Справа № 22-6550/2007                       Головуючий у 1 інстанції Завгородній Є.П.

Категорія 39                                           Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2007 року        Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Бугрим Л.М.

суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І.

при секретарі Арутюнян Г.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Фенікс"про стягнення компенсації за невикористані відпустки, відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 червня 2007 року, яким відмовлено в задоволенні позову, просить його скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову за невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального права, вважає, що нею не пропущено строк звернення до суду, передбачений вимогами ч. 1 ст. 233 КЗпП України, неправомірними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду.

В засіданні апеляційного суду представники позивачки ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просили про її задоволення, скасування рішення суду, ухвалення нового рішення про задоволення позову, а представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4. заперечував проти доводів скарги, просив про її відхилення, залишення рішення суду без зміни. Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

16.05.2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначала, що з 19.08.1996р. до 30.06.2004р. вона працювала у нього інженером відділу збуту, була зайнята на роботі повний робочий день.

Під час роботи у відповідача щорічні відпустки вона отримувала лише починаючи з 2000р., до цього часу відпустки їй не надавались, і компенсації за невикористані відпустки вона не отримувала.

Оскільки відповідачем були порушено вимоги закону, Конституцію України, їй спричинено моральну шкоду у розмірі 10000 грн., оскільки вона змушена додавати додаткових зусиль для організації свого життя; за період з 1996р. до 2000р. вона не використала 3 відпустки тривалістю 24 календарних днів.

При звільненні з роботи 30.06.2004р. вона отримала лише вихідну допомогу у  вигляді заробітної плати за фактично відпрацьовані дні та компенсацію за останню відпустку, мови щодо компенсації за невикористані відпустки й не йшлося.

Вона та її чоловік неодноразово звертались до адміністрації підприємства з вимогою щодо сплати компенсації за невикористані відпустки, але у відповідь чули лише те, що самі винні в тому, що не використали відпустки і ніякої компенсації ми не отримаємо.

За її та членів її сім'ї зверненням Державною Територіальною інспекцією праці в Донецькій області було проведено перевірку дотримання відповідачем законодавства про працю, за результатами якої виявлено низку порушень вимог закону.

Чинним законодавством ( ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України „Про відпустки") передбачено, що у разі звільнення працівника йому сплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідачем також порушено і вимоги ст.ст. 116,117 КЗпП України, несплатою компенсації за невикористані відпустки їй спричинено і моральну шкоду.

Вважає, що порушення відповідачем її законних прав призвело до моральних страждань, втраті звичайних життєвих зв'язків, вона змушена додавати додаткових зусиль для оргнізації свого життя, розмір цих страждань оцінює в 25000 грн.

Тому просила ухвалити рішення, яким стягнути на її користь з відповідача компенсацію за невикористані 96 днів щорічної відпустки за період з 1996р. до 2000р. та у відшкодування моральної шкоди - 25000 грн.

В суді позивачка уточнила позовні вимоги, просила стягнути на її користь з відповідача компенсацію за невикористані 72 дні щорічної відпустки за оспрюаний період та у відшкодування моральної шкоди - 25000 грн.

Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 червня 2007 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивачки не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України ( в редакції до 1.08.2001 року) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що наказом КМП „Фенікс" № 25 від 19.08.1996 року позивачку було прийнято на роботу інженером відділу збуту з 19.08.1996 року (а.с. 29).

Згідно з наказом ТОВ „Фенікс" № 39 від 30.06.2004 року її було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 1.07.2004 року (а.с. 30).

За період з 2001 року до 2003 року позивачці надавались щорічні відпустки, на момент звільнення з роботи їй було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану у 2004 році відпуску (а.с. 17-19).

Судом також встановлено, що позивачка за оскаржуваний період ( з 1996р. до 2000р.) не зверталась до адміністрації підприємства у встановленому законом порядку з приводу надання їй щорічних відпусток або виплати компенсації за їх невикористання, і відсутні докази щодо відмови в наданні відпусток або компенсації.

 З позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з ненаданням відпусток позивачці за період її роботи у відповідача з 1996 року до 2000 року та невиплатою компенсації за невикористані щорічні відпустки.

Чинним законодавством України на час виникнення спірних правовідносин було передбачено тримісячний строк звернення з заявою про вирішення трудового спору.

У той же час ОСОБА_1 звернулась с даним позовом до суду поза спливом вказаного строку, доказів поважності причин пропуску цього строку суду не надала.

Законом України від 11.07.2001 року „Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" до ст. 233 КЗпП були внесені зміни, відповідно до яких право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось певним строком; вказаний Закон набрав чинності 1.08.2001 року і зворотної сили не має.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні її позову.

Однак при цьому суд першої інстанції помилково вважав, що строк звернення до суду слід обчислювати з 1.07.2004 року, у той час, як цей строк слід обчислювати з 1.01.2001 року.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами скарги, оскільки вони не спростовують правових висновків суду.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права, або невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись ст. 218, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити, рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 червня 2007 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.