УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2015 року Справа № 876/1860/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Кузьмича С.М.,
за участі секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
представника позивача Шимін Н.М.,
представника третьої особи Когут Л.І,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015 року у справі за позовом Першого заступника прокурора м. Львова до Львівської міської ради, третя особа Споживчий кооператив «Сихівська фортеця» про визнання протиправною та скасування ухвали, -
В С Т А Н О В И В:
Перший заступник прокурора м. Львова звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20.01.2015 року в задоволенні позову відмовив.
Дане судове рішення оскаржив в апеляційному порядку заступник прокурора Львівської області, просить скасувати постанову від 20.01.2015 року та винести нове рішення про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незастосування до спірних правовідносин правових норм, що регулюють порядок передачі земельних ділянок в оренду. Крім того, судом першої інстанції не прийняті до уваги положення чинного законодавства про недопустимість розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці, тоді як спірною ухвалою відповідача надається дозвіл третій особі на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка частково відноситься до земель загального користування (проїзди). Також апелянт звертає увагу на те, що земельна ділянка підлягає продажу на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів.
Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка наполягала на задоволенні апеляційної скарги, представника третьої особи, яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що проведеною прокуратурою м. Львова перевіркою ухвал Львівської міської ради встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2014 року № 3699 «Про погодження СК «Сихівська фортеця» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.. Сихівській, 12-14» погоджено Споживчому кооперативу «Сихівська фортеця» місця розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1630 га на вул.. Сихівській, 12-14 у сервітутне користування на умовах оренди терміном на 10 років для облаштування підземної торгової галереї за рахунок земель громадської забудови за функцією використання - землі комерції, за умови влаштування на території проїзду та трав'яних газонів, а також відновлення скверу.
Земельна ділянка на вул. Сихівська 12-14 у м. Львові відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування та частково відноситься до земель загального користування (проїзди), що підтверджується листом Управління Держкомзему у м. Львові від 06.09.2012 р. №40/01-15/2348. У відповідності до матеріалів погодження земельної ділянки управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на частину земельної ділянки припадають червоні лінії. Відповідно до листа Сихівської районної адміністрації від 27.06.2014 р. дана земельна ділянка знаходиться в межах червоних ліній вулиці, на якій не передбачено розміщення надземних та підземних споруд, а заплановано облаштування скверу та клумб.
Спірна ухвала прийнята відповідачем за відповідним зверненням СК «Сихівська фортеця».
Згідно із ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Згідно із ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
Як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні спірною ухвалою відповідача погоджено не вчинення підготовчих дій для передачі земельної ділянки в оренду, а вчинення підготовчих дій для передачі її в сервітутне користування на умовах оренди.
Згідно із ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. При цьому, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Конкретний вид договору про встановлення земельного сервітуту законом не передбачений, так само як і спосіб чи порядок його укладення. Відповідно, надання дозволу третій особі на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у сервітутне користування, тобто, потенційного укладення договору про встановлення земельного сервітуту на будь-яких умовах, у т.ч. орендних, не тотожне укладенню договору оренди земельної ділянки.
Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для застосування процедури, встановленої для договорів оренди.
До того ж, така процедура передбачена для укладення договору оренди земельної ділянки, а не надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, чим спростовуються посилання прокурора.
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч.1 ст.121 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно преамбули Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Землеустроєм відповідно до ст. 1 даного Закону є сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5 - 10 і більше років.
Землеустрій згідно п. «в» ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.
Згідно із ч. 5 ст. 111 ЗК України відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, кадастрових планах земельних ділянок, іншій документації із землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Отже є вірним висновок суду першої інстанції, що на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, зазначені в позові технічні перешкоди у наданні сервітутного права використання земельної ділянки, як-от червоні лінії, тощо, не є перешкодою для прийняття оскаржуваної ухвали. Окрім того, закон не забороняє передачу навіть у власність чи користування земельних ділянок, на яких розміщені червоні лінії, як і подальше перенесення таких червоних ліній відповідним органом.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
При цьому ч. 1 ст. 6 КАС України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача (держави).
Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, тобто у іншої особи вже виникло право на оренду чи власність на земельну ділянку. При цьому захист прав позивача має бути нерозривно пов'язаним з таким фактом, що у особи існує правовий інтерес як власника або як користувача на цю земельну ділянку.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Отже, вирішуючи публічно-правовий спір, слід встановити, в чому полягає порушення прав держави в інтересах якої звернувся прокурор оскаржуваним актом.
Тобто, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Як вірно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, системний аналіз наведених вище норм права та ст. ст. 116, 118 ЗК України дає підстави вважати, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи оренду, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
Таке судження підтверджується і приписами ч. 9 ст. 118 ЗК України, в якій визначено, що проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Окрім цього, статтею 186 цього Кодексу визначено розгляд і затвердження землевпорядної документації.
Наведені норми права дають підстави вважати про відсутність приорітетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки.
Таким чином, суд першої інстанції при ухваленні спірного рішення повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну оцінку та вірно застосував відповідні норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги законності оскарженої постанови не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015 року у справі № 813/5724/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
С.М. Кузьмич
Повний текст виготовлено 05.05.2015
- Номер:
- Опис: про визнання протиправним та скасування рішення
- Тип справи: Касаційна скарга
- Номер справи: 813/5724/14
- Суд: Касаційний адміністративний суд
- Суддя: Затолочний В.С.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 05.06.2015
- Дата етапу: 04.07.2017