ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р. Справа № 911/1069/15

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Жилі Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/1069/15

за позовом Державного підприємства "ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", ідентифікаційний код: 01073828, місцезнаходження: 49602, м. Дніпропетровськ, просп. Карла Маркса, буд. 108, в особі відокремленого структурного підрозділу "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ", ідентифікаційний код ВП: 26139824, місцезнаходження: 49602, м. Дніпропетровськ, просп. Карла Маркса, буд. 108,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРАНС-ІНВЕСТ", ідентифікаційний код: 37756769, місцезнаходження: 08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 1,

про стягнення штрафних санкцій,

за участю представників сторін:

від позивача: Хлабистін Д.М., який діє на підставі довіреності 01.01.2015 року за № 26;

від відповідача: не з'явився, -

Обставини справи:

Державне підприємство "ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі відокремленого структурного підрозділу "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ" (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРАНС-ІНВЕСТ" (далі за текстом: Відповідач) про стягнення штрафних санкцій за ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України у вигляді штрафу за неправильно зазначену адресу одержувача у накладній за № 41924523 в сумі 36080,00 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят гривень 00 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не вірно вказав в накладній за № 41924523 адресу одержувача, внаслідок чого затримано вручення вантажу одержувачу останнього, внаслідок чого стався простій вагону, в зв'язку з чим Позивачем Відповідачу відповідно до ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України нараховано штрафні санкції у вигляді штрафу в сумі 36080,00 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят гривень 00 коп.), який Позивач просить стягнути з Відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.03.2015 року порушено провадження у справі № 911/1069/15, розгляд якої призначено на 27.04.2015 року.

24.04.2015 року до суду через відділ діловодства за вхідним номером 9640/15 від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 24.04.2015 року б/н, яке мотивоване тим, що Відповідачу не надходила копія позовної заяви та претензії.

27.04.2015 року в судове засідання з'явився Позивач, який частково виконав вимоги ухвали суду від 18.03.2015 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 18.03.2015 року не виконав. Суд розглянувши клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи приходить до висновку, що воно підлягає відхиленню в зв'язку з тим, що в матеріалах справи наявні докази направлення Позивачем Відповідачу копії позовної заяви та відсутність претензії Позивача Відповідачу не позбавляє права Позивача на звернення до суду за захистом своїх прав і не призводить до неможливості розгляду справи.

Згідно абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що неявка в судове засідання Відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що ухвала господарського суду Київської області від 18.03.2015 року у справі № 911/1069/15 направлена на адресу Відповідача, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані Позивачем пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 27.04.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно із п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року за N 18, відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії N 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму". Якщо відокремлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Закон України «Про залізничний транспорт» у ст. 3 передбачає, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Господарський кодекс України у ч. 5 ст. 307 передбачає, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року за N 457 на виконання вимог ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт", Статут залізниць України (далі за текстом: Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Статут у ст. 5 передбачає, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі за текстом: Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі за текстом: Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Господарський кодекс України у ч. 1. ст. 181 передбачає, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статут у ст. 6 передбачає, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

На підтвердження укладення письмового Договору про перевезення у спрощений спосіб (далі за текстом: Договір) та виконання Позивачем останнього, Позивач надав суду накладну від 10.09.2014 року за № 41924523, яку Відповідач у вересні 2014 року склав з дотриманням ч. 1 ст. 181, ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України і передавав Позивачу для виконання та Позивач її прийняв до виконання.

Дослідженням вказаної накладної встановлено, що Відповідачем у вказаній накладній при її складані одержувачем вантажу вказано ПРАТ «Керамет» та вказано адресу одержувача: 83003, м. Донецьк, вул. Калужская, 13а.

За даною накладною вартість перевезення становила 7216,00 грн.

Відповідно до ст. 23 Статуту, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів. Станції видають вантажовідправникам бланки накладних (комплектів перевізних документів) за плату згідно з тарифом.

Згідно із п. 4.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року за N 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за N 863/5084, заповнення накладної під час перевезення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил, відповідно до якого представник Відправника особисто в накладній заповнює графу «Одержувач» шляхом зазначення повної та точної назви, адреси і коду Одержувача вантажу, за достовірність та точність яких несе відповідальність представник Відправника, який засвідчує достовірність і повноту відомостей своїм підписом у накладній.

Суд погоджується з позицією Позивача, що за достовірність відомостей у накладній з приводу адреси одержувача вантажу відповідальність несе безпосередньо особисто відправник вантажу, який при заповненні накладної зобов'язаний перевірити достовірність відомостей щодо одержувача вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином та своєчасно внаслідок доставляння вантажу із станції відправлення до станції одержання з дотриманням всіх нормативів і стандартів.

Проте, Позивач не зміг на станції призначення передати своєчасно вантаж одержувачу останнього, що призвело до простою вагону в зв'язку з тим, що Відповідачем в порушення вимог ст.ст. 525, 629 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 23 Статуту, п. 4.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року за N 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за N 863/5084, у накладній від 10.09.2014 року за № 41924523 невірно було вказано адресу одержувача вантажу.

Факт невірного зазначення Відповідачем у накладній адреси одержувача вантажу виявлений на станції призначення 15.09.2014 року, в зв'язку з чим станцією призначення за цим фактом одразу повідомлено станцію відправлення за допомогою телеграми від 15.09.2014 року за № Н 30, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Статут у ст. 129 передбачає, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

З метою засвідчення факту невірного зазначення Відповідачем у накладній від 10.09.2014 року за № 41924523 адреси одержувача вантажу при складанні накладної, що призвело до неможливості вручення вантажу одержувачу останнього, внаслідок чого стався простій вагону, станцією призначення з дотриманням вимог ст. 129 Статуту складено Акт загальної форми від 15.09.2014 року за № 671.

Одночасно судом встановлено, що станцією призначення на підставі телеграми відповіді станції відправлення від 16.09.2014 року за № НР 5 та відомостей договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 20.05.2011 року за № ПР.ДН-1-11317/Нюп зроблено виправлення в накладній від 10.09.2014 року за № 41924523 шляхом зазначення вірної адреси одержувача вантажу: 83003, м. Донецьк, вул. Калузька, 16а, замість невірної адреси одержувача вантажу: 83003, м. Донецьк, вул. Калузька, 13а, після чого станція отримання змогла вручити вантаж одержувачу останнього, внаслідок чого припинився простій вагону.

Згідно із п. 5.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року за N 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за N 863/5084, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Відповідно до ст. 122 Статуту, за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Статут у ст. 118 передбачає, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. Якщо через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 549 передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, штраф є різновидом неустойки.

У відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України, штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором або Законом у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої Законом та Договором відповідальності.

На підставі ст.ст. 549, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 118, 122 Статуту, Позивачем Відповідачу нараховано штраф у п'яти кратному розмірі від вартості перевезення в зв'язку з невірним зазначенням у накладній адреси одержувача вантажу на загальну суму 36080,00 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят гривень 00 коп.).

Судом перевірено обґрунтованість та вірність нарахування Позивачем Відповідачу суми штрафу, за наслідками чого суд погоджується з порядком, розміром та сумою нарахованого штрафу.

Доказів сплати в добровільному порядку штрафу Відповідач суду не надав та наявність заборгованості зі сплати штрафу Позивачу не заперечував.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача штрафу в зв'язку з невірним зазначенням у накладній адреси одержувача вантажу в сумі 36080,00 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят гривень 00 коп.) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду Позивачем в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду справи надані Позивачем докази не спростовані та Відповідачем не заперечувались.

Поряд з цим, Позивач просить суд покласти на Відповідача судовий збір за подання позову в сумі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги задоволення вимог Позивача в повному обсязі, а також те, що даний спір виник виключно внаслідок неправильних дій Відповідача, то суд, на підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на Відповідача господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі відокремленого структурного підрозділу "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ" до товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРАНС-ІНВЕСТ" про стягнення штрафних санкцій, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРАНС-ІНВЕСТ", ідентифікаційний код: 37756769, місцезнаходження: 08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 1, на користь Державного підприємства "ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", ідентифікаційний код: 01073828, місцезнаходження: 49602, м. Дніпропетровськ, просп. Карла Маркса, буд. 108, в особі відокремленого структурного підрозділу "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ", ідентифікаційний код ВП: 26139824, місцезнаходження: 49602, м. Дніпропетровськ, просп. Карла Маркса, буд. 108, штрафні санкції за ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року за N 457, у вигляді штрафу за неправильно зазначену адресу одержувача вантажу у накладній від 10.09.2014 року за № 41924523 в сумі 36080,00 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят гривень 00 коп.) та судовий збір у сумі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 05 травня 2015 року