36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

05.09.2006                                                                                Справа №14/264

м. Полтава

за позовом  Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, 36000, м. Полтава, вул. Зигіна,1

до  Дочірньої компанії «Укргазвидування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ в особі Управління з переробки газу та газового конденсату, с. Базилевщина, Машівський район, Полтавська область, 39430

про  стягнення 531680,50 грн.

Суддя  Іваницький Олексій Тихонович

Секретар судового засідання: Нечипоренко А.П.

Представники:

від позивача:  Фищук В.В. дор. № 04-4/12 від 10.01.06р.

від відповідача:  Балабанов Г.Л., дор. №2-40д від 12.12.2005 р.

Суть спору: Розглядається позов про стягнення 524961,00 грн. штрафних санкцій та 6719,50 грн. – пені за  не створення 25 робочих  місць  для   працевлаштування   інвалідів  в 2005р.  

Ухвалою заступника голови господарського суду Полтавської області Ціленка В.А. від 08.08.2006р. склад суду було змінено в зв’язку з відпусткою судді Іваницького О.Т. і справа передана на розгляд судді Білоусову С.М.

Суддя Білоусов С.М. прийняв справу до свого провадження і відклав її розгляд на 05.09.2006р.

Ухвалою заступника голови господарського суду Полтавської області Пушка І.І. від 18.08.2006р. склад суду було змінено в зв’язку з виходом із відпустки судді Іваницького О.Т. і справа передана йому на розгляд.

Суддя Іваницький О.Т. прийняв справу до свого провадження і розглянув її по суті.

Відповідач у запереченні на позов та його представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість та просить суд в задоволенні позові відмовити.

В засіданні 05.09.2006р.  судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови відповідно до ст.160 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

Згідно зі статтею19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ (в редакції станом на 31.12.2005р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.  

Відповідно до статті  20 вказаного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в установі, організації  за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно даних звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (форма №10-ПІ) середньооблікова чисельність працюючих  у відповідача в 2005р. становила 704 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 28 місць. Фактично в 2005р. у відповідача на підприємстві працювало 3 інваліда, тобто відповідач не працевлаштував 25 інвалідів.  

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 відповідач повинен інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення  Машівської районної  адміністрації    №1242 від 31.03.2006 р. відповідач не надавав інформацію про наявність вільних робочих місць створених для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

За інформацією Машівського районного центру зайнятості, викладеною в листі вих.. №91 від 09.03.2006р. відповідач звітів за формою №3-ПН із зазначенням вакантних посад для інвалідів не подавав.

Тобто, відповідач не вжив передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно встановленого нормативу.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача в 2005 році становила 20998,44 грн.

Відповідач за незабезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 25 осіб у 2005 році повинен сплатити штрафні санкції у сумі 524961,00 грн.

На підставі ч.2 статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачу за порушення термінів сплати штрафних санкцій нараховано пеню в розмірі 6719,50 грн. (розрахунок у позовній заяві).

Заперечення відповідача, викладені у запереченні на позов, відхиляються судом виходячи з наступного.

Відповідач зазначає, що Управління з переробки газу та газового конденсату є структурним підрозділом підприємства і немає статусу юридичної особи, а тому йому, як філії, норматив Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не встановлений, оскільки норматив для філій відсутній взагалі.

Згідно пункту 1.6. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої Міністерством статистики України №171 від 07.07.1995р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995р. за №287/823, структурні одиниці, несамостійні підрозділи, якщо вони розташовані на іншій адміністративній території (місто, район, область), ніж головна організація, подають державну статистичну звітність за місцем їх знаходження.

Тобто, норматив працевлаштування інвалідів зобов'язані виконувати і підприємства, і їх структурні підрозділи, виключень для останніх в Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" немає.

Відповідач заперечує свою вину щодо порушення вимог ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в невиконанні нормативу працевлаштування інвалідів, повністю покладаючи її на органи виконавчої влади.

Порядок працевлаштування інвалідів, передбачений Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів".

Відповідно до п. 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією за участю представників МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п 5 Положення)

Підприємства:

- визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

- інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; (п 14 Положення).

Пунктом 10 Положення встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що на відповідача хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створити та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування

Вимоги пунктів 3, 5, 14 Положення, передує дії виконання пункту п 10 Положення.

Тобто, після повідомлення відповідачем органів працевлаштування належним чином (ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”) про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, дані органи займаються їх працевлаштуванням.

Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН " Звіт про наявність вільних робочих місці, (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Законодавством встановлена обов’язкова форма повідомлення про наявність вільних робочих місць відповідним органам — форма № 3-ПН, а усі інші форми повідомлення органи працевлаштування інвалідів, про вільні робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів, є допоміжними, та можуть визнаватись належними, якщо їх застосування призвело до фактичного працевлаштування інвалідів.

Відповідачем такі відомості до центру зайнятості не надавалися,  що ним і не заперечуються.

Позивачем до справи надані необхідні докази, що підтверджують бездіяльність відповідача щодо неналежного виконання ним положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідач, посилаючись на п. 1 ст. 177 Господарського кодексу України стверджує, що робочі місця для інвалідів створюються виключно за рішенням місцевої ради.

Але дана норма права співвідноситься зі спеціальної нормою, а саме: зі ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення», в якій чітко визначено встановлення квоти підприємствам щодо працевлаштування осіб, які неспроможні самостійно конкурувати на ринку праці, тобто в даній статті  визначений перелік осіб, які потребують соціального захисту. Категорія осіб, яким встановлена інвалідність, в даному переліку не зазначена.

Позов, заявлений обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, ґрунтується на порушенні відповідачем вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яким чітко визначений норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі  чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого даним Законом і забезпечують працевлаштування інвалідів, а не створюють такі робочі місця тільки за рішенням місцевої влади.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач не надав належних доказів того, що виконав вимоги пунктів 3,5,14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів.

Як зазначає відповідач, статтею  50 Закону України «Про нафту і газ» передбачено, що умови праці у промисловому виробництві нафтогазової галузі є шкідливим і небезпечними і з цих підстав відповідач відмовляється від обов’язку працевлаштування інвалідів. Але норми даного Закону не містять обмежень щодо загальної чисельності працюючих, де норматив створення робочих місць визначається у розмірі 4% від працівників, зайнятих відповідно у непромисловому виробництві, у підсобно-допоміжніх господарствах. Тим більше, Закон України «Про нафту і газ» не містить норм, якими підприємства нафтогазової галузі звільняються від обов’язку працевлаштовувати інвалідів відповідно до вимог ст..19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивач у відповідності до вимог статей 69-71,79 Кодексу адміністративного судочинства України надав належні докази і довів ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог.

Відповідач у відповідності до вимог статей 69-71,79 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не працевлаштування 25 інвалідів у 2005 році (документи у матеріалах справи) та безпідставність вимог позивача.

Суд на підставі вищенаведеного, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, належним чином доведені, тому підлягають задоволенню повністю.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 2,4-12,23,47-52,56,58-59,60,62-63,65, 69-71,79,86-87,94,158-163,167  та п. 6 р. VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити .

2. Стягнути з Дочірньої компанії «Укргазвидування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ в особі Управління з переробки газу та газового конденсату, с. Базилевщина, Машівський район, Полтавська область (р/р 260003812 в ВАТ «Мегабанк» м. Харків МФО 351629 код 25976423):

     -  на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (м. Полтава, вул. Зигіна, 1, ідентифікаційний код 23813326, р/р 31211230600499 у УДК в Полтавській області, МФО 831019 ) –524961,00 грн. - штрафних санкцій, 6719 грн. 50 коп. – пені;

-          в доход державного бюджету України на рахунок ВДК у м. Полтаві, р/р 31111095600002 УДК у Полтавській області, МФО 831019, ЗКПО 23809520, код платежу 22090200 державне мито в сумі – 5316 грн. 80 коп.

Після набрання цією постановою законної сили, у разі надходження від позивача заяви на видачу виконавчих листів, видати виконавчі листи.

                    Суддя                                                                      Іваницький О.Т.

Примітки :

1. Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 та ч. 3 та ч. 5 ст. 186 КАС України.

2. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням зазначені у ст. 255 КАС України.