна допомога в розмірі 15 грн., яку вона отримувала до 01 січня 2004 року.
В той же час із листа ДТГО «Південно-Західна залізниця» від 04 квітня 2001 року № Н-4-91 вбачається, що така допомога та інші пільги повинні були надаватись пенсіонерам ОРСів. (а.с.40)
Як вбачається з матеріалів справи, та пояснень сторін по справі, позивачка пішла на пенсію не з ОРСу, а з іншого відокремленого підприємства. При цьому згідно пояснень «Укрзалізниці», надання адресної матеріальної допомоги проводиться лише тим непрацюючим пенсіонерам, які звільнилися на пенсію з Відділів робітничого постачання до реорганізації їх в самостійні комерційно-виробничі підприємства - юридичні особи, тобто до 1993 року.
При цьому зазначалось, що пенсіонери ОРСів, в тому числі і позивачка, були спочатку включені до списків Південно-Західної залізниці по наданню адресної матеріальної допомоги та інших пільг, а потім прийнятою постановою № Н-4-160 від 03.03.2004р. надання такої допомоги продовжувалось тальки пенсіонерам-залізничникам, які вийшли на пенсію з підприємства залізничного транспорту, а колишні працівники ОРСів після виходу із структури залізниці позбавлялись пільг по наданню допомоги та отримання безкоштовного медичного лікування залізниці (а.с.26)
Крім того, в суді апеляційної інстанції було встановлено, що адресна матеріальна допомога надавалась не «Укрзалізницею» чи ДТГО «Південна-Західна залізниця», а Благодійним Фондом «Заліздортранс», який формувався з коштів, виділених підприємствами. Така допомога надавалась згідно списків, наданих підприємством і за клопотанням керівництва підприємства.
Конотопське державне комерційне підприємство «Залізничник», де працювала позивачка, ніяких стосунків з Благодійним Фондом «Заліздортранс» не мало і благодійних внесків для здійснення відповідних виплат пенсіонерам-залізничникам не сплачувало (а.с. 115).
Позивачка не спростувала зазначені обставини.
Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував і безпідставно поклав обов'язок по відновленню пільг на «Укрзалізницю».
За викладених умов відсутні правові підстави для покладення такого обов'язку і на ДТГО «Південно-Західна залізниця», яка не вважає позивачку пенсіонером залізничної галузі, оскільки та пішла на пенсію з іншого відокремленого комерційного підприємства.
Колегія суддів з доводами представників відповідачів погоджується і не знаходить підстав для задоволення позову, так як позивачка всупереч вимогам ст. 60 ч. 1 ЦПК України не довела ті обставини, які б підтвердили факт неправомірності дій відповідачів щодо припинення їй виплат матеріальної допомоги та відмови в медичному обслуговуванні в системі залізничної галузі, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ч.І п.2 ст.307, ч.І п.4 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів:
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» задовольнити.
Рішення Конотопського міськрайонного суду від 27 січня 2006 року в
даній справі скасувати.
Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Рішення набрало законної сили, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий -Судді -