Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
справа № АС-8/145-06 суддя – Кіяшко В.І.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя –Гончар Т.В.
“10” липня 2006 р. м. Харків
Харківський апеляційний господарський суд у складі колеги суддів: головуючого судді Погребняка В.Я., судді Гончар Т.В., судді Істоміної О.А.
при секретарі –Андросовій О.В.
за участю представників:
позивача –Гордієнко Л.В. (дов. від 01.03.2006р.)
1-й відповідача –Сумцової С.В. (дов. № 39099/9/10-009 від 19.06.2006 р.)
2-й відповідач –не зявився
розглянувши в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.1678С/2) Державної податкової інспекції в м. Суми
на постанову господарського суду Сумської області від 28.03.2006 року по справі № АС-8/145-06
за позовом Сумського виробничого підприємства «Стиль»українського товариства глухих, м. Суми
до 1) ДПІ в м. Суми
2) Відділення державного казначейства у м. Суми
про визнання нечинним повідомлення-рішення та відшкодування 110669,01 грн. бюджетної заборгованості
встановила:
Позивач - Сумське виробниче підприємство „Стиль" Українського товариства глухих, м.Суми (далі - Підприємство) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції в м.Суми (далі - Інспекція) та до Відділу Державного казначейства у м.Суми (далі - Казначейство), в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000062305/0/10227 від 21.02.2006р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 103302,00 грн., обґрунтовуючи вимоги невідповідністю повідомлення-рішення чинним нормам права в сфері оподаткування. Також просив відшкодувати з державного бюджету податок на додану вартість в розмірі 103302,00 грн. та нараховані проценти в розмірі 7367,01 грн.
Перший відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення стало те, що Інспекціює не встановлена надмірна сплата податку на додану вартість в сумі 28814,00 грн за квітень 2005 року та в сумі 74488,00 грн. за травень 2005 року по ланцюгу продажу до виробника. За таких обставин вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000062305/0/10227 від 21.02.2006р. повністю відповідає вимогам чинного законодавства, тому просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Другий відповідач - Державне казначейство у місті Суми, повідомив про те, що, на його думку правовідносини з приводу сплати та відшкодування податку на додану вартість виникають, перш за все, між платником податку та органом Державної податкової служби, тому просив провести вирішення справи без його участі.
Постановою господарського суду Сумської області від 28.03.2006р. (суддя Кіяшко В.І.) позовні вимоги Підприємства задоволені повністю, повідомлення-рішення №0000062305/0/10227 від 21.02.2006р. визнано нечинним, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 103302 грн бюджетної заборгованості та 7367,01 грн відсотків. Постанова мотивована правомірністю та обґрунтованістю вимог позивача, оскільки відповідач не мав ніяких достатніх правових підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, Інспекція в апеляційній скарзі до Харківського апеляційного господарського суду просить її скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Підприємства. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права.
Позивач у запереченні на апеляційну скаргу Інспекції просить апеляційну інстанцію постанову господарського суду Харківської області залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, вважаючи постанову господарського суду законною і обґрунтованою та прийнятою з урахуванням фактичних обставин справи та відповідно чинному законодавству.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.195 КАСУ, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 10.02.2006 по 13.02.2006 була проведена документальна позапланова невиїздна перевірка Підприємства з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за квітень 2005, травень 2005 р., за результатами якої 13.02.2006р. складено акт № 877/23-6/03972761 та винесено податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 21.02.2006 р. № 0000062305/0/10227, яким Підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2005р., травень 2005р. у розмірі 103302 грн.
Судом також було встановлено, що позивачем було надано до Інспекції: податкова декларація за квітень 2005р. № 55672 від 20.05.05, де вказано суму, що підлягає відшкодуванню шляхом перерахування на рахунок в установі банку протягом трьох наступних звітних періодів в розмірі 67751 грн.; уточнюючий розрахунок № 57750 від 31.05.2005р., де зазначено суму, що підлягає відшкодуванню шляхом перерахування на рахунок в установі банку протягом місяця, що настає після подання цього розрахунку в розмірі 44980 грн. Податкова декларація за травень 2005р. № 62731 від 17.06.2005р., де вказано суму, що підлягає відшкодуванню шляхом перерахування на рахунок в установі банку в розмірі 111978 грн., в тому числі: протягом місяця з дати подання декларації - 101564 грн., протягом трьох звітних періодів - 10414 грн.
З питань обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за квітень 2005р., травень 2005р., відповідачем проведено перевірки, за результатами яких складено відповідні довідки, якими підтверджено заявлені позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість.
Так, згідно довідки "Про результати позапланової документальної перевірки Підприємства з питань обґрунтованості відшкодування з бюджету податку на додану вартість за квітень 2005р." № 142/23-5/03972761 від 25.06.2005р. перевіркою порушень податкового законодавства з боку позивача не виявлено, та підтверджено обгрунтованість відшкодування з бюджету податку на додану вартість шляхом перерахування на рахунок в установі банку в розмірі 112731 грн., у тому числі: протягом місяця з дати подання декларації 44980 грн., протягом трьох звітних періодів - 67751 грн.
Згідно довідки "Про результати позапланової документальної перевірки Підприємства з питань обґрунтованості відшкодування з бюджету податку на додану вартість за травень 2005р.", перевіркою порушень податкового законодавства з боку позивача не виявлено, та підтверджено обгрунтованість відшкодування з бюджету податку на додану вартість шляхом перерахування на рахунок в установі банку в розмірі 111978 грн., у тому числі: протягом місяця з дати подання декларації 101564 грн., протягом трьох звітних періодів - 10414 грн.
Таким чином документальними перевірками Інспекції підтверджено до відшкодування бюджетну заборгованість з податку на додану вартість на загальну суму 224709 грн.
Станом на 01.03.2006р. позивач частково отримав заявлену до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 121407 грн., а саме: за квітень -83917 грн., за травень - 37490 грн. Залишок бюджетної заборгованості становить 103302 грн.
13.02.2006р. на підставі отриманої інформації відносно постачальників позивача від державних податкових інспекцій у Деснянському, Солом'янському районах м. Києва, та на підставі інформаційної бази даних Інспекції, відповідач проводить позапланову невиїзну документальну перевірку Підприємства з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за квітень 2005р., травень 2005р. (акт перевірки № 877/23-6/03972761).
В ході перевірки ДПІ було встановлено порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 - ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями, внаслідок чого позивачу зменшено заявлену суму ПДВ до відшкодування з бюджету на 28814 грн. - за квітень 2005р., на 74488 грн. - за травень 2005р.
Інспекція в акті перевірки зазначає, що з метою підтвердження сум податкового кредиту та встановлення надмірної сплати податку до Державного бюджету, було направлено запити до податкових інспекцій у Деснянському, Солом'янському районах м. Києва по основним постачальникам позивача: ТОВ "Незалежна текстильна фабрика", ПЗТП "Тріал", ТОВ "Регіон Промсервіс".
Отримавши інформацію від податкових інспекцій про неможливість проведення зустрічних перевірок з питань взаємовідносин між постачальниками, Інспекція робить висновок про неправомірність заявлення до відшкодування позивачем вказаних сум ПДВ, оскільки надмірної сплати податку до бюджету не встановлено.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд Сумської області виходив з наступного.
Згідно п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку…, а право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги), основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податковго періоду.
При цьому Закон не покладає обов'язок контролювати податкову звітність контрагентів за угодами та доведення факту надмірної сплати ПДВ по ланцюгу до виробника саме на покупця, якому Закон гарантує право на бюджетне відшкодування. Більш того, зустрічні перевірки постачальників позивача по ланцюгу до виробника ДПІ проведено не було, доказів, які б свідчили про недійсність угод, укладених позивачем з контрагентами, не наведено, а факт визнання банкрутом ТОВ "Мануфактура" та те, що ТОВ "Регіон Промсервіс" не знаходиться за юридичною адресою, до встановлення факту недійсності угод в судовому порядку, не є підставою для визначення неправомірності заявлених сум ПДВ до бюджетного відшкодування. Крім того, необхідність проведення зустрічних перевірок Законом України "Про ПДВ" не передбачено, а визначається податковим органом самостійно на підставі актів відомчого характеру.
Враховуючи, що декларації за податку на додану вартість надавались позивачем за період до 01.06.05р., а саме за квітень - травень 2005р., то до них застосовується процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування в редакції Закону України "Про податок на додану вартість", що діяла до 01.06.05р., оскільки відповідно до п. 13 Перехіднх положеннь Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актив України", п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", набирає чинності з 1 червня 2005 року.
Таким чином, п. 7.7.3 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", в тому числі в частині, яка передбачає нарахування процентів на суми, не відшкодовані платнику податку, на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, застосовується до цих декларацій в повному обсязі.
ДПІ не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, а неможливість проведення податковими органами зустрічних перевірок контрагентів позивача, не може бути належним доказом відсутності факту надмірної сплати ПДВ до Державного бюджету, і не прийнята судом до уваги.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Інспекція не мала достатніх правових підстав для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 103302 гри., а відтак, повідомлення - рішення ДПІ в м. Суми від 21.02.2006 р. № 0000062305/0/10227 слід визнати нечинним.
При таких обставинах вимоги Підприємства є правомірними і обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному розмірі.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів суду апеляційної інстанції із огляду на наступне.
Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, що діяла до 01.06.2005 визначено, що платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Пункт 1.6. Закону визначає податкове зобов'язання як загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку - продавцем товарів (робіт, послуг) в звітному періоді від покупця. Таким чином, виходячи із зазначених вище норм Закону, обов'язок сплатити ПДВ і обов'язок утримати ПДВ із вартості проданого товару (робіт, послуг) та внести ПДВ до бюджету, покладаються Законом на різних осіб. Обов'язок сплатити ПДВ у вартості придбаного товару покладається на покупця, а обов'язок утримати та внести до бюджету ПДВ, сплачений покупцем у вартості товару (робіт, послуг), покладається на продавця товарів (робіт, послуг). Такий висновок підтверджується і іншими нормами Закону України «Про податок на додану вартість». Так, п.п. 6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону передбачається, що «податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг)»продавцем таких товарів. Така ж норма передбачається і п. 7.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Податкова накладна, що видається платником податку-продавцем у відповідності до вимог п. 7.2. ст.7 Закону, є ні чим іншим, як документом, що підтверджує факт отримання продавцем товару оплати ПДВ від іншого платника податку-покупця. Саме такий порядок сплати, утримання та внесення до бюджету сум ПДВ є класичним прикладом справляння непрямого податку, при якому обов'язок сплати податку покладається на покупця товару (робіт, послуг), а обов'язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару (робіт, послуг) та перерахування (внесення) його до бюджету несе продавець такого товару (робіт, послуг). При цьому покупець, окрім сплати власне ціни придбаного товару, додатково сплачує продавцю таких товарів (робіт, послуг) непрямий податок. Обов'язок покупця товару при справлянні непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару (робіт, послуг) продавцю.
Враховуючи вимоги п. 1.3, 1.6, 1.8 ст. 1, п.п. 6.1.1 п.6.1 ст. 6, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»колегія суддів вважає, що сплата Позивачем ПДВ була здійснена при оплаті придбаного ним товару (робіт, послуг) від продавців таких товарів (робіт, послуг), і факт сплати Позивачем ПДВ продавцям підтверджується виданими останніми податковими накладними, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що не заперечується 1-м відповідачем.
Крім того, факт сплати ПДВ Підприємством підтверджується матеріалами перевірки позивача податковим органом. Так, в Акті податкового органу про результати позапланових документальних перевірки правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ від 13.02.2006р. № 877/23-6/03972761 за податкові періоди відповідно за квітень, травень 2005р. податковим органом підтверджується правомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів та правильність визначення заявлених позивачем до відшкодування сум ПДВ.
Виходячи з вимог п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Розмір надмірної сплати ПДВ становить різницю між сумою сплаченого позивачем ПДВ як покупця товарів (робіт, послуг) у вартості придбаних ним товарів (робіт, послуг) і сумою ПДВ, яку позивач отримав уже як продавець товарів (робіт, послуг) від покупців у вартості проданих позивачем товарів (робіт, послуг). Саме такий порядок визначення суми надмірної сплати ПДВ передбачається вимогами п.п. 7.7.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, тобто який згідно вимог п. 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»є надміру сплаченим. Саме такий випадок, «визначений цим Законом», встановлено п.п.7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у якому зазначається, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України. Такий висновок підтверджується і іншими нормативними актами, прийнятими на виконання вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Так, у п.2.1. «Порядку відшкодування податку на додану вартість», затвердженому спільним наказом ДПА та Держказначейства України від 02.07.1997 р. №209/72 зазначено, якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України. П.п. 7.7.5 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що у випадку коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.
Колегією суддів встановлено, що позивач у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»подав податковому органу декларації з податку на додану вартість за квітень, травень 2005р. за вхідними номерами ДПІ відповідно від 20.05.2006р., від 17.06.2005р (а.с. 42-49), якими передбачено відшкодування сум ПДВ з державного бюджету. Факт сплати позивачем податку в вартості придбаних товарів (робіт, послуг) підтверджується матеріалами перевірок позивача, які проведені податковими органами, а також наданими позивачем, на вимогу суду апеляційної інстанції, платіжними дорученнями за придбаний товар.
Інспекція не надала у судовому засіданні доказів щодо визнання угод на придбання товарів (робіт, послуг) недійсними, визнання свідоцтв про реєстрацію платників податків - постачальників позивача недійсними, а також порушень заповнення податкових накладних постачальників, що складаються у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суми ПДВ за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних податкових, і в зв'язку з цим, жодних підстав для зменшення сум відшкодування ПДВ за відповідні періоди не має.
Враховуючи те, що відповідальність за утримання та внесення до державного бюджету сум ПДВ покладається законом на платників податку -постачальників товарів (робіт, послуг), зменшення Інспекцією суми відшкодування ПДВ позивачу набуває характеру адміністративно-господарської санкції за дії (утримання та внесення ПДВ до Державного бюджету), обов'язок виконання яких за законом не покладається на позивача. Цей обов'язок за змістом норм п.1.3 та п.1.8. Закону України "Про податок на додану вартість" покладається на постачальника (продавця) товарів (робіт, послуг). У відповідності до ч.1 ст.19 Конституції України ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. За таких обставин, покладення відповідальності на позивача за дії (бездіяльність) інших осіб (постачальників товарів (робіт, послуг)) протирічить загальним принципам права - настання юридичної відповідальності тільки за умови винних дій (бездіяльності).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 21.02.2006 р. № 0000062305/0/10227, яким Сумському виробничому підприємству "Стиль" УТОГ зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005р., травень 2005р., у розмірі 103302 грн прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та ст.19 Конституції України, і тому правомірно визнано судом першої інстанції нечинним. В зв’язку з чим колегія суддів вважає правомірною вимогу позивача про стягнення з державного бюджету 103302,00 грн. бюджетної заборгованності з податку на додану вартість за деклараціями з ПДВ за квітень –травень 2005р. і 7367,01 грн. відсотків.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Інспекції задоволенню не підлягає, а оскаржувана постанова господарського суду Сумської області від 28.03.2006р. по справі №АС8/145-06 має бути залишена без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, п.1 ст. 198, 200, 206, 209, 211, 212, 254, КАС України, колегія суддів апеляційного суду, одностайно, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову господарського суду Сумської області від 28.03.2006 р. по справі № АС-8/145-06 залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Сумської області від 28.03.2006 по адміністративній справі № АС-8/145-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає чинності з дня її проголошення.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану увалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Погребняк В.Я.
Судді Гончар Т.В.
Істоміна О.А.