ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62
Іменем України
ПОСТАНОВА
"25" січня 2007 р. Справа № 13/181а/34а
„ 10” год. „ 30” хв.
Господарський суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Фетисової І.А.,
при секретарі - Шинкаренко І.М.,
за участю представників сторін:
від позивача –
від відповідача –
розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу
за ПОЗОВОМ: Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому р-ні
16500 м. Бахмач, вул. Пушкіна, 2
До ВІДПОВІДАЧА: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України в м. Бахмач
16500 м. Бахмач, вул. Жовтнева, 42
Про зобов’язання вчинити певні дії 3808,84 грн.
Постанова приймається після оголошеної 16.01.2007 р. перерви відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
ВСТАНОВИВ:
Управлінням Пенсійного фонду України в Бахмацькому р-ні заявлено позов до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Бахмач про зобов’язання Відповідача включити в акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суму витрат на виплату пенсій у розмірі 3808,84 грн. за пенсійною справою № 109089/401 Лагутіна С.І. за період з 01.08.2004 р. по 30.11.2006 р.
Відповідач у відзиві на позов його не визнав, посилаючись на те, що законодавство України про соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, ні Угода між державами –учасниками СНД про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків не покладають на Фонд обов’язку здійснювати виплати потерпілим, які отримали ушкодження здоров’я за межами України і переїхали до неї на постійне місце проживання. Тим більше, що ці особи не були застраховані в Україні і за них не сплачувалися до Фонду страхові внески.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши надані докази суд встановив наступне :
За змістом статей 8, 10 та 81 Закону України „Про пенсійне забезпечення”, пенсійне забезпечення громадян, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України з виплатою пенсій за рахунок його коштів.
З набранням чинності з 01.04.2001р. Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999р. № 1105-ХІV (надалі –Закон № 1105), згідно ст. ст. 21 та 28 цього Закону, обов’язок у разі настання страхового випадку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання чи пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (надалі –Фонд соціального страхування від нещасних випадків).
У відповідності з абз. 2 п. 5 ст. 24 Закону № 1105, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Тобто, при понесенні Пенсійним фондом України витрат, у зв’язку із виплатою пенсій, призначених на підставі ст. 26 Закону України „Про пенсійне забезпечення”, вони підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Положення абз. 2 п. 5 ст. 24 Закону № 1105 кореспондується з положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22.02.2001р. № 2272-ІІІ, якими встановлено, що потерпілі, документи яких не передані до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом соціального страхування від нещасних випадків в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Відповідно до Законів України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, „Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, „Про пенсійне забезпечення”, спільною постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. № 5-4/4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.05.2003р. за № 376/7697 було затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та в зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (надалі –Порядок).
Цей Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою відповідних пенсій, які призначені застрахованим особам, у тому числі добровільно застрахованим, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, зокрема:
сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що органи Пенсійного фонду щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та списку померлих осіб і осіб, знятих з обліку з інших причин, які отримували пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат за особовими справами потерпілих, складають акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності … та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які узагальнюють і узгоджують довідку про відшкодування відповідних витрат та до 20 числа місяця, наступного за звітним, подають її до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків (пункт 6). Зазначена довідка є підставою для перерахування Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідних коштів Пенсійному фонду України до 25 числа місяця, наступного за звітним (пункт 7).
Матеріалами справи підтверджується факт виплати Позивачем за період з 01.08.2004 р. по 30.11.2006 р. пенсії по інвалідності громадянину потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за пенсійною справою Лагутіна С.І. № 109089/401. Факт нещасних випадків на виробництві підтверджуються актами за формою Н-1, витягами із актів огляду у МСЕК.
В порушення вимог законодавства, суми витрат Позивача на виплату вищевказаним особам пенсій не були включені Відповідачем в акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Свою відмову Відповідач мотивує тим, що нещасні випадки на виробництві з вищевказаними особами сталися під час їх роботи на підприємствах колишнього СРСР. Ці особи не були застраховані в Україні і за них не сплачувалися до Фонду страхові внески. Угодою між державами –учасниками СНД про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків встановлено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров’я, смерті проводиться роботодавцем сторони, законодавство якої розповсюджувалось на працівника в момент отримання каліцтва, іншого ушкодження здоров’я, смерті. Роботодавець, відповідальний за заподіяння шкоди, проводить її відшкодування у відповідності зі своїм національним законодавством.
Заперечення Відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи з наступного:
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 1105, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
Статтею 27 Закону України „Про пенсійне забезпечення” встановлено, що громадянам України –переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються: незалежно від стажу роботи.
Позивач, призначивши громадянину Лагутіну С.І. пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, тим самим визнав їх право на отримання даного виду пенсії.
Оскільки предметом спору по даній справі являється право Позивача на відшкодування понесених ним витрат, а не право вищевказаних громадян на пенсію по інвалідності, посилання Відповідача на те, що ці особи не були застраховані в Україні і за них не сплачувалися до Фонду страхові внески є недоречним.
Що стосується Угоди між державами –учасниками СНД про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків (яка розповсюджується в тому числі і на підприємства, установи, організації колишнього СРСР), суд вважає за необхідне зазначити, що дана Угода була укладена 09.09.1994р. та набрала чинності для України з 06.10.1995р., тобто до прийняття Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Закону № 1105.
Дійсно, відповідно до ст. 2 цієї Угоди відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров’я, смерті проводиться роботодавцем сторони, законодавство якої розповсюджувалось на працівника в момент отримання каліцтва, іншого ушкодження здоров’я, смерті. Роботодавець, відповідальний за заподіяння шкоди, проводить її відшкодування у відповідності зі своїм національним законодавством.
Однак, із змісту Угоди неможливо встановити що саме мається на увазі під поняттям „відшкодування шкоди”.
У відповідності зі ст. 456 Цивільного кодексу УРСР (який був чинний на момент укладення Угоди), у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.
Таке ж положення міститься і у Цивільному кодексі України 2003 року: «Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно –курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів».
Таким чином, суд приходить до висновку, що положення Угоди між державами –учасниками СНД про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків не розповсюджуються на пенсійні правовідносини.
Натомість, для України діє міжурядова Угода про гарантії прав громадян держав –учасників СНД в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., яка розповсюджується на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав –учасників Угоди.
Статтею 1 Угоди встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав –учасників даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Всі витрати, пов’язані із здійсненням пенсійного забезпечення по даній Угоді, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами (ст. 3 Угоди).
Угода про гарантії прав громадян держав –учасників СНД в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. набрала чинності з моменту її підписання.
Згідно ст. 11 Закону України „Про міжнародні договори України” від 22.12.2003р. № 3767-ХІІ, у разі, коли міжнародний договір набирає чинності з моменту його підписання, згода на обов'язковий характер його положень висловлюється у формі підписання міжнародного договору уповноваженою на те особою відповідно до статті 5 цього Закону.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, Пенсійний фонд України та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звільнені від сплати державного мита.
Керуючись ст. ст. 21, 24, 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, ст. 7 Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, ст. ст. 94,150,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов’язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмачі включити в акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суму витрат на виплату пенсій у розмірі 3808,84 грн. за пенсійною справою № 109089/401 Лагутіна С.І. за період з 01.08.2004 р.
3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя І.А.Фетисова