ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"30" січня 2007 р. | Справа № 7/208/05-н.р. |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Туренко В.Б.
суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача – Лемле Н.В.
від відповідача –Бойко О.В., Єремєєва І.Д., Єремець Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Науково-виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря –„Машпроект”
на постанову господарського суду Миколаївської області від 11.10.2006р.
у справі № 7/208/05-н.р.
за позовом Державного підприємства „Науково-виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря –„Машпроект”
до СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві
про скасування податкового повідомлення-рішення
По справі оголошувалась перерва до 30.01.2007р. за правилами ч.2 ст.150 КАС України.
встановив:
ДПІ у м. Миколаєві здійснена комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП „Науково-виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря –„Машпроект” ( далі за текстом Підприємство) за період з 1.01.2001р. по 01.01.2003р., за наслідками якої складено акт № 182/23-121/31821381 від 03.06.2003р., де зазначено про встановлення порушення підприємством ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93, а саме: отримання валютної виручки на підставі договорів, укладених з підприємствами Росії в сумі 9999376.48рос. рублів (1768325.74грн.) через касу нерезидента та на рахунки фізичних осіб, відкритих в банках –нерезидентах для виплати витрат на відрядження фахівцям позивача, а не через уповноважений банк на рахунок підприємства. На підставі акту перевірки, ДПІ у м. Миколаєві 06.06.2003р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142201/1 про визначення податкового зобов’язання зі сплати штрафу за здійснення розрахунків з нерезидентами не через уповноваженні банки в сумі 1768325.74грн., нарахованого на підставі п.2 ст.160 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.2.2. Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства (а.с.13-25 т.1).
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось підприємством в адміністративному порядку, але залишено без змін (а.с.26-28, 66-72 т.1).
В травні 2005 року ДП „Науково-виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря –„Машпроект” звернулось з позовом до ДПІ у м. Миколаєві про визнання недійсним вищезазначеного податкового повідомлення-рішення, посилаючись на те, що по-перше, податкові органи не мають права визначати штраф за порушення розрахунків в іноземній валюті як податкове зобов’язання; по-друге, з боку підприємства не було допущено порушення ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; по-третє, фактично Державна податкова адміністрація України, провівши апеляційний розгляд скарги, не винесла мотивованого рішення, а тому, відповідно до п.5.2. ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, скарга платника вважається задоволеною на його користь (а.с.2-7 т.1).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на правомірність застосування штрафної санкції за порушення, яке наведено в акті перевірки (а.с.45-48 т.1).
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.08.2005р. (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено частково, спірне податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині визначення штрафних санкцій податковим зобов’язанням (а.с.75-80 т.1).
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позов задовольнити повністю, оскільки вважав, що при прийнятті рішення не були з’ясовані та доведені всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору (а.с.86-92 т.1).
З 1.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, за правилами якого здійснювалось подальше провадження у даній справі.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2005р. (головуючий суддя Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М.) рішення господарського суду Миколаївської області від 29.08.2005р. залишено без змін (а.с.216-223 т.1).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2006р. вищезазначені рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції скасовані, справа передана на новий розгляд до місцевого господарського суду з підстав не з’ясування судами попередніх інстанцій обставин, які мають суттєве значення у справі (а.с.259-262 т.1).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.08.2006р.справа прийнята до провадження суддею Ткаченко О.В. (а.с.269 т.1).
Заявою від 15.09.2006р. позивач змінив предмет спору і просив скасувати спірне податкове повідомлення-рішення (а.с.278 т.1).
В процесі повторного розгляду справи, у зв’язку із реорганізацією податкового органу, згідно наказу ДПА у Миколаївській області від 29.06.2006р. № 307, судом здійснено процесуальне правонаступництво, ДПІ у м. Миколаєві замінено на СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві, про що відображено у судовому рішенні (а.с.290-293, 304 т.1).
Постановою господарського суду Миколаївської області від 11.10.2006р. (суддя Ткаченко О.В.), яка складена у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України 23.10.2006р., у позові відмовлено з мотивів прийняття податковою службою рішення у відповідності з діючим законодавством (а.с.304-305 т.1).
Не погодившись із постановою суду, позивач 30.10.2006р. звернувся із заявою про апеляційне оскарження, а 20.11.2006р. –з апеляційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом норм матеріального права ( а.с. 2-8 т.2).
Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2006р., 30.11.2006р. (головуючий суддя Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М.) було відкрито апеляційне провадження, закінчені підготовчі дії та адміністративна справа призначалась до апеляційного розгляду на 12.12.2006р. (а.с.12-13,16 т.2).
Розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2006р. № 147 справа для розгляду передана іншій колегії суддів у складі: головуючого судді Туренко В.Б., суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В. (а.с.19 т.2), яка ухвалою від 6.12.2006р. прийняла справу до провадження із призначенням її до розгляду (а.с. 20 т.2).
28.12.2006р. Одеським апеляційним господарським судом від позивача отримані додаткові пояснення до апеляційної скарги (а.с. 21-24 т.2).
Письмові заперечення на апеляційну скаргу та доповнення до неї від відповідача не надійшли.
Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та додатково витребувані документи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
При перевірці встановлено, що позивачем укладені договори з підприємствами Росії на виконання робіт по технічному сприянню, керівництву, допомозі, консультаціям при монтажі і здачі в експлуатацію та при експлуатації, ремонті і заміні двигунів, агрегатів та газотурбінного устаткування. Виконання цих робіт за період 2001-2002р.р. підтверджено підписаними двосторонніми актами виконаних робіт, згідно яких загальна сума виконаних робіт склала 20348195.84рос. рублів. На валютний рахунок позивача надійшли валютні кошти лише в сумі 10325058.32рос. руб. В рахунок розрахунків за зовнішньоекономічними договорами нерезиденти виплачували фізичним особам (працівникам позивача), які знаходились у відрядженні за кордоном, кошти в іноземній валюті на відрядження через касу свого підприємства або на власні рахунки фізичних осіб, відкритих в банках-нерезидентах і сума такого перерахування склала 9999376.38рос.руб. , а також 23761.14рос.руб. було перераховано за касове обслуговування. Зазначені обставини відображені в акті перевірки від 3.06.2003р. № 182/23-121/3182381 (а.с.16-22 т.1).
За висновком податкового органу, оплата в сумі 9999376.48рос. руб. є виручкою позивача за надані послуги нерезиденту, а відтак такі розрахунки здійснені із порушенням ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (із змінами), якою встановлено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта і такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Судова колегія не погоджується з висновками податкового органу на підставі нижченаведеного.
Виходячи зі змісту Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” термін „розрахунок в іноземній валюті” тотожний поняттю „виручка резидента у іноземній валюті”.
Законодавство України не дає правового визначення терміна „валютна виручка”, або „виручка резидента у іноземній валюті”, проте містить визначення споріднених понять. Зокрема, в абз.3 пп. ”г” п.1.7 Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003р. № 520 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2004р. за № 33/8632, міститься визначення цього поняття, згідно з яким „готівкова виручка (виручка)” –це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, виконаних робіт, наданих послуг) та позареалізаційні надходження. А відповідно до абз.5 ст.1 Указу Президента України від 28.06.1999р. № 746/99 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Виходячи із наведених визначень понять „готівкова виручка” та „виручка від реалізації (товарів, робіт, послуг)”, виручкою резидента у іноземній валюті слід вважати суму грошових коштів, яка фактично отримана на рахунок за реалізовану суб’єктом господарювання –резидентом продукцію (роботи, послуги).
Стаття 7 Декрету № 15-93, розповсюджується лише на випадки, коли підприємство-резидент фактично отримує від контрагента-нерезидента платіж (виручку) в іноземній валюті (грошовими коштами в якості засобу платежу) за реалізовані товари.
Тобто, якщо при виконанні умов договору між резидентом та нерезидентом зобов’язання припиняються шляхом сплати нерезидентом грошових коштів (іноземної валюти) в якості засобу платежу (виручки) за отримані товари, то таку оплату нерезидент зобов’язаний вчинити на рахунок резидента, відкритий в уповноваженому банку згідно до вимог Декрету № 15-93.
Якщо ж зобов’язання між нерезидентом і резидентом по оплаті товарів припиняються не внаслідок перерахування нерезидентом резиденту іноземної валюти (валютної виручки), то на такі відносини положення ст.7 Декрету № 15-93 не розповсюджуються.
Отже, суми витрат на відрядження, виплачені нерезидентом на території Росії працівникам Підприємства, не підпадають під ознаки виручки Підприємства, так як на час їх виплати ціллю таких виплат було не оплата послуг, наданих Підприємством нерезиденту, а виплата коштів на відрядження працівникам Підприємства, що не тільки не заборонено законодавством України, а, навпаки, така можливість прямо встановлена п.9 Постанови Кабінету Міністрів України „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” №663 від 23.04.1999р.(із змінами).
Про те, що зазначені витрати на відрядження не є виручкою підприємства, свідчать дії податкового органу, який при перевірці не встановив порушення ст.1 Закону України „Про порядок погашення розрахунків в іноземній валюті” і не застосував до позивача відповідальність передбачену ст.4 цього Закону. Факт відсутності такого порушення підтверджений представником ДПІ у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Законодавство України не містить заборони на припинення зобов'язання між контрагентами у формі іншій, ніж грошова шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора.
СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві необґрунтовано застосувала до Підприємства відповідальність за те, що припинення зобов'язань за контрактами між Підприємством та нерезидентами було здійснено способом, відмінним ніж отримання Підприємством розрахунку за надані послуги грошовими коштами (валютної виручки), лише при проведенні якого і передбачено зарахування коштів на рахунок резидента в уповноваженому банку.
Ухвалюючи судове рішення по справі, суд першої інстанції помилково ототожнив два різних за своєю суттю поняття „розрахунок в іноземній валюті (виручка)” та „припинення зобов'язання”, а це у свою чергу призвело до необґрунтованого висновку, що кошти в сумі 9999376.38рос.руб. еквівалентній 1769077,73грн. (виплачені витрати на відрядження працівникам позивача) є виручкою Підприємства, а тому повинні були бути перераховані через уповноважені банки.
Відносини Підприємства з нерезидентами засновані на взаємній угоді між ними, а тому вони є цивільно-правовими. У цих відносинах допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних вимог.
Відповідно до ст.ст.6, 14 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (суб'єкти ЗЕД) мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, і мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не суперечать інтересам України та відповідають міжнародним правилам.
Умовами договорів на надання послуг, укладених між Підприємством та нерезидентами, передбачено обов'язок нерезидентів забезпечувати відряджених спеціалістів Підприємства коштами на відрядження. Таким чином, у нерезидента з моменту виплати коштів на відрядження виникло право вимагати від Підприємства відшкодування суми понесених витрат (грошові вимоги). В свою чергу, у Підприємства існувало право вимоги до нерезидента щодо оплати вартості наданих Підприємством послуг (грошові вимоги).
Тобто, у Підприємства та нерезидента виникли взаємні однорідні (грошові) вимоги одне до одного. Судом необґрунтовано не враховано наявність у нерезидента грошової вимоги до позивача по відшкодуванню суми понесених нерезидентом витрат (грошові вимоги) на забезпечення відряджених працівників Підприємства коштами на відрядження.
За взаємною згодою (шляхом встановлення відповідного положення у договорі) сторони дійшли згоди припинити взаємні вимоги шляхом заліку однорідних (грошових) вимог, тобто зобов'язання сторін припинились в частині сум, що взаємно зараховані сторонами (в розмірі коштів на відрядження, які були виплачені нерезидентом працівникам Підприємства), в результаті чого сума, що підлягала виплаті нерезидентом Підприємству за надані послуги зменшувалась на суму виплачених нерезидентом коштів на відрядження працівникам Підприємства. Такий порядок оформлення зарахування не суперечить чинному законодавству України.
На виконання вказівок, що містяться в ухвалі касаційної інстанції, судовою колегією встановлено, що підприємство не обраховувало з виплачених робітникам коштів на відрядження прибутковий податок відповідно до п. „г” ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”, який діяв в перевіряємий період. Після надання працівниками авансових звітів про фактично отримані та витрачені кошти, суми витрат на відрядження були включені до складу валових витрат, згідно п.п.5.4.8. п.5.4. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, одночасно ці суми, що зараховані в рахунок оплати послуг, підприємство віднесло до складу валових доходів відповідно до п.п.4.1.1. п.4.1. ст.4 зазначеного Закону.
Вищевикладене не спростовано податковою інспекцією під час розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, порушення ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” відсутнє, а тому у податкового органу не було підстав для нарахування штрафної санкції.
Крім викладеного, судова колегія зазначає слідуюче.
Приймаючи податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов’язань зі сплати штрафної санкції за порушення ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, податковою інспекцією не враховані положення пунктів 1.2., 1.3., 1.5., 1.9. ст.1, п.п. 4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Прийняття податкового повідомлення-рішення податковим органом може бути лише у разі несплати платником податків, зборів (обов’язкових платежів), вичерпний перелік яких зазначено у ст.ст. 14, 15 Закону України „Про систему оподаткування” і до якого зазначені штрафні санкції не відносяться.
Вищевикладене не враховано судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення спору і є підставою для скасування судового рішення.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню із відшкодуванням позивачу витрат по держмиту в загальній сумі 212,50грн. у т.ч. сплаченого при поданні апеляційних та касаційної скарг.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Науково-виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря –„Машпроект” задовольнити.
Постанову господарського суду Миколаївської області від 11.10.2006р. у справі № 7/208/05-н.р. скасувати, позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Миколаєві від 06.06.2003р. № 0000142201/1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Науково-виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря –„Машпроект” витрати по держмиту в загальній сумі 212.50грн., у т.ч. за апеляційні та касаційну скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови у повному обсязі.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Судді Л.І. Бандура
Л.В. Поліщук