УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2015 р. Справа № 876/11622/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Ільчишин Н.В.,
Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра-України» «Західукргеологія» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року у справі №813/6668/14 за позовом Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним дій та скасування податкової вимоги,-
В С Т А Н О В И В:
29.09.2014р. Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» (далі - Підприємство) звернулась в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ), просило визнати протиправними дії ДПІ та скасувати податкову вимогу №3106-25 від 11.09.2014р.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Підприємство подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014р. та прийняти нову, якою позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Підприємству оскаржувана податкова вимога надіслана за формою, на підставі та керуючись Порядком направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, що затверджений Наказом Міністерства фінансів України 24.12.2012р. №1113, який втратив чинність ще 25.10.2013р. на підставі наказу Міністерства фінансів №904. У Податковій вимозі №3106-25 не вказано відомості про факт виникнення грошового зобов'язання, як це вимагається положеннями ст.59 ПК України, і відповідно Підприємству не зрозуміло на підставі яких відомостей та керуючись якими фактами і документами відповідач ствердно зазначає - «сума податкового боргу вказаного платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями». У позивача немає жодних узгоджених зобов'язань з відповідачем на суму 257 264,08 грн., з яких 173 528,08 грн. - основний платіж, а 83 736,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду першої інстанції законне.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийнято Підприємству податкову вимогу від 11.09.2014р. № 3106-25, яка не переконання Підприємства є протиправною та підлягає до скасування, оскільки направлена відповідно до Порядку направлення органами Державної податкової інспекції податкових вимог платникам податків затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України 24.10.2012 року № 1113, який втратив чинність на підставі Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платників податків, затвердженого наказом Міністерством доходів і зборів України №576 від 10.10.2013р.; в такій не вказано відомості про факт виникнення грошового зобов'язання, як це передбачено ч.2 п.59.3 ст.59 ПК України, та не є зрозуміло на підставі яких відомостей та на підставі чого відповідач визначив суму боргу, в той час як Підприємство немає жодних узгоджених з ДПІ грошових зобов'язань на суму, зазначену у податковій вимозі, що стало підставою звернення з позовом до суду за захистом порушених прав.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом восьмим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту другого мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
З системного аналізу вказаних норм та висновку Конституційного Суду України слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Згідно з положенням підп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п.57.3 ст.57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскарженні в адміністративному, або судовому порядку.
Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ надіслано позивачу податкову вимогу № 3106-25 від 11.09.2014 року, яка містить інформацію про те, що станом на 10.09.2014р. сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 257 264,08грн.
Матеріалами справи підтверджується, що Підприємство зверталося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, зокрема, № 0000842301/2 від 31.12.2009 року на суму 264 135 грн. 00 коп.
Абзацом четвертим п.56.18 ст.56 ПК України передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
В матеріалах справи наявна постанова Вищого адміністративного суду України від 16.07.2014 року за №К/9991/4837/12, яка, в силу положень ст.254 КАС України та з врахуванням наведеної норми (п.56.18 ст.56 ПК України), вказує на те, що сума грошового зобов'язання, зазначеного у спірній вимозі, є узгодженою.
В силу п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до підп.2.2 ст.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №576 від 10.10.2013 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за №1840/24372 податкова вимога формується, якщо платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.3.1 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 576, податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів. Також форма податкової вимоги відповідно до згаданого наказу Міністерства доходів і зборів України ідентична формі вимоги затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 24.10.2014 року № 1113.
В матеріалах справи наявні дані інформаційної системи органів доходів і зборів (а.с.43), на підставі яких, у відповідності до положень п.3.1 згаданого Порядку, сформовано спірну податкову вимогу.
У підп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Однією з вимог до змісту податкової вимоги, у відповідності до положень абзацу 2 п.59.3 ст.59 ПК України, є відомості про факт виникнення грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з врахуванням підп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України (визначення поняття податкової вимоги), мети, яка сформульована у цьому визначенні, а також підтвердження належними доказами суми податкового боргу, яка зазначена у вимозі, суд не може вважати достатніми для визнання протиправного та скасування акта індивідуальної дії покликання позивача на відсутність у спірній вимозі відомостей про факт виникнення грошового зобов'язання.
Окрім того, наявність у податковій вимозі певних дефектів (в частині посилання на нормативно-правовий документ (після словосполучення Додаток 1 до Форма «Ю»), який в іншій частині є ідентичним зі змістом додатку 1 до чинного Порядку), які, фактично, не порушують балансу інтересів контролюючого органу (контроль за правильністю сплати податків та інших обов'язкових платежів) та платника податків (сплата узгодженої суми податкового зобов'язання) у спірних правовідносинах, а тому не можуть бути покладені в основу висновку про протиправність спірної вимоги. Такий дефект не впливає на права позивача.
Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доказана правомірність прийняття оскаржуваної податкової вимоги, зокрема, дотримання передбачених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв.
Враховуючи те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з висновків, викладених в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.07.2014р. за №К/9991/4837/12, яка скасована 10.03.2015р. Верховним Судом України, а тому вказане є підставою для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами, відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра-України» «Західукргеологія» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року у справі №813/6668/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.І. Шинкар
Судді Н.В. Ільчишин
М.А.Пліш
Повний текст Ухвали виготовлено 30.04.2015р.