СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
13 липня 2006 року | Справа № 2-6/8031-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антонової І.В.,
суддів Заплави Л.М.,
Маслової З.Д.,
за участю представників сторін:
позивача, не з'явився, Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів;
відповідача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дерекой";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дерекой" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкуро В.М.) від 04.05.2006 у справі №2-6/8031-2006
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пр. Кірова, 51-52/10-а, місто Сімферополь,95017)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дерекой" (вул. Первомайська, 4-в, місто Бахчисарай,98400)
про стягнення 2791,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.05.2006 у справі № 2-6/8031-2006 (суддя Шкуро В.М.) позов Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю „Дерекой” задоволено.
З товариства з обмеженою відповідальністю „Дерекой" у доход Державного бюджету України стягнуто 2791,00 грн. штрафних санкцій за нестворене у 2004 році одне робоче місце для інваліда, 102,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Дерекой" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.05.2006 скасувати та прийняти нове, яким в позові Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме –прийняттям рішення без урахувань тієї обставини, що в 2004 році підприємство застосовувало спрощену систему оподаткування –працювало на єдиному податку по ставці 10%.
За твердженнями відповідача, стаття 6 Указу Президента № 746 від 28.06.1999 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", яким визначені правові принципи застосування спрощеної системи оподаткування, свідчить про те, що суб’єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду податків та зборів, в числі яких –внески у Фонд соціального захисту інвалідів, в той час, як стаття 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язує підприємства, на яких кількість працюючих інвалідів менша встановленого нормативу, сплачувати штрафи.
На думку відповідача, поняття „внески” та „штрафи” у даному випадку мають одну і ту ж правову природу.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 було відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дерекой".
В судове засідання представники сторін не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач направив на адресу суду клопотання про розгляд апеляційної скарги у відсутність свого представника у зв’язку із відсутністю коштів на витрати по відрядженню.
Суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дерекой" у відсутність сторін за наявними у справі доказами, оскільки згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України Севастопольський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, що діяла до 01.01.2006, державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 за № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, якій дії у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Основні правила щодо працевлаштування інвалідів в 2004, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, порядок застосування штрафних санкцій за його невиконання містять статті 17-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, що діяла до 01.01.2006.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для усіх підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до пункту 5 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.
Згідно з пунктом 3 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до пункту 14 зазначеного Положення, підприємства, в межах доведеного до відома нормативу, створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
З матеріалів справи, зокрема із розрахунку суми боргу та звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженого наказом Мінпраці України від 29.12.2004 № 338 за 2004 рік, поданого товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дерекой” до Кримського Республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вбачається, що чисельність штатних працівників у відповідача у 2004 році складала 22 особи, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становить 1 одиницю. Фактично на підприємстві інваліди не працювали.
Пунктом 1.2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4-ПН „Звіт про звільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 24, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, передбачено, що підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".
Як вбачається зі звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках за 2004 рік за формою № 3-ПН, поданих товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дерекой” до Бахчисарайського районного центру зайнятості, протягом 2004 року у відповідача були відсутні наявні вакансії робочих місць.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підприємства зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення, яким, зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа таких заходів відносяться обов'язки підприємства, визначені в пунктах З, 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.
Відсутність вакансій робочих місць для інвалідів відповідно до квоти та рішень спеціалізованої комісії щодо акредитації місць працевлаштування інвалідів свідчать про відсутність у 2004 році фактично створених місць для працевлаштування інвалідів і про невиконання відповідачем покладеного на нього Законом обов'язку створити такі робочі місця для працевлаштування інвалідів, а це є порушенням у сфері господарювання.
Отже, відповідач не здійснив основний обов’язок для працевлаштування у 2004 році одного інваліда.
Відповідно до вимог статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, що діяла до 01.01.2006) підприємства, об'єднання, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів)
Розмір штрафних санкцій визначається розміром середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі або організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, з числа робочих місць, встановлених нормативом.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, середня річна заробітна плата штатного працівника у товаристві з обмеженою відповідальністю „Фірма ”Дерекой” в 2004 році становила 2791,00 грн.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний перерахувати у 2004 році на рахунок Севастопольського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 2791,00 грн.
Наявність у підприємства свідоцтва про право сплати єдиного податку не є підставою для звільнення відповідача від сплати штрафу.
Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України не носять характер обов'язкових платежів, а є санкцією за те, що кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, не залежать від наявності або відсутності прибутку.
Стаття 14 Закону України “Про систему оподаткування” містить перелік загальнодержавних платежів та зборів, до яких не відносяться санкції, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Отже, платник єдиного податку не звільняється від сплати санкцій за те, що кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом.
Разом з тим, позовні вимоги Кримського Республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо порушення відповідачем вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Прикінцевих положень Господарського кодексу України вказаний кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Стаття 238 Господарського кодексу України передбачає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно зі статтею 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, зокрема адміністративно-господарський штраф.
Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно зі статтєю 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(в редакції, що діяла до 01.01.2006) порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів України, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 затверджено Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів України, акумуляції, обліку та використання цих коштів, у пункті 4 якого визначено, що “суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно на пізніше 15 квітня року, що настає за звітним”.
Таким чином, штрафні санкції в розмірі 2791,00 грн. відповідач повинен був сплатити на користь позивача до 15 квітня 2005 року.
Отже, штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(в редакції, що діяла до 01.01.2006) є різновидом адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з чим для обчислення строку їх стягнення сторони повинні керуватися нормами статті 250 Господарського кодексу України.
Відповідно вказані санкції можуть бути застосовані до відповідача протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення відповідачем встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто до 15 жовтня 2005 року.
Кримське Республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим 03.04.2006, отже встановлений Господарським кодексом України строк для застосування штрафних санкцій пропущений.
У даних правовідносинах сторін судом не застосовуються положення статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що набрали чинності з 01.01.2006 стосовно того, що при стягненні адміністративно-господарських санкцій не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського процесуального кодексу України, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Керуючись статтею 99, пунктом 1 статті 101, статтями 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дерекой" задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.05.2006 у справі № 2-6/8031-2006 скасувати.
У позові відмовити.
Головуючий суддя І.В. Антонова
Судді Л.М. Заплава
З.Д. Маслова