ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________

 

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

"30" січня 2007 р.

Справа № 30-25/271-05-9048

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

 

при секретарі   -   Волощук О.О.,

 

за участю представників:

позивача  - не з'явився,                                                                                   

відповідача - ТОВ „Південна будівельна компанія” -не з'явився,

відповідача - Одеської міськради -Сєміног Л.В.,

Прокуратури Суворовського району м. Одеси  - Форманюк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Одеської міськради, м. Одеса  та апеляційне подання  Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси

на  рішення господарського суду Одеської області від 10.11.2006 р.

у справі   №30-25/271-05-9048

за позовом СПД -фізичної особи -ОСОБА_1, м. Одеса          

до  ТОВ „Південна будівельна компанія”, с. Крижанівка Одеської області та Одеської міськради, м. Одеса

за участю Прокуратури Суворовського району м. Одеси

про  визнання права власності,

  

    ВСТАНОВИЛА:

 

                 19.10.2005 р. (вх. №11298) СПД -фізичною особою -ОСОБА_1 (далі - позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до ТОВ „Південна будівельна компанія” (далі -відповідач-1) про визнання права власності на двоповерхове нежитлове приміщення -кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”, загальною площею 278,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке, згідно технічного паспорту від 20.03.2003 р., складається з приміщень першого поверху: а) торговий зал; б) кухня; в) мийка; г) роздягальня; д) коридор;  е) умивальник; ж) туалет; з) туалет; и) умивальник; к) кладова та з приміщень другого поверху: л) більярдна, та визнання  права власності  на комплекс літніх типових будиночків у кількості шістьох одиниць, загальною площею 137,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, кожен з яких, згідно технічного паспорту від 03.06.2005 р., складається з: а) основна кімната; б) санвузол; в) навіс (а.с. 2-4, т.1). Свої  вимоги вона мотивувала наступним.

        Позивач є землекористувачем земельної ділянки і власником закінченого будівництвом об'єкту - літнього кафе-мороженого „ІНФОРМАЦІЯ_1”, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а також власником комплексу літніх будиночків, розташованих за адресою: АДРЕСА_2. Вказані об'єкти були побудовані позивачем за рахунок власних коштів господарськими заходами відповідно до затвердженого і узгодженого усіма компетентними органами проекту та введені в експлуатацію. Відповідач дійсно виконував будівельні роботи за договором від 24.06.2004 р., що не надає йому прав на вказане кафе. Відповідачем фактично оскаржується право власності ПП „ІНФОРМАЦІЯ_2”, що вбачається з претензійного листа, направленого на адресу позивача, з якого також вбачається, що відповідач претендує на приміщення кафе в якості його власника. 21.05.2004 р. позивач до управління земельних ресурсів Одеської міськради подав пакет документів, необхідний для укладення договору оренди земельної ділянки, що фактично знаходилася у користуванні позивача, підготування якого продовжувалося і на момент звернення з позовом. Висновком  Управління інженерного захисту території міста від 08.01.2002 р. встановлено відповідність робочого проекту кафе позивача  інженерно -геологічним умовам, вимогам ДБН.А.2.2-3-97 і узгоджено даний проект з Управлінням інженерного захисту території міста. Згідно довідки Управління архітектури та містобудування виконкому Одеської міськради від 21.04.2001 р., об'єкт позивача може бути добудований та було відмічено, що дозвіл на будівництво не видається інспекцією ГАСКа із-за відсутності загального відводу території АДРЕСА_1, з цієї ж причини не здійснюється приймання об'єктів до експлуатації, у т. ч. тих, що мають повний комплект необхідної проектно -кошторисної документації. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 13,41,42 Конституції України, ст.ст. 316-321,328,331,391,392 ЦК України, ст.ст. 11-13,19,48,55 Закону України "Про власність".

            Рішенням господарського суду Одеської  області  від 24.10.2005 р. (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено, а саме, визнано за позивачем право власності на самочинно збудоване двоповерхове нежитлове приміщення -кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”, загальною площею 278,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке, згідно технічного паспорту від 20.03.2003 р., складається з приміщень першого поверху: а) торговий зал; б) кухня; в) мийка; г) роздягальня; д) коридор;  е) умивальник та з приміщень другого поверху: л) більярдна, та визнано  право власності  на самочинно збудований комплекс літніх типових будиночків у кількості шістьох одиниць, загальною площею 137,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, кожен з яких, згідно технічного паспорту від 03.06.2005 р., складається з: а) основна кімната; б) санвузол; в) навіс; стягнено з відповідача на користь позивача 170 грн. держмита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу (а.с. 179-183, т.1).

           Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2006 р. (а.с. 205-208, т.1) касаційне подання  Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міськради задоволено; рішення господарського суду Одеської  області  від 24.10.2005 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.         

    Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.08.2006 р. (а.с. 1, т.2) суддею Рогою Н.В. прийнято справу №25/271-05-9048 до свого провадження, їй присвоєний №30-25/271-05-9048 та залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеську міськраду.

           27.09.2006 р. (вх. №21047) 3-я особа надала суду відзив на позов (а.с. 40-43, т.2), в якому просила відмовити у його задоволенні,  оскільки, згідно ст. 5 Закону України „Про основи містобудування”, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів,  норм  і  правил,  регіональних  і  місцевих  правил  забудови; розміщення    і    будівництво    об'єктів    відповідно    до    затверджених    у встановленому    порядку    містобудівної   документації   та    проектів   цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; захист прав громадян та громадських організацій згідно з законодавством. Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (реконструкція) об'єкту здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів. Статтею 12 Закону України „Про основи містобудування” передбачено, що до компетенції органів місцевого самоврядування у сфері містобудівельної діяльності на їх території належить право затвердження місцевих правил забудови, внесення змін у зазначені документи за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури відповідно до законодавства. Згідно вказаної статті, рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003 р. за № 1716-ХХІУ затверджено „Правила забудови міста Одеси” (далі - Правила),  які визначають  порядок узгодження  та  затвердження  проектної документації для будівництва, надання для цієї цілі земельних ділянок, ведення будівельних (реконструкційних) робіт, порядок виконання контролю за містобудівельною діяльністю. Ці Правила є обов'язковими для всіх суб'єктів, що здійснюють містобудівельну діяльність у межах міста. П.п. 2.6, 5.7 Правил встановлено, що містобудівельна документація повинна бути узгоджена з управлінням архітектури та містобудування, з природоохоронними, санітарними, пожежними органами, управлінням інженерного захисту територій міста, органами ДАІ МВС, управлінням охорони об'єктів культурної спадщини, а також з іншими організаціями, вказаними в завданні на проектування. Здійснення реконструкції повинно відбуватися згідно вимог, що містяться у розділі 8 Правил, якими визначено певний порядок отримання дозволу на здійснення будівництва (реконструкції) об'єкту. П. 8.3 Правил визначає, що недотримання цих вимог, незалежно від виду та призначення будівництва з самочинним, таким, що підлягає припиненню. Суб'єкт містобудування несе відповідальність за порушення, згідно з п. 8.4. Правил та чинного законодавства України. Крім того, наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової України від 05.12.2000 р. № 273 затверджено Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт (далі - Положення). Це положення встановлює порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту. Положення обов'язкове для застосування усіма суб'єктами будівництва незалежно від форм власності, відомчої належності та джерел фінансування. Згідно п. 1.1. Положення дозвіл на виконання будівельних робіт є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється. У п. 5.1   Положення  зазначено,   що  виконання   будівельних   робіт  на об'єктах без одержання дозволу або його завчасної перереєстрації, а також виконання    не    зазначених   у   дозволі    будівельних   робіт,    вважається самочинним     і    тягне    за     собою     відповідальність     згідно    діючого законодавства. Посилання позивача на положення ст. 331 ЦК України є необґрунтованим. Згідно ч.1 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, виготовлену   (створену)   особою,   набувається   нею,   якщо   інше   не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів, на підставі договору, є власником цієї речі. Так,   п.2   ч.2  ст.   331   ЦК  України  встановлено,   що,  якщо  законом передбачено прийняття об'єкту нерухомості в експлуатацію, право власності виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію. Згідно ст. 18 Закону України   „Про   основи   містобудування”,   закінчений   будівництвом   об'єкт нерухомості підлягає введенню в експлуатацію. В матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про введення об'єктів в експлуатацію. П.2 ч.3 ст. 331 ЦК України встановлює, що право власності на об'єкт нерухомості   виникає тільки з моменту державної реєстрації такого права у встановленому порядку. Згідно Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та п.1.12 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, право на звернення в органи реєстрації прав власності на нерухоме майно виникає лише з моменту його прийняття в експлуатацію актом відповідного органу. В ч.1 ст. 376 ЦК України визначені підстави, за якими будівництво (реконструкція) житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна визнається самочинним, а саме: якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Тобто, кожна з цих підстав вимагає визнання реконструкційних (будівельних) робіт відповідачем самочинними. Відповідно до ч.3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, що здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановлену порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів УРСР від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ встановлено, що Одеська міська рада є власником жилого та нежилого фонду на відповідній території. Згідно ст. 1 ЗК України, земельні правовідносини в Україні регулюються ЗК України та іншими нормативними актами України, що видаються відповідно до нього. Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»і ст. 12 ЗК України, рішення щодо регулювання земельних відносин і розпорядження землями територіальної громади віднесені до виняткової компетенції міської ради. Земельна ділянка, на якій самочинно збудовано кафе-морозиво «ІНФОРМАЦІЯ_1», знаходиться у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Право користування (власності) зазначеної земельної ділянки позивачем не оформлено. Згідно ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. У відповідності до ст. 125 ЗК України, право власності і право користування на земельну ділянку виникає після отримання її власником або користувачем документу, який засвідчує право власності або право користування земельною ділянкою і його державної реєстрації. Статтею 126 ЗК України визначені документи, які засвідчують право на земельну ділянку. Відповідно до цієї статті, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою засвідчується державними актами. Право оренди земельної ділянки оформляється договором, який реєструється у встановленому законом порядку. 

 

           Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.11.2006 р. (а.с. 64, т.2)  змінено правовий статус 3-ї особи -Одеської міської ради на відповідача  (далі -відповідач-2).

 

              Рішенням господарського суду Одеської  області  від 10.11.2006 р. (підписаним суддею Рогою Н.В. 20.11.2006 р.) позов задоволено, а саме, визнано за Приватним підприємцем ОСОБА_1  право власності на двоповерхове нежитлове приміщення - кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”, загальною площею 278,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке, згідно технічного паспорту від 20.03.2003 р., складається з приміщень першого поверху: а) торговий зал; б) кухня; в) мийка; г) роздягальня; е) умивальник; ж) туалет; и) умивальник; к) кладова; з приміщень другого поверху: л) більярдна; визнано за Приватним підприємцем ОСОБА_1  право власності на комплекс літніх типових будиночків у кількості шістьох одиниць, загальною площею 137,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, кожен з яких, згідно технічного паспорту, складається з: а) основна кімната; б) санвузол; в) навіс; стягнено з ТОВ „Південна будівельна компанія” на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн.; стягнено з Одеської міської ради  на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн. (а.с. 69-71, т.2). Таке рішення суд мотивував тим, що 24 червня 2004 р. між ПП ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ „Південна будівельна компанія” (підрядник) був укладений договір підряду на будівельно - відділочні  роботи, згідно якого Підрядник зобов'язався у встановлений договором строк виконати будівельно - відділочні роботи у приміщеннях кафе-морозиво за адресою: АДРЕСА_1, а Замовник зобов'язався прийняти виконані роботи та сплатити обумовлену договором ціну.  Згідно п.4.1. Договору, оплата виконаних робіт проводиться Замовником у розмірі передбаченому кошторисом в сумі 5000 грн..  За п.1.3. Договору  по завершенні робіт Підрядник здає, а замовник приймає по Акту виконану підрядником роботу.  Відповідно до п.5.2. Договору, Підрядник є власником майна, отриманого в результаті виконання ним будівельних робіт, до проведення повної оплати Замовником виконаних робіт. У зв'язку з невиконанням ПП ОСОБА_1 умов договору щодо оплати виконаних робіт, на підставі п.5.2. Договору, ТОВ „Південна будівельна компанія” претензійним листом НОМЕР_1 запропонувало ПП ОСОБА_1 звільнити кафе, в якому ТОВ проводилися будівельні роботи.  Листом від 20.04.2001 р. виконком Одеської міської ради дозволив ПП ОСОБА_1 підготовку матеріалів попереднього погодження розміщення кафе з літнім майданчиком на території АДРЕСА_1. Погодження розміщення дерев'яних будиночків для відпочинку на місці сміттєвого звалища було погоджено Суворовською райадміністрацією, що підтверджується резолюцією на заяві ПП ОСОБА_1 від 03.03.2000 р.. 04 травня 2001 р. Управлінням архітектури та містобудування виконкому Одеської міської ради ПП ОСОБА_1 було видано Архітектурно-планувальне завдання НОМЕР_5 на проектування об'єкту архітектури  для нового будівництва -кафе з літнім майданчиком на території АДРЕСА_1. Проект літнього кафе-морозиво погоджений з Управлінням інженерного захисту території міста (лист НОМЕР_6),  Державною інспекцією охорони Чорного моря (лист НОМЕР_7), КП „Горзелентрест” (лист НОМЕР_8), Управлінням державної пожежної охорони (лист НОМЕР_9), Одеською обласною СЕС (висновок НОМЕР_10), Управлінням архітектури та містобудування виконкому Одеської міської ради (висновок НОМЕР_11). Роботи з будівництва об'єктів - кафе-морозиво та літніх будиночків для відпочинку здійснювалися за кошти ПП ОСОБА_1.  ТОВ „Південна будівельна компанія” проводило ремонтно-будівельні  роботи у приміщеннях кафе -морозиво, але Акт приймання виконаних робіт ПП ОСОБА_1 підписаний не був, тому і не було здійснено оплату за виконані роботи.  Рішенням Одеської міської ради від 29.06.1999 р. №164-ХХІІІ „Про упорядкування використання прибережної зони та благоустрою пляжів схилів” вирішено надати комунальним підприємствам, створеним Одеською міською радою для забезпечення благоустрою та організації обслуговування відпочиваючих на пляжах, у порядку відведення, земельні ділянки пляжів, схилів, територій поміж пляжами у тимчасове користування, на умовах оренди, для ведення підприємницької діяльності, що не суперечить функціональному призначенню даної території, враховуючи сезону експлуатацію об'єктів та дозволити даним комунальним підприємствам передавати земельні ділянки в суборенду. Згідно рішення Одеської міської ради від 10.03.1999 р. №115-ХХІІІ, вирішено створити Комунальне підприємство „Гідропарк „Лузанівка”.  У зв'язку з необхідністю проведення робіт, пов'язаних з відводом земельної ділянки КП „Гідропарк „Лузанівка”  з подальшим укладенням договорів оренди (суборенди) з членами громадської організації „Лузанівка”, що профінансували даний проект, КП „Лузанівка” просило профінансувати зазначені заходи та гарантувало, що пропозиції про укладення договорів оренди (суборенди) земельних ділянок з суб'єктами підприємницької діяльності будуть розглянуті тільки після компенсації  ними витрат по відводу землі. 21 травня 2004 р. Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради було прийнято заяву ПП ОСОБА_1 щодо  укладення договору оренди земельної ділянки, що знаходиться в межах АДРЕСА_1  під кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”. До заяви був наданий пакет документів, необхідний для розгляду заяви, але будь-якої відповіді на цю заяву ПП ОСОБА_1 не отримала.  Квитанціями від 06.07.2004 р. на суму 1112 грн. та від 27.09.2004 р. на суму 1364 грн. ПП ОСОБА_1 здійснила оплату за проектні роботи по відводу землі, згідно договору. Листом від 02.10.2001 р. на ім'я заступника міського голови Незвинського А.Ф.   КП „Гідропарк „Лузанівка”, у зв'язку з необхідністю переводу дольових коштів на будівництво центральної каналізації парку, просило у найкоротший термін розглянути питання щодо вибору земельної ділянки під розміщення об'єктів ПП ОСОБА_1 на території АДРЕСА_1. 04 жовтня 2001 р. міжвідомчою комісією виконкому Одеської міської ради по вибору та визначенню вартості земельних ділянок, орендної плати за користування земельними ділянками на правах оренди та вартості права забудови (розміщення об'єктів будівництва) в м. Одесі, був складений Акт вибору та обстеження земельної ділянки, згідно якого, розглянувши клопотання ПП ОСОБА_1, комісія вважає, що обстежена земельна ділянка, розташована у АДРЕСА_1, площею біля 0,12 га, пригодна для розміщення (будівництва) об'єкту - дерев'яних будиночків для відпочинку громадян.  02 листопада 2001 р. цією ж Комісією був складений Акт вибору та обстеження земельної ділянки, згідно якого, розглянувши клопотання ПП ОСОБА_1, комісія вважає, що обстежена земельна ділянка, розташована у АДРЕСА_1, площею біля 0,10 га, пригодна для розміщення (будівництва) об'єкту - дитяче кафе-морозиво з літнім майданчиком. Але оформлення землекористування ПП ОСОБА_1 не закінчено, будь-якої відмови від органів місцевого самоврядування щодо оформлення  орендних відносин щодо землекористування на адресу ПП ОСОБА_1 не надходило, у зв'язку з чим, позивач правомірно, на думку суду, вважає, що Одеська міська рада та її виконавчі органи не заперечують проти землекористування ПП ОСОБА_1 земельною ділянкою під об'єктами ПП ОСОБА_1 на території АДРЕСА_1, адже процес оформлення триває і не закінчений саме з вини Одеської міської ради. Згідно висновку про технічний стан і пригодність до подальшої нормальної експлуатації будівлі кафе  „ІНФОРМАЦІЯ_1” з навісом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та літніх будиночків у кількості 6 одиниць, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, виготовленого СПД ОСОБА_2 у 2005 р. (державна ліцензія НОМЕР_2), об'єкти, що підлягали обстеженню, є капітальними спорудами, знаходяться у „гарному” технічному стані та пригодні для подальшої нормальної експлуатації. Площа будівель визначена у технічних паспортах, виготовлених ОМБТІ та РОН. Одеською міською радою  будь-яких доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов до суду не надано. В обґрунтування такого рішення суд послався на ст.ст. 19,41 Конституції України, ст.ст. 15,16,316,317,319,328,331,392 ЦК України, ст. 16 Закону України „Про оренду землі”, ст. 49 Закону України "Про власність".

 

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, Одеська міськрада звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові, з тих же підстав, що були викладені нею у відзиві на позов, а також враховуючи те, що судом не прийнято до уваги, що відповідно до  ст. 12 ЗК України, п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення питань у сфері регулювання земельних відносин є винятковою компетенцією Одеської міської ради.  Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля в межах м. Одеси є комунальною власністю, належить територіальній громаді м. Одеси, представником якої є Одеська міська рада. Однак, в 2005 р., без оформлення у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою, СПД ОСОБА_1 самовільно збудувала приміщення кафе-морозиво „ІНФОРМАЦІЯ_1”. Дане приміщення збудовано без наявності правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, розташованою на території КП „Гідропарк „Лузанівка”. Крім  того,  у  відповідності  зі  ст.  24  Закону  України  «Про  планування  і  забудову території»  і   ст.   9   Закону  України   «Про   архітектурну  діяльність»  будівництво   об'єктів здійснюється  відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів. Правила регламентують порядок розробки містобудівної документації; підготовки матеріалів попереднього узгодження місця розміщення об'єкта будівництва; збір початкових даних для проектування; проведення передпроектних та проектних робіт; узгодження, експертизи та затвердження передпроектної та проектної документації для нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції і розширення об'єктів, надання земельних ділянок для цих цілей у власність і користування, здійснення будівельних робіт та прийому об'єктів до експлуатації. Крім того, Правила визначають відповідальність за правопорушення в сфері містобудування. Пунктом 2.6. Правил встановлено, що містобудівна документація повинна бути узгоджена з: управлінням архітектури і містобудування, органами державного санітарного й пожежного нагляду, управлінням екологічної безпеки, управлінням інженерного захисту територій міста, органами ДАІ МВС, а також з іншими організаціями, зазначеними в завданні на проектування. Проектна документація, відповідно п.5.7. Правил, узгоджується з управлінням архітектури і містобудування, управлінням екологічної безпеки, управлінням інженерного захисту території міста, усіма службами, що надали технічні умови, і з особами, інтереси яких зачіпаються при будівництві об'єкта й перелік яких визначається архітектурно-планувальним завданням. Крім того, судом порушені правила ч.2 п.2 ст. 331 ЦК України, де зазначено, що, якщо законом передбачене прийняття об'єкта нерухомості до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Акт приймання до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта встановлює, що будівництво закінчене, а об'єкт, що здається в експлуатацію, в порядку ст. 375 ЦК України відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним та іншим нормам і правилам. Відповідно до цієї мети законодавством передбачений ДБН А.3.1-3-94 «Прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення»: затв. Наказом Держкомстроя № 239 від 04.10.1999 р. (набув чинності з 01.01.2000 р.). Судом при розгляді даної справи не враховані вимоги ст. 92 ЗК України, а порушені норми матеріального права: ст.ст. 4,31,32,48,55 Закону України «Про власність», ст.ст. 10,16,26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ст.ст. 12,14, 83,92,116 ЗК України, ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 18 Закону України «Про основи містобудування».

Також, не погоджуючись зі вказаним рішенням, заступник прокурора Суворовського району м. Одеси звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові, з тих підстав, що під час розгляду справи по суті, прокуратурою району було подано заяву про вступ у справу в порядку ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", з метою захисту інтересів держави в  особі Одеської міської ради. Так, об'єкт навколо якого склалися спірні правовідносини - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1»(двоповерхова окремо стояча будівля). Землі КП „Гідропарк „Лузанівка” є комунальною власністю територіальної громади м.  Одеси, представником якої є Одеська міська рада. Враховуючи, що спірний об'єкт є невід'ємною частиною земельної ділянки, на якій він побудований, суд при вирішенні спору по суті безпідставно не прийняв до уваги твердження відповідача - Одеської міської ради щодо здійснення позивачем будівництва спірного об'єкта нерухомості без належного дозволу на земельній ділянці, на яку у СПД "ОСОБА_1" відсутні правовстановлюючі документи, що, в свою чергу, призвело до здійснення самочинного будівництва та тягне за собою незаконність заявлених вимог. Задовольняючи позовні вимоги СПД "ОСОБА_1", суд дійшов до висновку, що будівництво кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" не підпадає під кваліфікацію самочинного будівництва, оскільки позивачем був отриманий певний перелік необхідних для здійснення будівництва узгоджень. Так, розглядаючи питання про погодження на підготовку матеріалів попередньої згоди міста розташування об'єкта, Одеська міська рада в листі від 20.04.01 р. зазначала, що цей дозвіл не є гарантією надання земельної ділянки та підставою для початку будівельних робіт. В акті вибору та обстеження земельної ділянки від 02.11.01 р. міжвідомчою комісією виконкому Одеської міської ради зазначено, що об'єкт є незавершеним самовільним будівництвом. В акті інспекції ДАБК НОМЕР_3 щодо роботи комісії по перевірці території АДРЕСА_1 також зазначено, що СПД „ОСОБА_1” є об'єктом самовільного будівництва. Земельна ділянка, на якій побудовано кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», не передавалася СПД «ОСОБА_1»у власність, у користування, під забудову зазначеного кафе, так само як і не передавалась під вже збудоване нерухоме майно. Оскільки позивач не отримав у встановленому законом порядку дозволу на будівництво, на початок будівельних робіт, він міг претендувати на визнання права власності на будівельні матеріали, а не на самочинне будівництво, яке, відповідно до положень чинного законодавства, підлягає знесенню. Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладаються функції по захисту інтересів держави. Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” органам прокуратури надані повноваження по представництву в суді інтересів держави, які полягають у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист державних інтересів при наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій фізичних або юридичних осіб, що вчинені у відносинах між ними та державою. Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами в інтересах держави, участь у розгляді судами справ, внесення апеляційних та касаційних подань на судові рішення. При цьому, прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства. Статтею 29 ГПК України передбачено, що прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подавати апеляційні та касаційні подання. Згідно до ст. 31, п.2 ст. 32 Закону України „Про власність”, комунальна власність (адміністративно - територіальних одиниць) входить до складу державної власності, а суб'єктами права комунальної власності є останні в особі обласних, районних, міських, сільських рад. Оскільки ст. 120 Земельного кодексу України передбачено перехід права на земельну ділянку при переході права власності на будівлю і споруду до фізичних або юридичних осіб, незаконне рішення господарського суду України від 10.11.06 р. може бути використане СПД „ОСОБА_1” для безпідставного набуття ним прав на незаконно займану земельну ділянку на території КП „Гідропарк „Лузанівка”, що належить Одеській територіальній громаді, тобто існує реальна загроза порушення державних інтересів та інтересів Одеської територіальної громади щодо права володіння землями.

 

     Розгляд справи було призначено на 30.01.2007 р., про що заступник прокурора та сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином. 

            Представники  позивача та ТОВ „Південна будівельна компанія”  у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

           Оскільки представники прокурора  та Одеської міської ради  не заявили клопотань про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

     Представник скаржника (Одеської міськради) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній підставах.

             Представник  прокурора  в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав подання і просив його задовольнити на  викладених у ньому підставах.

         За згодою  представників прокурора  та Одеської міської ради, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

       Заслухавши усні пояснення представників прокурора та Одеської міської ради, ознайомившись з доводами  апеляційних скарги і подання,  дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія  встановила наступне.

      Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що позивачка отримала всі необхідні узгодження та дозволи на будівництво спірних об'єктів, які в подальшому  на її замовлення були збудовані відповідно до проекту та прийняті в експлуатацію і тому в неї виникло право власності на них.

           Проте, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з такого.

           Так, матеріали справи свідчать, що позивачка дійсно  отримала необхідні дозволи та узгодження для розробки проекту на будівництво спірних об'єктів і цей проект було затверджено відповідним державним органом. На замовлення позивачки, відповідно до договору підряду на виконання будівельно - відділочних робіт від 24.06.2004 р., відповідач - 1 збудував  ці об'єкти.

         Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені об'єкти були прийняті в експлуатацію. Крім того, відповідно до умов  вищезазначеного договору (п.5.2.), підрядчик (відповідач-1) є власником майна створеного в результаті виконаних ним робіт до проведення повного розрахунку з ним замовником (позивачем). В   матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка сплатила відповідачу-1  передбачені умовами договору грошові кошти за виконані тим роботи по будівництву спірних об'єктів, тобто у неї, відповідно до умов договору, немає правових підстав вважати себе власником збудованих відповідачем - 1 спірних об'єктів.

             Щодо порядку проведення будівельних робіт слід зазначити наступне.

     Відповідно до ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій” (в редакції, що діяла на момент проведення робіт), фізичні і юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування (тобто капітальних будівель або споруд) на земельних ділянках, повинні отримати у відповідних виконавчих органів дозвіл на таке будівництво. Однак, надання такого дозволу не надає права на початок виконання робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Здійснення будівельних робіт об'єкта містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт, згідно ст. 29 цього Закону, вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність, згідно законодавству. Такі ж положення містяться у п.5.1. Положення „Про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт”, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 05.12.2000 р. №273, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.12.2000 р. за № 945/5166.

         Статтею 116  ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної і комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно ст. 126 ЗК України, право власності  і право постійного користування  земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. 

       Відповідно до ст. 376 ЦК України, самочинним будівництвом визнається будівля або споруда, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу на будівництво чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

         Матеріали справи свідчать, що територія КП „Гідропарк „Лузанівка”,  на якій  були побудовані спірні  об'єкти, входить до складу земель комунальної власності  міста Одеси.

         З матеріалів справи також вбачається, і цю обставину не оспорювала у суді першої інстанції позивачка, що земельна ділянка, на якій за її замовленням  було збудовано спірні об'єкти, їй у власність, користування, оренду  або суборенду власником землі не надавалась і вона не придбала її на підставі інших цивільно-правових угод.

     Наявні у матеріалах справи акти міжвідомчої комісії про вибір та обстеження земельної ділянки, лише свідчать, що позивачкою та відповідним органом місцевого самоврядування проводились підготовчі дії (узгодження) щодо можливості надання позивачці в оренду земельної ділянки, але ці документи не є підтвердженням отримання позивачкою цієї земельної ділянки в оренду в порядку, передбаченому ЗК України та Законом України „Про оренду землі”.

          В матеріалах справи  також відсутні докази того, що позивачка в судовому порядку оскаржувала  бездіяльність органів місцевого самоврядування щодо не оформлення за нею права користування цією земельною ділянкою і що ці органи за рішенням суду було зобов'язано здійснити такі дії.

      Матеріали справи також свідчать, що позивачка мала лише дозвіл на розробку проекту  і такий проект було розроблено та узгоджено відповідним державним органом. Однак, узгодження проекту, згідно вищезазначених норм законодавства, не надавало їй  права здійснювати будівництво, а дозвіл на виконання  будівельних робіт  цих об'єктів позивачка не отримувала.

         З викладеного вбачається, що позивачка, у  порушення вищевказаних норм права, здійснила самочинне будівництво капітальної будівлі, у розумінні ст. 376 ЦК України. Враховуючи викладене, у неї,  відповідно до ч.2  цієї статті, не виникло права власності на ці будівлі, а тому посилання позивачки і застосування місцевим судом до цих відносин    положень ст.ст. 328,391 та 392 цього Кодексу  є необґрунтованим та  помилковим.

      Відповідно до ч.3  зазначеної статті, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.

         З позиції Відповідача - 2, власника земельної ділянки, вбачається, що він не має наміру надавати позивачці земельну ділянку, на якій вона збудувала спірні об'єкти, у користування і заперечує проти визнання за нею права власності на ці об'єкти, а тому правових підстав для застосування до позивачки цієї норми немає. Відповідно до ч.4 зазначеної статті, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, це майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво або за її рахунок.

          Посилання місцевого суду,  при визнанні за позивачкою права власності на спірні об'єкти, на норми Конституції України, Закону „Про власність”, ЦК та ЗК України, на думку судової колегії, є безпідставними, оскільки зазначені норми регулюють захист права власності  осіб, які є власниками майна, яке набули у встановленому законодавством порядку, тобто на законних підставах, а в даному конкретному випадку, позивачка збудувала це майно без законних підстав, тобто не є законним власником майна, а тому застосування до неї цих норм права є необґрунтованим.

           З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги позивачки необґрунтовані і місцевий суд дав неправильну оцінку фактичним обставинам справи,  невірно застосував норми чинного законодавства і дійшов помилкового висновку щодо доведеності та обґрунтованості цих вимог. Висновок місцевого суду про те, що позивачка набула права власності  на ці об'єкти, та визнання за нею права власності на них не відповідає встановленим судовою колегією фактичним обставинам справи та спростовується ними на вищезазначених підставах.

          За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарга Відповідача-2  та подання Прокурора підлягають задоволенню, рішення місцевого суду, відповідно до ст.ст. 103 та 104 ГПК України, - скасуванню з ухваленням нового рішення про  відмову в задоволенні позову.

           Приймаючі до уваги, що Прокурора звільнено від сплати судових витрат (державного мита) при зверненні до суду з апеляційним поданням, а його апеляційне подання задоволено судом апеляційної інстанції, ці витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з позивача в доход держави.

               Також підлягають стягненню з позивача на користь відповідача - 2 понесені  останнім судові витрати,  а саме сплачене ним державне мито  при зверненні до суду з апеляційною скаргою.

           Сплачені цим відповідачем 118,00 грн. за ІТЗ судового процесу підлягають поверненню, оскільки при перегляді справи в апеляційній інстанції не передбачено сплату цих послуг.

                Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

 

1.  Апеляційну скаргу Одеської міськради, м. Одеса  та апеляційне подання  Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси -задовольнити.

2.  Рішення господарського суду Одеської області від 10.11.2006 р. у справі   №30-25/271-05-9048 - скасувати.

3.  СПД -фізичній особі -ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_4) в позові до ТОВ „Південна будівельна компанія” (с. Крижанівка, Комінтернівський р-н Одеської області, вул. Морська,45а, код 32497323) та Одеської міськради (м. Одеса, пл. Думська,1) про визнання права власності на: двоповерхове нежитлове приміщення -кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1” (загальною площею 278,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке, згідно технічного паспорту від 20.03.2003 р., складається з: приміщень першого поверху: а) торговий зал; б) кухня; в) мийка; г) роздягальня; е) умивальник; ж) туалет; и) умивальник; к) кладова; з приміщень другого поверху: л) більярдна) та комплекс літніх типових будиночків у кількості шістьох одиниць (загальною площею 137,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, кожен з яких, згідно технічного паспорту, складається з: а) основна кімната; б) санвузол; в) навіс) -відмовити.

4.  Стягнути з СПД -фізичної особи -ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_4):

а)  в доход держави - 85,00 грн. (розмір, підлягаючого сплаті державного мита при зверненні до суду з апеляційним поданням, від сплати якого прокурора звільнено);

б) на користь Одеської міської ради (м. Одеса, пл. Думська,1) - 85,00 грн. (розмір сплаченого Одеською міською радою  державного мита при зверненні до суду з  апеляційною скаргою).

5.  Повернути Одеській міській раді зайве сплачені нею 118,00 грн. (витрати  на  ІТЗ судового процесу, сплата яких в апеляційному провадженні   не передбачена).

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

 

Головуючий:                                                                                Мирошниченко М. А.

 

Судді:                                                                                                Бєляновський В. В.

 

                                                                                                             Шевченко В. В.