ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
10.03.09Справа №2а-1963/09/1/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р. при секретарі Єлжової Н.М., Тарасовій О.М. за участю
представника позивача – Мамутова А.Д.,
представника відповідача - Адамова С.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державного підприємства Видавництво і друкарня «Таврида» до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК
про визнання незаконними дій та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Державне підприємство Видавництво і друкарня «Таврида» до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК про визнання незаконним дій Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ щодо винесення постанови від 12.01.2009 року про стягнення з ДП Видавництво і друкарня «Таврида» виконавчого збору у розмірі 23669,78 гривень; скасування постанови Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ від 12.01.2009 року про стягнення з ДП Видавництво і друкарня «Таврида» виконавчого збору у розмірі 23669,78 гривень.
У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі, зазначив, що Центральним ВДВС Сімферопольського МУЮ 12.01.2009 року винесено постанову про стягнення з ДП Видавництво і друкарня «Таврида» виконавчого збору у розмірі 23669,78 гривень.
Представник позивача підкреслив, що дана постанова була винесена з порушенням чинного законодавства.
Так, відповідно до ст.46 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми.
Представник позивача зазначив, що на час винесення оскаржуваної постанови, державним виконавцем не було стягнуто суму заборгованості за виконавчим листом № 2-30/12844-06 А, виданого Господарським судом АРК про стягнення з Підприємства на користь Управління ПФУ в Центральному районі м.Сімферополя АРК 236697,83 гривень, тому підстав для стягнення виконавчого збору немає.
Крім того, представник позивача підкреслив, що відповідно до ч.2 ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” позивач звільнений від сплати виконавчого збору у зв’язку з тим, що він відноситься до страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування.
У судовому засіданні представник відповідача, проти позову заперечував посилаючись на порядок примусового виконання судових рішень, який встановлено Законом України "Про виконавче провадження" та іншими нормативними актами. Враховуючи норми даного Закону вважає, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору є правомірними і обґрунтованими тому постанова про стягнення виконавчого збору є законною. З цих підстав просив суд у позові відмовити у повному обсязі.
Вислухав пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.181 КАСУ учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності.
Таким чином, згідно зі ст. 181 КАС України, яка регулює порядок розгляду позовних заяв з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, до компетенції адміністративних суддів відносяться справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання рішень в адміністративних справах, рішень інших органів та посадових осіб, що можуть виконуватися примусово, рішень, для яких не встановлено іншого порядку судового оскарження, особами, які не наділені правом оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби у цивільному та господарському судочинстві.
Суд зазначає, що предметом спору є постанова, яка прийнята у процесі здійснення виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим 10.10.2008 року Господарським судом АР Крим по справі № 2-30/12844-2006А, за яким адміністративний позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства «Видавництво і друкарня «Таврида» на користь УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя АРК 236697,83 гривень заборгованості по внескам на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Суд підкреслює, що у зв’язку з тим, що позивачем оскаржується дії державної виконавчої служби щодо виконання рішення в адміністративній справі, суд приходить до висновку, що відповідно до ст.181 КАС України зазначений спір належить до адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду за нормами Кодексу адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі”означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Судом встановлено, що Постановою Господарського суду АР Крим по справі № 2-30/12844-2006А адміністративний позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства «Видавництво і друкарня «Таврида» на користь УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя АРК 236697,83 гривень заборгованості по внескам на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Судом встановлено, що 22.10.2008 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого документу: виконавчий лист № 2-30/12844-06А, зазначено про надання 7 – денного терміну для добровільного виконання рішення. В постанові попереджено боржника про виконання рішення після закінчення встановленого строку у примусовому порядку зі стягненням з нього виконавчого збору в розмірі 10% від суми стягнення (23669,78 гривень) та витрати, пов’язані зі здійсненням виконавчих дій.
У судовому засіданні судом встановлено, що позивачем своєчасно отримано вищевказану постанову про відкриття виконавчого провадження, про що стверджував як позивач, так і відповідач по справі.
Статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Вказаною нормою Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що постанову про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржено сторонами у 10 денний строк.
Як встановлено з матеріалів справи постанова про відкриття отримана боржником, що також визнано позивачем, а тому останній мав право на оскарження постанови.
У зв'язку з невиконанням рішення суду в строк для добровільного виконання, на підставі ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", пересвідчившись, що боржником отримана постанова про відкриття виконавчого провадження та у добровільному порядку рішення не виконується, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання.
У зв'язку з невиконанням Державним підприємством Видавництво і друкарня «Таврида» рішення суду у добровільному порядку у передбачений Законом 7-денний строк державним виконавцем відповідно до вимог ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" 12.01.2009 року винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 23669,78 грн.
У свою чергу, Державним підприємством Видавництво і друкарня «Таврида» не надано доказів добровільного виконання рішення Центрального районного суду м. Сімферополя та доказів здійснення дій направлених на виконання даного рішення.
Суд не може погодитися з доводами представника позивача відносно того, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору можливо тільки після стягнення за виконавчим листом суми боргу.
Суд підкреслює, що відповідно до ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю.
Суд підкреслює, що відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” за невиконання рішення суду в строк, встановлений для добровільного виконання на боржника накладається стягнення у вигляді виконавчого збору та витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Проаналізувавши норми Закону України “Про виконавче провадження”, суд зауважує, що Закон України “Про виконавче провадження” не ставить у залежність момент стягнення суми боргу за постановою суду та винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Суд зауважує, що державний виконавець діяв у прямій відповідності до ст.46 Закону України “Про виконавче провадження”, у зв’язку з невиконанням Державним підприємством Видавництво і друкарня «Таврида» рішення суду у строк, установлений для добровільного його виконання, державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, яка відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” затверджена начальником Центрального ВДВС Сімферопольського ГУЮ.
Суд зазначає, що саме така постанова є підставою для стягнення з боржника у майбутньому суми виконавчого збору, яка й буде розраховуватися виходячи з 10% стягнених сум. Суд також зазначає, що відсутність постанови про стягнення виконавчого збору унеможливлює його стягнення відповідно до ст.46 Закону України “Про виконавче провадження”.
Судом встановлено, що діючи на виконання ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” відповідач після винесення постанови про стягнення виконавчого збору здійснює таке стягнення в розмірі 10% від фактично стягненої суми.
Так, судом встановлено, що в грудні 2008 року державним виконавцем було утримано з рахунків позивача 45377,50 гривень, з яких 40839,75 гривень платіжним дорученням № 38 від 14.01.2009 року було перераховано стягувачу УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя АРК, а 10% від фактично стягненої суми в розмірі 4537,75 гривень стягнуто виконавчого збору.
Приймаючи до уваги, що зазначені дії відповідач мав зробити виключно на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, суд вважає, що вона винесена законно та обґрунтовано.
Суд також зазначає, що Законом України “Про виконавче провадження” не передбачено винесення кожного разу окремої постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі від фактичної суми, а навпаки, передбачено лише винесення такої постанови один раз після спливу строку на добровільне виконання рішення суду.
Крім того, суд не приймає до уваги доводи представника позивача відносно того, що відповідно до ч.2 ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням.
Суд підкреслює, що винятки, передбачені ч.2 ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” на позивача не розповсюджуються.
Суд зазначає, що ч.2 ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає, що виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування.
Судом встановлено, що Законом України, який регламентує державне обов'язкове особисте страхування є Закон України «Про страхування» N 85/96-ВР від 07.03.1996 року.
Суд зазначає, що відповідно до ст.4 Закон України «Про страхування» N 85/96-ВР від 07.03.1996 року предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування).
Суд підкреслює, що особистим страхуванням є галузь страхової діяльності, яка забезпечує страховий захист громадян.
Суд підкреслює, що головна відмінність між особистим та соціальним страхуванням в джерелах формування страхових фондів: для соціального — це в основному кошти підприємств, установ, організацій, і лише незначною мірою — індивідуальні доходи, тоді як для особистого індивідуальні доходи є головним джерелом, а кошти підприємств, установ та організацій — тією мірою, якою особисте страхування є обов'язковим.
Суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» N 16/98-ВР від 14.01.1998 року загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» N 16/98-ВР від 14.01.1998 року одним з різновидів загальнообов’язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування, яке регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» N 1058-IV від 09.07.2003 року.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відноситься до загальнообов'язкового державного соціального страхування, а не до обов’язкового особистого страхування, отже, винятки, передбачені ч.2 ст.46 Закону України “Про виконавче провадження” щодо звільнення від сплати виконавчого збору на позивача не розповсюджується.
Суд враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 23669,78 грн від 12.01.2009 року винесена державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського державного управління юстиції є такою, що прийнята на підставі, у межах повноважень, добросовісно та розсудливо; дії Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ щодо винесення постанови від 12.01.2009 року про стягнення з ДП Видавництво і друкарня «Таврида» виконавчого збору у розмірі 23669,78 гривень є правомірними, у зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 КАС України, якщо суд відмовив у задоволенні позову, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
У зв’язку зі складністю справи судом 10.03.09 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 11.03.09 року постанова складена у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Трещова О.Р.