ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"30" січня 2007 р. | Справа № 33/423-06-10518 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
від позивача Наумчук В.А. за довіреністю від 02.07.2004р. №3254
від відповідача не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ілна”
на рішення господарського суду Одеської області від 29 листопада 2006 року
у справі №33/423-06-10518
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Континіум-Укр-Ресурс”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ілна”
про стягнення 318745,10 грн., -
В С Т А Н О В И В:
ТОВ „Континіум-Укр-Ресурс” поданий до господарського суду Одеської області позов про стягнення з ТОВ „ВКФ „Ілна” 318745,10 грн., які складають вартість не повернутого із зберігання майна.
Рішенням господарського суду Одеської області від 29 листопада 2006 року у справі №33/423-06-10518 (суддя Мазур Д.Т.) позов ТОВ „Континіум-Укр-Ресурс” задоволений.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що ухилення відповідача у справі від належного виконання договірних зобов’язань по поверненню позивачу вартості нафтопродуктів прийнятих на зберігання є необґрунтованим, у зв’язку з чим позовні вимоги у справі підлягають задоволенню.
Відповідач із судовим рішенням не згодний і в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ „Континіум-Укр-Ресурс”, з посиланням при цьому на те, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.
За доводами відповідача, він не відмовлявся від повернення позивачу нафтопродуктів, а тому посилання рішення суду першої інстанції на п.5.6. укладеного між сторонами договору не заслуговують на увагу. Окрім того, відповідач зазначає, що позивач був повідомлений про зберігання його нафтопродуктів на нафтобазі міста Арциз Одеської області згідно з договором, який відповідач уклав з ТОВ „Південна Регіональна Паливна Компанія”. В процесі виконання цього договору ТОВ „Південна Регіональна Паливна Компанія” відмовилася повертати відповідачу нафтопродукти позивача у зв’язку з чим відповідач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з підприємства „Лукойл-Україна” означених нафтопродуктів, оскільки саме підприємство „Лукойл-Україна” являється власником нафтобази міста Арциза Одеської області. Рішенням господарського суду Одеської області позов відповідача задоволений. Постановою Одеського апеляційного господарського суду це рішення залишено без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з посиланням при цьому на те, що виходячи із змісту п.5.6. договору зберігання, підставою виникнення зобов’язання відповідача щодо відшкодування вартості неповернутого майна є саме неможливість його повернення, а не відмова зберігача повернути майно поклажодавцеві. Факт неможливості повернення нафтопродуктів зі зберігання підтверджується листами відповідача №322 від 15.06.2006р., №435 від 05.09.2006р, №437 від 07.09.2006р., а також постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. по справі №17-30/68-06-2794.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, тому апеляційна скарга розглянута за його відсутністю.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.
Як встановлено матеріалами справи, 01.01.2006р. між позивачем і відповідачем укладений договір зберігання №4/2, згідно з яким відповідач зобов’язується зберігати нафтопродукти, що передані йому позивачем, і повернути їх на умовах, визначених даним договором.
Відповідно до розділу 4-го цього договору, яким встановлені права та обов’язки сторін, позивач має право в будь-який час заявити вимогу про повернення нафтопродуктів (п.4.3.1. договору), а відповідач зобов’язаний повернути рівну кількість майна того ж самого роду та якості на першу вимогу позивача (п.4.1.6. договору).
У розділі 5-му цього договору встановлені умови щодо повернення майна зі схову.
Так, відповідно до п.5.1. розділу 5-го договору, відповідач зобов’язується повернути майно протягом 5 (п’яти) календарних днів, після закінчення строку дії договору. У п.9.5. цього договору встановлений строк дії договору до 31.12.2006р.
Разом з тим, за умовами п.5.6. цього ж розділу договору, у випадку неможливості повернення майна зі зберігання в натурі, відповідач зобов’язаний відшкодувати його остаточну вартість, виходячи з оціночної вартості майна (п.2.2. даного договору). При цьому відповідач зобов’язується сплатити вартість неповернутого майна протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту пред’явлення позивачем вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Таким чином, за умовами укладеного між сторонами договору зберігання відповідач зобов’язаний зберігати передані позивачем на зберігання нафтопродукти до 31.12.2006р. Більш того, обов’язок відповідача відшкодувати позивачу вартість нафтопродуктів виникає лише після закінчення строку їх зберігання, тобто після 31.12.2006р. за умови неможливості повернення цих нафтопродуктів із зберігання.
Також матеріалами справи встановлено, що 10.08.2006р. позивач заявив вимогу до відповідача повернути нафтопродукти, які знаходяться на зберіганні відповідача, а саме: бензин марки А-95 в кількості 341 кг, бензин марки А-92 в кількості 2606 кг, бензин марки А-76 в кількості 3797 кг, дизельне пальне в кількості 62488 кг.
Означену вимогу відповідач отримав 16.08.2006р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та надав позивачу письмову відповідь від 05.09.2006р. №435.
Згідно з цією відповіддю, належні позивачу нафтопродукти відповідач передав на відповідальне зберігання ТОВ „Південна Регіональна Паливна Компанія” відповідно до укладеного договору зберігання. Оскільки ТОВ „Південна Регіональна Паливна Компанія” відмовилось передати відповідачу нафтопродукти у зв’язку із зміною власника нафтобази, відповідач звернувся до господарського суду з позовом про зобов’язання повернути нафтопродукти.
Після отримання відповіді відповідача, позивач надіслав відповідачу претензію від 23.08.2006р. №1845 з вимогою відшкодувати вартість неповернутого майна в сумі 318745,10 грн. Означену претензію відповідач отримав 31.08.2006р. та надіслав позивачу відповідь на претензію від 07.09.2006р. №437. Згідно з цією відповіддю, відповідач не заперечує наявність на зберіганні бензину марки А-95 в кількості 341 кг, бензину марки А-92 в кількості 2606 кг, бензину марки А-76 в кількості 3797 кг, дизельного пальне в кількості 62488 кг, що належить позивачу та не заперечує проти повернення цих нафтопродуктів позивачу.
Але, 03.10.2006р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача 318745,10 грн., що складають вартість неповернутих із зберігання нафтопродуктів.
Оскаржуваним судовим рішенням від 29.11.2006р. позов ТОВ „Континіум-Укр-Ресурс” задоволений, з мотивів, наведених в описовій частині постанови.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовані обставини, які мають значення для справи.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.938 ЦК України, зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Разом з тим, вимогами ч.1 ст.953 ЦК України передбачений обов’язок зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Між тим, як вище встановлено апеляційним господарським судом, за умовами укладеного між сторонами договору зберігання відповідач зобов’язаний зберігати передані позивачем на зберігання нафтопродукти до 31.12.2006р., а обов’язок відповідача відшкодувати позивачу вартість нафтопродуктів виникає лише після закінчення строку їх зберігання, тобто після 31.12.2006р. за умови неможливості повернення цих нафтопродуктів із зберігання.
Вимогами ч.1 ст.526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, встановлені обставини свідчать, що вимога позивача про відшкодування відповідачем вартості неповернутих із зберігання нафтопродуктів суперечить умовам укладеного між сторонами договору зберігання і є передчасною.
За таких обставин, рішення господарського суду Одеської області від 29.11.2006р. слід скасувати, а у задоволенні позовних вимог ТОВ „Континіум-Укр-Ресурс” відмовити.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ілна” задовольнити.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 29 листопада 2006 року у справі №33/423-06-10518 скасувати.
3.Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Континіум-Укр-Ресурс” у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |