16.01.07 Україна
Господарський суд Чернігівської області
Іменем України
Р І Ш Е Н Н Я
м.Чернігів,пр.Миру,20 Тел.7-99-18
16 січня 2007 року № 13/166/20
Позивач: Закрите акціонерне товариство “Комунальник”
15300 м. Корюківка, пров. Вокзальний, 9
До відповідача : Відкритого акціонерного товариства
“Корюківська фабрика технічних паперів”
15300 м. Корюківка, вул. Передзаводська, 4
про визнання недійсним пунктів 2 і 4 договору
Суддя І.А.Фетисова
Представники сторін
Від позивача : Тарасенко П.А. голова Правління; Попелуха А.М. дов.237 від 13.11.2007 року
Від відповідача : Бабич С.В. дов.16 від 04.01.2007 року; Авдієвська Г.І. дов.16/15 від 04.01.2007 року
Рішення приймається на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
СУТЬ СПОРУ
Позивачем подано позов про визнання недійсними п. 2 і 4 договору № 2 стп на очищення стоків від 04.01.2006 р.
Відповідач у відзиві на позов повідомив про незгоду з позовними вимогами, обґрунтовуючи незгодою з позицією позивача побудованою на припущеннях ; наявністю тривались договірних відносин з позивачем на підставі договору №2; наявністю приладу обліку за яким проводяться розрахунки . Окрім того, відповідач зазначає, що п.2 є істотними умовами договору й визнання недійсною істотною умови має правовим наслідком визнання недійсним договору в цілому, що є неможливим.
Позивачем в судовому засіданні 09.01.2007 року подано обґрунтування заявлених вимог, відповідно до якого зазначає на укладення п.2,4 договору №2 під впливом помилки, а саме щодо суті правочину та обов’язків сторін із-за лічильника щодо унеможливлення використання його за цільовим призначенням стосовно об’єктивного відображення об’ємів стоків води. Окрім того, позивач посилається на визнання судом правочину недійсним у відповідності до ст..215 ЦК України, у разі коли встановлюється суперечність договірних зобов’язань інтересам сторони як юридичного факту у спірному договорі та посилається на Постанову Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах про визнання право чинів недійсними” від 28.04.1978 року зі змінами від 25.12.1992 року.
Відповідач у доповненні на відзив 09.01.2007 року зазначив, про відповідність умов договору п.21.2 діючих Правил користування системи комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом ДК України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 року №63, відповідно до якого метод визначення кількості стічних вод є переважним правом Водоканалу ( відповідача по справі). Окрім того, зазначає , що договір №2 стп від 04.01.2006 року набув обов’язкового характеру для сторін на підставі ст..651 ЦК України, просить у позові відмовити.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:
04 січня 2006 р. між сторонами укладено договір № 2 стп на очищення стоків.
Відповідно до умов договору підприємство відповідач (відповідач) приймає на себе зобов’язання по очищенню стоків, які будуть надходити на очисні споруди від абонента (позивача).
Пунктом 2 договору визначено “Кількість стоків, які передаються для очищення, визначається вимірювальними приладами і не повинна перевищувати 2500 м3 на добу при рівномірному подаванню не більше як 208,3 м3 на годину ( з урахуванням коефіцієнта нерівномірності, що дорівнює 2 згідно із СН та П).”
Пунктом 4 договору визначено “При відсутності комерційних приладів обліку або їхній несправності кількість стоків буде визначатися за встановленою продуктивністю насосів з урахуванням їх цілодобової роботи”.
Позивач в обґрунтування недійсності п.п.2,4 договору №2 стп зазначає про укладення угоди під впливом помилки.
Приписами ст..203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст право чину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, наявність цивільної дієздатності особи, що вчиняє право чин, вільне волевиявлення, дотримання форми право чину, спрямованість право чину на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до ч.1 ст..215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-5,6 ст.203 ЦК України. Окрім того, ч.3 цієї ж статті передбачає можливість оспорювання правочину зацікавленою особою на підставах встановлених законом, в тому разі коли недійсність правочину прямо не встановлена законом. До такої категорії оспорюваних правочинів слід віднести й правочин, який вчинено під впливом помилки.
Позивач обґрунтовує заявлені вимоги, щодо недійсності п.п.2,4 договору №2 стп від 04.01.2006 року саме укладенням під впливом помилки.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. ( абзац 2 п. 13 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” ).
Таким чином, особа, яка діє під впливом помилки, не усвідомлює , що в її діях є помилка, оскільки її воля сформована на підставі необ”єктивних відомостей. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням.
Як вбачається з матеріалів справи, договір сторонами укладений 04.01.2006 року, а позивач в 2005 році звертався за врегулюванням питання щодо визначення обсягів стічних вод до голови районної державної адміністрації, міського голови, на протязі 2004 та 2005 років, до відповідача по справі , а тому на момент укладення угоди й оспорюваних пунктів 2,4 мав сформовану позицію з цього питання , що з урахуванням вищевикладеного спростовує позицію позивача про укладення угоди в наслідок помилки.
Посилання позивача в своїй позиції на припущення, щодо відсутності водолічильника, неможливості його встановлення не можуть бути підставою для визнання частини угоди недійсною, а тому не приймаються судом до уваги, а інші, що наведені позивачем у своїх вимогах не є достатньо обґрунтованими для визнання недійсним частини правочину.
Окрім того, невиконання або неналежне виконання стороною угоди не може бути підставою для визнання правочину або окремих його частин недійсним, в зв’язку з чим управнена сторона у зобов’язанні має право вимагати застосування до договору та процедур його виконання інших правових наслідків, а не визнання його в цілому або окремих частин недійсними.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.203, 215, 229 Цивільного кодексу України, ст.ст.22,33,49,77,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
В позовних вимогах відмовити повністю.
Суддя І.А.Фетисова