РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/4216/15-ц

пр. № 2/759/3002/15

29 квітня 2015 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Ніколенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язань,

в с т а н о в и в:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.12.2013р., разом з іншим, постановлено: в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4000 грн. та судові витрати в сумі 229,41 грн.

Вказане рішення звернуте до примусового виконання через відповідний відділ ДВС України.

У зв'язку з тим, що рішення суду не виконано, позивач заявила позов, за яким просила стягнути з боржника ОСОБА_2 1454 грн. трьох процентів річних та індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язань.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні на вимогах позову наполягала пославшись на доводи та підстави, викладені в позовній заяві.

Відповідач в суд не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належний чином, про причини неявки не повідомив.

З огляду на надані докази, суд знаходить за можливе винести у справі заочне рішення. Позивач проти такого порядку розгляду справи не заперечував.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову за таких підстав.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи вказану статтю, необхідно звернути увагу на два моменти, за умови існування яких, особа матимете право на відшкодування. Перший - між кредитором і боржником повинно існувати «грошове зобов'язання», другий - боржник повинен «прострочити виконання» такого грошового зобов'язання.

Отже, звертаючись до суду із вимогою про відшкодування передбаченого статтею 625 ЦК України, потрібно довести ці дві умови.

Загальне поняття «зобов'язання» визначене у статті 509 ЦК України, яка встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто, законодавець закріплює можливість виникнення цивільних прав і обов'язків із рішення суду, але за умови, що такі випадки прямо вказані у актах цивільного законодавства.

Такої норми, для застосування до спору не встановлено.

Крім того, рішенням суду, на яке посилається позивач, врегульовано спір про поділ спільного майна сторін, тобто врегульовані правовідносини, що не є зобов'язальними.

Отже, вважати, що рішенням суду, на яке посилається позивач, встановлені грошові зобов'язання в розумінні вимог цивільного законодавства не має підстав.

В даному випадку, на переконання суду, встановлено обов'язок відповідача сплатити певну грошову суму позивачу.

Обов'язок не є тотожним поняттю зобов'язання і не може регулюватися за тими ж правилами, які встановленні для зобов'язань.

Тобто, стаття 625 ЦК України, яка встановлює правило, за яким боржник відповідає за прострочення грошового зобов'язання, не поширюється на ситуацію, коли боржник не виконує свій обов'язок сплатити певну суму коштів, які визначені рішенням суду.

В такому випадку, відносини виникають не із цивільно-правових підстав, а з виконання рішення суду та регулюються законом України «Про виконавче провадження». Цим же законом передбачена і відповідальність за невиконання рішення суду у добровільному порядку.

Отже, підстав для задоволення вимог позову не вбачається.

За такого рішення суду, витрати понесені позивачем при зверненні до суду відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають зарахуванню у бюджет держави.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язань відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий Сенько М.Ф.